Справа №2/1989/2011 рік. Головуючий 1 інст.: - Грищенко І.О.
Провадження № 22-ц/790/595/2013 рік. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.
Категорія: земельні.
27 березня 2013 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді: - Кокоші В.В.,
суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,
при секретарі: - Гелашвілі Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, 3-особа: Харківська міська рада - про поновлення порушеного права, поновлення межі земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії, стягнення матеріальної шкоди,
У грудні 2010 року ОСОБА_7 звернулася в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що згідно договору купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8, вона придбала у ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 399 кв. м.
У 2007 році вона самочинно провела реконструкцію придбаного нею будинку та збільшила його житлову й загальну площу.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2008 року за нею визнано право власності на реконструйований житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 133,4 кв. м., загальною площею 397,6 кв. м., а також надвірні будівлі та споруди.
В той же час, вона позбавлена можливості оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку на якій розміщений належний їй житловий будинок, оскільки відповідач ОСОБА_6, який є власником житлового будинку АДРЕСА_2, зруйнував її огорожу, що знаходилася на межі суміжних земельних ділянок домоволодінь.
Вартість зруйнованої відповідачем огорожі становить 10 277 грн.
На теперішній час межі та огорожі між суміжними земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 не існує, що фактично перешкоджає їй здійснювати догляд та технічне обслуговування належної їй будівлі, оскільки доступ до стіни її будинку зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_2 обмежується відповідачем.
Крім того, правовстановлюючі документи на земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 взагалі не оформлялися та межі земельних ділянок не встановлювалися в натурі.
Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 107,152 ЗК України, ст. ст. 16, 1166 ЦК України, ОСОБА_7 просила суд відновити порушене її право на користування житловим будинком АДРЕСА_1, який розташованим на земельній ділянці площею 399 кв. м.; відновити межу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 до первісного стану згідно даних технічної документації; зобов'язати ОСОБА_6 не чинити їй перешкод при встановленні огорожі по межі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_6 на її користь майнову шкоду у сумі 10 277 грн. завдану знесенням її забору; стягнути з ОСОБА_6 на її користь судовий та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_6, в особі свого представника, позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.
Представник Харківської міської ради в судове засідання не з'явився. Згідно листа направленого до суду, просив розглянути справу за його відсутності.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2012 року позов задоволено частково.
Встановлено межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відповідно до виготовленої СПДФО ОСОБА_10 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_6 не чинити перешкод при встановленні огорожі по межі між земельними ділянками, що знаходяться за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 державне мито у сумі 51 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_7 залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції позивачкою ОСОБА_7 в апеляційному порядку не оскаржене.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що правовстановлюючі документи на земельні ділянки позивача та відповідача не оформлялися, межа між їхніми суміжними земельними ділянками не встановлювалася, а тому її необхідно встановити відповідно до виготовленої СПДФО технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов'язати відповідача не чинити перешкод при встановленні огорожі по межі між суміжними земельними ділянками.
Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_8, ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_9 житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 399 кв. м. (а. с. 20-21).
Протягом 2007 року ОСОБА_7 самочинно провела реконструкцію придбаного нею будинку та збільшила його житлову і загальну площу.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2008 року задоволено позов ОСОБА_7 до Харківської міської ради про визнання права власності.
Визнано за ОСОБА_7 право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, житловою площею 133,4 кв. м., загальною площею 397,6 кв. м., та надвірними будівлями і спорудами (а. с. 16-18).
Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, виготовленого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 11 березня 2008 року, площа земельної ділянки на якій розташований житловий будинок позивачки з надвірними спорудами становить 399 кв. м. (а. с.5-14).
Із пояснень представника ОСОБА_7 - ОСОБА_11, наданих в судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що правовстановлюючі документи на земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 власниками житлових будинків не оформлялися та межі земельних ділянок в натурі не встановлювалися.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які на теперішній час перебувають у користуванні ОСОБА_7, ОСОБА_6
Під час розгляду справи в суді першої інстанції СПДФО ОСОБА_10 на замовлення позивачки виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до виготовленої технічної документації фактична площа земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 та перебуває у користуванні позивачки ОСОБА_7 становить 0,0438 га. (а. с.84-120).
Із висновку судової будівельної - технічної експертизи ХНДІСЕ ім. М.С. Бокаріуса №1254 від 25 червня 2012 року вбачається, що експертом встановлена невідповідність технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 станом на 1955, 1996 та 2008 рік технічній документації з землеустрою СПДФО ОСОБА_10 та фактичного розташування границь.
Фактична межа (огорожа) між будинковолодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 проходить: - від червоної лінії до кута житлового будинку літ. «Ж-2», далі по зовнішній стіні житлового будинку, потім по прямій лінії довжиною 15, 4 м., далі вбік будинковолодіння АДРЕСА_2 довжиною 1,0 м., потім паралельно бані літ. «З» на відстані 1,0 м. до тильної сторони земельної ділянки, що не відповідає «Технічній документації з землеустрою» та п. 3.25 ДБН 360-92.
Порівняти технічну документацію (технічні паспорти, поквартальну зйомку) з фактичним розташуванням меж (огорож) будинковолодіння АДРЕСА_1 не надається можливим (а. с.126-134).
Згідно ч. 1 ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Частиною 3, 5 ст. 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Судовим розглядом встановлено, що земельні ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_7, ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не надавалися, межі земельних ділянок в натурі не встановлювалися.
Сторони у справі не зверталися до органу місцевого самоврядування для вирішення земельного спору щодо виділення їм у користування спірних земельних ділянок, встановлення меж суміжних земельних ділянок, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав встановлювати межу між суміжними земельними ділянками сторін відповідно до виготовленої СПДФО ОСОБА_10 технічної документації із землеустрою та зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачці при встановленні огорожі по межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.
Встановлення межі між суміжними земельними ділянками сторін відповідно до виготовленої СПДФО ОСОБА_10 технічної документації із землеустрою, призводить до збільшення площі земельної ділянки АДРЕСА_1, яка фактично перебуває у користуванні ОСОБА_7 з 399 кв. м. до 0,0438 га., та яка не надавалася їй у постійне користування органом місцевого самоврядування.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині встановлення межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідно до виготовленої СПДФО ОСОБА_10 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання ОСОБА_6 не чинити перешкод при встановленні огорожі по межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1; стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 державного мита в розмірі 51 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні вказаних позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2012 року в частині встановлення межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, якій належать ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідно до виготовленої СПДФО ОСОБА_10 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання ОСОБА_6 не чинити перешкод при встановленні огорожі по межі між суміжними земельними ділянками, що знаходяться адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1; стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 державного мита в розмірі 51 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні вказаних позовних вимог.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: