Справа № 2/2506/3230/2011 Провадження № 22-ц/795/754/2013 Головуючий у I інстанції - Сапон А. В. Доповідач - Висоцька Н. В.
Категорія - цивільна
20 березня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Шитченко Н.В., Бойко О.В.,
при секретарях - Шкарупі Ю.В., Зіньковець О.О.,
за участю: сторін та їх представників
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 31 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач разом зі своїм сином ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_5 постійно проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.10.2011 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.10.2011 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи, порушені норми процесуального та матеріального права.
В скарзі апелянт посилається на те, що судові повістки в судове засідання на 25.10.2011 року та на 31.10.2011 року місцевим судом відповідачам взагалі не направлялись, що є порушенням вимог ст. 74 ЦПК України.
Апелянт вказує, що твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 з 2009 року не проживає в спірній квартирі та вивезла всі свої речі є безпідставними та не відповідають дійсності. Крім того, слід критично ставитись до акту № 7 від 01.08.2011 року, оскільки такий акт не є належним і допустимим доказом по справі.
Апелянт звертає увагу суду на те, що вона постійно проживала за адресою своєї реєстрації, що підтверджується навчанням з 01.09.2006 року по 20.12.2010 року у Чернігівському Державному інституті економіки і управління та відповідно до довідки № 3 від 04.02.2013 року про те, що ОСОБА_1 навчалася на обліково-економічному факультеті «Облік і аудит» вищевказаного інституту з 01.01.2011 року по 20.12.2011 року та успішно захистила дипломну роботу отримавши диплом спеціаліста.
Вислухавши суддю-доповідача, сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того , що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 протягом тривалого часу не проживають на спірній житловій площі, не сплачують комунальні платежі за квартиру, їхнє особисте майно в квартирі відсутнє, а тому позов щодо визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням підлягає задоволенню на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК України.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_3 не оспорюється.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки даний висновок не відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як встановлено судом, згідно з копії довідки КП «Деснянське» Чернігівської міської ради від 06.07.2011 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6
Відповідно до копії свідоцтва про смерть виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 32).
Як вбачається з акту від 01.08.2011 року, затвердженого начальником ЖРЕД-7, комісією встановлено що, в квартирі зареєстровані, але зі слів свідків не проживають, ОСОБА_3, яка не проживає з 2006 року та ОСОБА_1 не проживає з 2009 року(а.с. 9).
Приписами ст. 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.
Згідно ст. 72 ЖК України передбачено можливість визнання у судовому порядку особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. Пункт 10 постанови Пленуму від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» Верховний Суд України зорієнтував практику судів у питанні визнання втрати особою права користування жилим приміщенням лише на встановлення факту відсутності цієї особи без поважних причин понад встановлені ст. 71 ЖК України строки.
Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК України.
В судовому засіданні апеляційного суду допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили факт проживання відповідачки ОСОБА_1 в спірній квартирі, а саме ОСОБА_8 зазначила, що у 2011 році відповідач проживала в квартирі, а свідок ОСОБА_9 вказав, що під час смерті батька позивачки ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_1 проживала в квартирі, крім того зазначені свідки підтвердили про відсутність відповідачки в квартирі з поважних причин, оскільки у неї народилась донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 в зв»яку з чим, позивачка перебувала в лікарні та здійснювала догляд за дитиною, таким чином можливість проживання останної у двокімнатній квартирі істотно обмежувалась у зв»язку з викладеними обставинами та через проживання в ній інших членів сім'ї померлого наймача.
Відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Позивачем по справі не заперечувалось, що у зв"язку народженням дитини відповідачка ОСОБА_1 певний час перебувала в іншому населеному пункті, що унеможливлювало її особисте проживання у спірному житловому приміщенні, зазначеними обставинами також обґрунтовані позовні вимоги, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Крім того, відповідно до даних листа від 20.03.2013 року № 226 згідно рішення Деснянського РВК № 240 від 14.11.2011 року за адресою: по АДРЕСА_1 особовий рахунок відкрито на ОСОБА_3, в судовому засіданні сторони підтвердили, що особовий рахунок переоформлявся за згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з чого вбачається, що позивачка ОСОБА_2 за наявності рішення Деснянського районного суду від 31.10.2011 року про визнання осіб такими, що втратили право користування спірною квартиро, визнавала право на користування квартирою за відповідачами.
Крім того, поінформованість осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду, є однією із суттєвих гарантій реалізації ними права на особисту участь у процесі, а судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, щодо повідомлень відповідачки ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи, відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України, як вбачається по справі була оголошена перерва (а.с. 37), в подальшому відповідачі не були повідомлені про час та міце розгляду справи, як це визначено ч. 3 ст. 191 ЦПК України.
Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, в частині виселення відповідача ОСОБА_1, постановлене судове рішення в цій частині підлягає скасуванню, з постановлення рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так як, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 в повернення судових витрат 57,36 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК України, ст. ст. 88, 303, 307, 309, 314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 31 жовтня 2011 року скасувати в частині визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житлом.
В задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в повернення судових витрат 57 гривень 36 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: