73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
28 березня 2013 р. Справа № 821/639/13-а
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голопристанському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги № Ф-039 від 24.01.2013 року,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту-позивач ФОП ОСОБА_1), звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Голопристанському районі Херсонської області (далі по тексту-відповідач або УПФУ) про захист порушеного конституційного права та скасування вимоги про сплату боргу від 24.01.2013 року № Ф-039 на суму 4572,42 грн.
Позивач в адміністративному позові просить суд розглядати справу за її відсутності в порядку письмового провадження.
Відповідач до суду надав заперечення, в якому обґрунтував свою позицію та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розгляд справи просить провести без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до змісту позовної заяви, суть спору полягає у наступному: позивач посилаючись на Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на положення "Про Пенсійний фонд України" просить захистити порушене конституційне право шляхом заборони примушування її брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації. Також, посилаючись на положення Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ФОП ОСОБА_1 стверджує, що оскільки загальнообов'язкове державне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, то особа може відмовитись від своїх прав за соціальним забезпеченням. А тому з моменту відмови вона звільняється від виконання обов'язків з загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім цього, позивач вважає, що після набрання чинності Законом № 1058-IV збір втратив статус податку. Пенсійний фонд України відповідно до цього закону та Цивільного кодексу України зобов'язаний зареєструватись як юридична особа. Однак, Пенсійним фондом України на даний час не вчинено ніяких дій, що б свідчили про виконання ним цього обов'язку. Разом з цим відповідач не вчинив жодних дій до оформлення членства ФОП ОСОБА_1. у Пенсійному фонді України, чим порушує право позивача знати свої права та обов'язки. Виходячи з цього, нарахування відповідачем збору, без узгодження його з позивачем є порушенням прав ФОП ОСОБА_1
Відповідач проти позову заперечив мотивуючи свою позицію тим, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту-Закон № 2464) ФОП ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок), є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту-єдиний внесок). Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, є календарний рік. Заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску за 2012 рік склала 4572,42 грн. У зв'язку із тим, що позивач не сплатила заборгованість до 24.01.2013 відповідачем надіслано вимогу про сплату боргу 24.01.2013 № Ф 039. Вжиті заходи не призвели до погашення боргу, позивач в порушення Закону № 2464 не сплачує заборгованість по єдиному внеску. Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи, врахувавши позицію позивача, взявши до уваги письмові заперечення відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, дослідивши норми законодавства які регулюють дані правовідносини та їх застосування сторонами, суд приходить наступного: правові відносини, що виникають, тривають та припиняються у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовані, зокрема, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі по тексту - Основи), а також Законом № 2464, правовий статус Пенсійного фонду України врегульовано Законом № 1058.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до змісту адміністративного позову позивач оскаржує факт членства в УПФУ, сплату збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а також просить скасувати вимогу про сплату боргу. При цьому, логічно випливає, що протиправність оскаржуваної вимоги, на думку позивача, є наслідком протиправності дій УПФУ взагалі щодо примушування брати участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Разом з цим, відповідно до змісту оскаржуваної вимоги від 24.01.2013 р., зазначено, що вона виставлена та надіслана ФОП ОСОБА_1 щодо недоїмки по сплаті єдиного внеску. По своїй суті сплатою єдиного внеску як єдиного консолідованого платежу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було замінено сплату страхових внесків щодо всіх видів державного соціального страхування. Таким чином, в обґрунтування неправомірності надісланої вимоги, позивач посилається на норми, що регулювали сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин.
Щодо правового статусу Пенсійного фонду України, то відповідно до ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім того, Законом № 2464 на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску. Аналізуючи п. 12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, суд дійшов висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону № 1058. При цьому, відповідно абз. 3 п. 12 Прикінцевих положень Закону № 1058 у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз. 6 п. 1 Прикінцевих положень цього ж Закону встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, який є чинним. При цьому, суд зазначає, що повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо вказане у Прикінцевих положеннях Закону № 1058. Виходячи з цього, суд не приймає доводи ФОП ОСОБА_1 щодо примушування його до участі у самоврядній організації Пенсійний фонд, оскільки така організація на даний момент навіть не створена, а норми, що врегульовують її діяльність, не набрали у зв'язку із цим чинності.
При цьому, суд враховує, що відповідно до ст. 5 Закону № 2464 облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-6 (далі по тексту Порядок). Згідно із пп. 2.2, п. 2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 1 Основ, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст. 5 Основ є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Підсумовуючи вищевикладене, твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача як його структурного підрозділу належної правосуб'єктності є помилковим. Нині останній має статус органу державної виконавчої влади. Стосовно того, що членство позивача не оформлене належним чином, то правова позиція суду є наступною: відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів № 1058 та № 2464 одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464. Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч. 4 ст. 5 Закону № 2464 обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6-14 частини першої ст. 4 Закону № 2464). Крім цього, відповідно до ч. 9 ст. 9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований. Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.
Згідно із п. 1, ч. 2, ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, ч. 8, ст. 9 Закону № 2464 встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців календарний рік. Відповідно до ч. 8, ст. 9 цього ж Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Однак, всупереч положенням вищевказаних норм, відповідач вчасно не сплатив у повному обсязі суму єдиного внеску за базовий звітний період 2012 р. Виходячи з цього та на підставі п. 6 ст. 1 Закону №2464 несплачена відповідачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою.
Відповідно до ст. 25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. У іншому разі, УПФУ надсилає вимогу для стягнення боргу до органу державної виконавчої служби або звертається з позовом про стягнення боргу до суду. Таким чином, УПФУ має право надсилати позивачеві вимогу про сплату недоїмки по єдиному внеску, це відповідає покладеній на нього Законом № 2464 функції щодо обліку та збору єдиного внеску.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, при складанні вимоги про сплату боргу діяв у межах та на підставі чинного законодавства.
Таким чином, суд, аналізуючи викладене приходить до висновку, що вимога УПФУ про сплату боргу від 24.01.2013 року № Ф-039 на суму 4572,42 грн. складена ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 2464, а отже вона є законною та не підлягає скасуванню.
Окрім цього, згідно ст. 4 Закону України "Про судовій збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру 1 відсоток розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання адміністративного позову немайнового характеру встановлюється судовий збір в розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Позивачем за подачу адміністративного позову зо суду сплачено судовий збір в неповному обсязі, а тому позивачу треба доплатити судовий збір в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 11 коп. за немайнову вимогу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 12, 17, 18, 19, 158, 163, 167 КАС України, суд -
постановив:
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) недоплачений судовий збір в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 11 коп. за подачу адміністративного позову до адміністративного суду.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Василяка Д.К.
кат. 10.1