Справа № 2519/1151/2012 Провадження № 22-ц/795/620/2013 Головуючий у I інстанції - Смага С. В. Доповідач - Скрипка А. А.
Категорія -цивільна
01 квітня 2013 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСкрипки А.А.
суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.
при секретарі:Руденко О.М., Рудик І.І.
за участю:представників комунального лікувально- профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" - Забєліна В.І., Куролеса М.Г., прокурора Оліфір А.В., позивача ОСОБА_8, її представника-ОСОБА_7., відповідачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, їх представника - ОСОБА_11, представника третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - фінансового управління Семенівської районної державної адміністрації- Мирошник Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої вчиненням злочину ; - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області - фінансове управління Семенівської районної державної адміністрації Чернігівської області,
Рішенням Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь ОСОБА_8 7810 грн. на відшкодування понесених нею витрат на поховання ОСОБА_12, витрат на оплату ритуальних послуг та витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника. Стягнуто з комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь ОСОБА_8 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої злочином. Стягнуто з комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь держави судовий збір в сумі 2078 грн. 10 копійок. Стягнуто з комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь ОСОБА_8 судові витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 1236 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі комунальний лікувально-профілактичний заклад „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області просить оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача, зменшивши розмір морального відшкодування з 200 000 грн. до 20 000 грн. Доводи апеляційної скарги зазначають, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з комунального лікувально - профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" на користь ОСОБА_8 200 000 грн. моральної шкоди є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає зміні, - зменшенню стягнутого морального відшкодування на користь позивача до 20 000 грн. Апелянт вказує, що в ході розгляду даної справи не було встановлено, в чому виражались психічні страждання позивача, чим вони були спричинені та якими доказами їх спричинення підтверджується. На думку апелянта, суд першої інстанції, констатуючи наявність психічних страждань позивача, порушив вимоги статті 11 ЦПК України та вийшов за межі заявлених вимог. Також апелянт зазначає, що суд при вирішенні спору у вказаній частині позовних вимог щодо відшкодування спричиненої моральної шкоди не застосував приписи статті 23 Цивільного кодексу України та роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " та не врахував, що комунальний лікувально - профілактичний заклад „Семенівська центральна районна лікарня" не являється прибутковою організацією, фінансується за рахунок держави виключно на потреби, пов'язані з організацією профілактики і лікування захворювань мешканців Семенівського району Чернігівської області.
В іншій частині рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2013 року апелянтом не оскаржується.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки судом його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, в листопаді 2012 року позивач звернулась до суду з позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої вчиненням злочину, і після уточнення позовних вимог ( а. с. 57 - 63) просила: - стягнути солідарно з відповідачів понесені нею витрати на поховання ОСОБА_12 витрати на оплату ритуальних послуг та проведення поминальних обрядів у відповідності з православним звичаєм, а також витрати на виготовлення та встановлення пам'ятника на загальну суму 18 159 грн. 59 коп.; стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на її користь грошову компенсацію завданої моральної шкоди на суму 600000 гривень; - стягнути солідарно з ОСОБА_9, ОСОБА_10 та комунального лікувально - профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" на її користь грошову компенсацію завданої їй моральної шкоди в сумі 800 000 гривень. Позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що її донька, одинадцятирічна ОСОБА_12, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 під час лікування в лікарні комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" внаслідок непрофесійних дій медичних працівників, а саме лікаря-педіатра ОСОБА_13 та медичної сестри ОСОБА_10 Причиною смерті дитини став анафілактичний шок, що розвинувся внаслідок алергічної реакції на введені медичні препарати.
В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, що дочка позивача ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 11 років, згідно свідоцтвом про смерть (а. с. 75). Відповідно до протоколу патологоанатомічного дослідження № 3 від 17.05.2010 року, смерть дитини настала у стаціонарі комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" у зв'язку із анафілактичним шоком на введення цефатаксіма з лідокаїном. Розвинувся ДВЗ - синдром, шокова легеня, набряк легень, що і стало причиною смерті (а.с.77).
Постановою про порушення кримінальної справи від 24. 05. 2012 року було порушено кримінальну справу відносно лікаря-педіатра ОСОБА_9 та медичної сестри ОСОБА_10 за фактом неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків, внаслідок недбалого, несумлінного до них ставлення, внаслідок чого спричинені тяжкі наслідки неповнолітній ОСОБА_12, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 статті 140 Кримінального кодексу України (а. с. 81).
Постановою Семенівського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2012 року ОСОБА_9 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч.2 статті 140 Кримінального кодексу України на підставі п. п. ''г'' та ''е'' статті 1 Закону України '' Про амністію у 2011році '' від 08 липня 2011року, ОСОБА_10 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 статті 140 Кримінального кодексу України на підставі п. ''е'' статті 1 Закону України „Про амністію у 2011 році'' від 08 липня 2011року. Провадження у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 статті 140 Кримінального кодексу України та ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 статті 140 Кримінального кодексу України, внаслідок застосування акту амністії було закрито (а. с. 86 - 90). Постанова набрала законної сили.
Відповідно до положень ч. 2 статті 14 Закону України '' Про амністію у 2011році'', амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з комунального лікувально - профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь позивача морального відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час вчинення злочину, яким завдали шкоди позивачу, перебували та на даний час продовжують перебувати у трудових правовідносинах з комунальним лікувально-профілактичним закладом „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області, тому спричинену моральну шкоду позивачу з вини відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повинен відшкодувати комунальний лікувально-профілактичний заклад „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області, виходячи з норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та приписів п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 року № 4 ''Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди'' (з наступними змінами і доповненнями). Суд першої інстанції зазначив, що вимоги заявленого позивачем позову в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, зокрема, стягненню з комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь позивача в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди підлягає 200 000 грн., оскільки позивач у зв'язку із смертю рідної людини - доньки понесла душевні та психічні страждання, що призвело до погіршення її стану здоров'я та позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, порушення нормальних життєвих зв'язків, що потребує від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції стосовно стягнення з комунального лікувально - профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області на користь позивача морального відшкодування в розмірі 200 000 грн., оскільки вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичними обставинами справи.
Як регламентовано статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно ч. 1 статті 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при винесенні рішення про стягнення на користь позивача морального відшкодування порушив приписи статті 11 ЦПК України, оскільки вийшов за межі заявлених позивачем вимог в частині констатації наявності психічних страждань, так як позивач не посилалась як на підставу своїх вимог щодо спричинення їй моральної шкоди у вигляді психічних страждань.
Зокрема, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що позивач у зв'язку із смертю близької людини понесла душевні та психічні страждання, що призвело до погіршення її стану здоров'я та позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, порушення нормальних життєвих зв'язків, що потребує від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з приписами норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичними обставинами справи.
Згідно приписів ч.1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 3 вказаної статті визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Тобто, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На підтвердження наявності у позивача психічних страждань нею було представлено суду в якості письмових доказів по справі витяг із історії хвороби № 11818 та витяг із історії хвороби № 730, в яких вказано про наявність у позивача астено - невротичного синдрому ( а. с. 108 - 110). Виписний епікриз № 703 містить дані про астено - депресивний синдром позивача та змішаний тривожно - депресивний розлад, ситуаційно обумовлений на органічному фоні ( а. с. 111).
Відповідно до ч.1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки по даній справі способом захисту прав позивача було стягнення грошового відшкодування в рахунок спричиненої їй моральної шкоди, то твердження апелянта про те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення морального відшкодування на користь позивача вийшов за межі заявлених позовних вимог, є безпідставними.
Твердження апелянта відносно того, що стягнутий судом на користь позивача розмір моральної шкоди 200 000 грн., спричиненої смертю дитини позивача, не є розумним і виваженим, також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. На думку апеляційного суду, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції дотримані приписи частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Також судом першої інстанції обгрунтовано прийнято до уваги положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ".
Зокрема, судом при визначенні розміру морального відшкодування на користь позивача обгрунтовано прийнято до уваги:
- характер правопорушення, а саме ту обставину, що моральна шкода позивачу завдана вчиненням злочину, внаслідок якого дочка позивача померла;
- глибину фізичних та душевних страждань позивача, враховуючи, що ОСОБА_12 була єдиною донькою позивача, яка померла у віці 11 років з вини медичних працівників комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області;
- ступінь вини осіб, які завдали моральну шкоду, враховуючи наявність постанови Семенівського районного суду від 26. 06. 2012 року про звільнення відповідачів від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії, тобто, з нереабілітуючих підстав;
- стан здоров'я потерпілої, враховуючи витяг із історії хвороби № 11818 та витяг із історії хвороби № 730, в яких вказано про наявність у позивача астено - невротичного синдрому ( а. с. 108 - 110). Виписний епікриз № 703 містить дані про астено - депресивний синдром позивача та змішаний тривожно - депресивний розлад, ситуаційно обумовлений на органічному фоні ( а. с. 111). Вказані медичні документи підтверджують наявність у позивача значної кількості хвороб, а також те, що стан здоров'я позивача після смерті дочки погіршився, з'явились нові хвороби, яких до часу вказаних трагічних подій у позивача не було, виник тривожно - депресивний розлад;
- погіршення здібностей позивача, позбавлення можливості їх реалізації, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, пов'язаних зі смертю дочки позивача ;
- час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, приймаючи до уваги пояснення позивача відносно того, що взагалі неможливе відновлення її попереднього становища, оскільки моральну шкоду їй спричинено смертю рідної дочки та ушкодженням здоров'я, тому її душевні переживання будуть завжди і їх ступінь не зменшується.
Також апелянт посилається на те, що комунальний лікувально-профілактичний заклад „Семенівська центральна районна лікарня " є неприбутковою організацією, що підтверджується довідками ( а. с. 206 - 211, 316 - 317), фінансування лікарні проводиться виключно на потреби, пов'язані з організацією профілактики і лікування захворювань, тому, як вважає апелянт, розмір стягнутого судом першої інстанції морального відшкодування на користь позивача, підлягає зменшенню до 20 000 грн. Дослідивши представлені суду довідки, апеляційний суду вважає за необхідне зазначити наступне. Приписи Цивільного кодексу не передбачають підстав зменшення розміру спричиненої моральної шкоди в залежності від майнового стану відповідача - юридичної особи. Стаття 1193 Цивільного кодексу України регламентує врахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди. Частина 4 вказаної статті регламентує, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Таким чином, вищезазначені норми матеріального права не передбачають підстав зменшення розміру спричиненої моральної шкоди в залежності від майнового стану відповідача - юридичної особи, як не передбачають підстав зменшення розміру спричиненої моральної шкоди в залежності від майнового стану відповідача - юридичної особи і приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ".
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення на корить позивача 200 000 грн. морального відшкодування, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В іншій частині рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2013 року апелянтом не оскаржується.
Відповідно до приписів ч.1, п. 1 статті 7 Закону України '' Про судовий збір'', яка регламентує повернення судового збору у разі його внесення в більшому розмірі, ніж встановлено законом, апеляційний суд вважає за необхідне повернути комунальному лікувально - профілактичному закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області 981 грн. 70 коп. ( 1039 грн. 05 коп. - 57 грн. 35 коп.) надмірно сплаченого судового збору за апеляційний розгляд справи за платіжним дорученням № 7 від 24. 01. 2013 року ( а. с. 292).
Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу комунального лікувально-профілактичного закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області відхилити.
Рішення Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 січня 2013 року залишити без змін.
Повернути комунальному лікувально - профілактичному закладу „Семенівська центральна районна лікарня" Чернігівської області 981 грн. 70 коп. надмірно сплаченого судового збору за апеляційний розгляд справи за платіжним дорученням № 7 від 24. 01. 2013 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: