ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/2273/13 26.03.13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФУДС"
до Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"
про визнання договору про надання кредиту у формі кредитної лінії № SME_WC/05575 від 07.09.2011 р. недійсним
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Нечай Р.В. за довіреністю № 426/юр від 02.01.2013 р.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФУДС" (далі - позивач, ТОВ "ІНТЕРФУДС") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" (далі - відповідач, ПАТ "ПІРЕУС БАНК МКБ") про визнання недійсним Договору про надання кредиту у формі кредитної лінії №SME_WC/05575 від 07.09.2011 р., укладеного між позивачем та відповідачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що оспорюваний договір від імені позивача було підписано не уповноваженою особою - Кузьменком В.В., який діяв на підставі довіреності від 22.07.2011 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрованої в реєстрі за № 2826. Вказаною довіреністю, згідно тверджень позивача, виданою директором ТОВ "ІНТЕРФУДС" Василенком В.В., було передбачено право укласти договір з метою отримання кредиту в розмірі не більш ніж 8 000 000, 00 грн., строком не більш ніж 36 місяців зі сплатою не більш ніж 18 % річних з урахуванням обмежень, встановлених протоколом зборів учасників № 42 від 21.07.2011 р., яким передбачалось отримання кредиту в сумі 4 900 000, 00 грн. з виплатою 17 % річних та цільовим призначенням - поповнення обігових коштів. Однак, як зазначає позивач, від його імені оспорюваний Договір був укладений представником Кузьменком В.В. за умовами, відповідно до яких встановлюється не фіксована, а плаваюча процентна ставка, мета Договору - рефінансування заборгованості у ПАТ "Укрсоцбанк" та часткове поповнення обігових коштів - суперечить меті, визначеній в Протоколі № 42. Крім того, позивач посилається на те, що станом на дату подачі позову відповідно до інформації відповідача в мережі Інтернет процентні ставки по строковим депозитам визначені від 18 % до 20, 5 %, у зв'язку з чим неможливо визначити, яка конкретно ставка має застосовуватись. Про те, що повноваження представника позивача були обмежені на момент укладення оспорюваного Договору, відповідач, на думку позивача, знав, оскільки в преамбулі оспорюваного Договору є посилання на довіреність від 22.07.2011 р. При цьому, позивач відмічає, що ним будь-яких дій, спрямованих на схвалення Договору в частині сплати процентів за ставкою більшою, ніж зазначено в Протоколі № 42 та довіреності, він не вчиняв. Також, позивач вказує на те, що Протоколом № 42 повноваження на укладення договору кредиту були надані виконуючому обов'язки директора Товариства Кузьменко В.В., проте як директору Василенку В.В. такі повноваження не надавались. До того ж, звертає увагу, що відповідно до п. 8.2. оспорюваного Договору всі повідомлення мали надсилатись поштовим зв'язком, однак жодних письмових повідомлень щодо зміни базової ставки на адресу позивача не надходило, що, на думку позивача, свідчить про те, що сторони не досягли згоди відносно такої умови кредитного договору, а отже він є недійсним з моменту укладення.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/2273/13 та призначено її до розгляду на 26.02.2013 р.
26.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що викладені в позові обставини не відповідають дійсності, так як відповідно до п. 2 Протоколу № 42 було прийнято рішення отримати кредит в сумі 4 900 000, 00 грн. з виплатою 17 % річних в перший рік користування кредитними коштами та з подальшим переглядом процентної ставки раз на 6 місяців по формулі мінімальна процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 6 місяців, з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору + маржа 5,5 % строком (терміном) користування 36 місяців - що повністю відповідає умовам (п. 3. ч. 1, п. 3.3. ч. 2), на яких був укладений Договір. Також, відповідач звертає увагу на те, що на момент укладення оспорюваного Договору Кузьменко В.В. обіймав посаду в.о. директора ТОВ "ІНТЕРФУДС", а відповідно до п. 10.19. Статуту позивача у випадку відсутності директора всі його обв'язки виконує заступник або виконуючий обов'язки директора. Оскільки п. 18. Протоколу № 42 Кузьменка В.В. було уповноважено укласти оспорюваний договір, він мав право, як в.о. директора у відповідності до п. 10.13.2. Статуту діяти й без доручення. При цьому, відповідач зазначає, що розмір процентної ставки за Кредитним договором на момент його укладення повністю відповідав наданим повноваженням повіреному за довіреністю, а умови кредитного договору щодо подальшого перегляду процентної ставки не частіше ніж раз на 6 місяців були визначені повіреним на власний розсуд. Також, відповідач зазначає, що п. 8.2. Договору надає право Банку направляти повідомлення поштовим зв'язком, однак не створює таких обов'язків відносно повідомлення про зміни процентної ставки, так як сторони погодили умовами Договору, що такі зміни опубліковуються на сайті відповідача. Крім того, відповідач вказує на те, що з інформації на його веб-сторінці чітко вбачається мінімальний розмір процентів по депозиту фізичних осіб строком на 6 місяців з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору. При цьому, відповідач зауважує, що належне чи неналежне повідомлення сторонами одна одну про новий розмір базової процентної ставки не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2013р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою повноважних представників позивача, було відкладено на 26.03.2013 р.
22.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача повторно надійшов відзив на позовну заяву, за змістом аналогічний вже наданому суду.
Представник позивача в судове засідання 26.03.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 26.03.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Відповідно до п. Розділу 1 Статуту ТОВ "ІНТЕРФУДС", зареєстрованого 21.11.2007 р. за № 10671050002005770 з подальшими змінами, Товариство було зареєстровано 02.02.2001 р. Дніпровською районною державною у м. Києві адміністрацією.
Учасниками Товариства є: громадянин України Василенко Володимир Володимирович та громадянин України Кузьменко Віталій Васильович, кожному з яких у відповідності до п.6.3. Статуту належить по 50 % статутного капіталу.
21.07.2011 р. відбулись Загальні збори учасників ТОВ "ІНТЕРФУДС" за участю Василенка Володимира Володимировича (50 % статутного капіталу) та Кузьменко Віталія Васильовича (50 % статутного капіталу), на яких було розглянуто питання про отримання кредитної лінії у АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" та про укладення відповідних договорів, а також надання повноважень на підсипання договорів та інших документів в.о. директора ТОВ "ІНТЕРФУДС" Кузьменко Віталію Васильовичу.
Прийняті Загальними зборами рішення були оформлені Протоколом № 42 від 21.07.2011 р.
Так, відповідно до п. 2 Протоколу № 42 було прийнято одноголосно рішення отримати кредит в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" у формі кредитної лінії в сумі 4 900 000, 00 грн. з виплатою 17 % річних в перший рік користування кредитними коштами та з подальшим переглядом процентної ставки раз на 6 місяців по формулі мінімальна процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 6 місяців, з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору + маржа 5,5% строком (терміном) користування 36 місяців та цільовим призначенням - поповнення обігових коштів.
При цьому, відповідно до п. 18 Протоколу № 42 було прийнято одноголосно рішення упованожити в.о. директора ТОВ "ІНТЕРФУДС" Кузьменко Віталія Васильовича остаточно погодити умови усіх угод, договір з АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" та інших документів, укласти (підписати) відповідні договори та додаткові угоди до зазначеного(их) вище договору(ів) на умовах не гірших зазначених вище, а також інші пов'язані з їх оформленням та виконанням документи з правом самостійно визначати інші умови на власний розсуд.
22.07.2011 р. ТОВ "ІНТЕРФУДС" також було видано Довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстровану в реєстрі за № 2826, відповідно до якої уповноважено Кузьменка В.В. укласти від імені Товариства кредитний договір з ПАТ "Дочірній банк Сербанку Росії" або з ПАТ "Піреус Банк МКБ" з метою отримання кредиту в розмірі не більш ніж 8 000 000, 00 грн. строком не більш ніж 36 місяців, зі сплатою за користування кредитом не більш ніж 18 % річних та для забезпечення його виконання договори застави належного товариству майна - основних засобів та товарів в обороті, обираючи види та кількість майна, строки та інші суттєві умови вищевказаних договорів на власний розсуд, з урахуванням обмежень визначених умовами протоколу Загальних зборів Товариства № 42 від 21.07.2011 р., а також вносити до них зміни та/або доповнення.
07.09.2011 р. між позивачем (позичальник) в особі Кузьменка Віталія Васильовича, який діяв на підставі довіреності від 22.07.2011 р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрованої в реєстрі за № 2826, та відповідачем (Банк) в особі керівника відділення № 8 Департаменту філійної мережі Кішніра Володимира Петровича, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстрованої в реєстрі за № 2232, було укладено Договір про надання кредиту у формі кредитної лінії №SME_WC/05575, який складається з двох частин.
Відповідно до п. 2 ч. 1 Договору Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію, а позичальник приймає кредитні кошти, зобов'язується повернути у повному обсязі та сплатити проценти, інші платежі, на умовах а в порядку, передбачених цим Договором, зокрема відповідно до наступного:
- ліміт кредиту - 4 900 000, 00 грн.;
- цільове використання - в сумі 3 500 000, 00 грн. надається позичальнику на рефінансування заборгованості у ПАТ "Укрсоцбанк" за Договором відновлювальної кредитної лінії № 24-11/102 від 23.05.2007 р. та в сумі 1 400 000, 00 грн. надається позичальнику на поповнення обігових коштів;
- строк користування кредитом - до 06.09.2014 р.
Пунктом 3 Договору сторони дійшли згоди, що процентна ставка за користування кредитом у період з 07.09.2011 р. по 06.09.2012 р. є фіксованою, а у період з 07.09.2012 р. по 06.09.2014 р. є плаваючою. Дата сплати процентів: 07 кожного календарного місяця протягом дії цього Договору; Фіксована процентна ставка: на дату укладення цього Договору дорівнює 17 % річних і може змінюватись відповідно до цього Договору; Плаваюча процентна ставка: процентна ставка за користування кредитом, яка встановлюється банком та складається з базової ставки + Спред. З урахуванням вимог ст. 212 Цивільного кодексу України, сторони дійшли взаємної згоди про те, що плаваюча процентна ставка змінюється протягом дії цього Договору щоразу після перебігу кожного шостого місяця календарного місячного періоду з дати початку її застосування, якщо інше не передбачено цим договором. Сторони цим висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки, стосовно всієї непогашеної суми кредиту. При зміні плаваючої процентної ставки додаткова угода/договір про внесення змін до Договору сторонами не укладається. Цим сторони погоджуються, що новий розмір плаваючої процентної ставки застосовується з дати її зміни; Базова ставка: мінімальна процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 6 місяців, з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору. Про новий розмір ставки Базової ставки позичальник повідомляється шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному Інтернет-сайті Банку за адресою www.piraeusbank.ua або на будь-якому іншому офіційному Інтернет-сайті Банку не менше ніж 14 календарних днів до дати зміни розміру плаваючої ставки для застосування її за цим Договором (інформація щодо базової ставки також міститься на інформаційних стендах у відділеннях Банку).
Згідно з п. 10.1. частини 2 Договору він набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання позичальником своїх боргових зобов'язань за цим Договором.
Позивач, вважаючи, що укладений між сторонами договір не відповідає вимогам чинного законодавства, вирішив звернутись до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.
Оцінюючи подані позивачем докази та наведені в позовній заяві доводи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р.).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
При цьому, обставини, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним, оскільки є припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зокрема, під час розгляду даної справи, судом встановлено, що відносно оспорюваного договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.
Так, згідно зі статтею 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
В силу статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Також, з огляду на ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди стосовно певної умови.
Аналіз положень ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду договору.
З урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що істотними умовами кредитного договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну та строк його дії, а також усі інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.02.2008 р. у справі № 22/268 та листі Національного банку України від 18.08.2004 р. № 18-111/3249-8378 "Про деякі питання застосування Цивільного кодексу Україні в банківській діяльності".
Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет договору, ціну та строк його дії.
Доводи про те, що в силу визначення сторонами умов зміни процентної ставки шляхом повідомлення про такі зміни шляхом опублікування інформації на веб-сторінці відповідача, позивач не може однозначно визначити розмір такої ставки, - до уваги судом не приймаються, оскільки є необґрунтованими.
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача відносно того, що п. 8.2. Договору передбачає право Банку направляти повідомлення поштою, а не обов'язок, у зв'язку з чим визначення сторонами особливого порядку повідомлення про зміну процентної ставки через відповідне повідомлення в мережі Інтернет не суперечить іншим умовам Договору, як і не може бути підставою для визнання його недійсним.
Так, обставини того, чи знав позивач про зміни, які відбулись у розмірі відповідних ставок, можуть впливати лише на питання про звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання зі сплати платежів за зміненими ставками, та до жодних інших наслідків не призводять.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що договір, при укладенні якого сторони не досягли згоди відносно усіх істотних умов, визнається неукладеним, і до нього не можуть застосовуватись положення про недійсність правочинів.
Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Водночас, відносно оспорюваного договору сторонами узгоджено всі істотні умови, а відповідно він є укладеним.
Що стосується посилань позивача на перевищення Кузьменком В.В. наданих йому повноважень при укладенні оспорюваного договору, слід зазначити, що вони не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.
Так, як зазначалось вище, відповідно до п. 2 Протоколу Загальних зборів ТОВ "ІНТЕРФУДС" № 42 було прийнято одноголосно рішення отримати кредит в АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" у формі кредитної лінії в сумі 4 900 000, 00 грн. з виплатою 17 % річних в перший рік користування кредитними коштами та з подальшим переглядом процентної ставки раз на 6 місяців по формулі мінімальна процентна ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 6 місяців, з виплатою процентів в кінці строку дії депозитного договору + маржа 5,5% строком (терміном) користування 36 місяців та цільовим призначенням - поповнення обігових коштів.
При цьому, відповідно до п. 18 Протоколу Загальних зборів ТОВ "ІНТЕРФУДС" № 42 було прийнято одноголосно рішення упованожити в.о. директора ТОВ "ІНТЕРФУДС" Кузьменко Віталія Васильовича остаточно погодити умови усіх угод, договір з АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ" та інших документів, укласти (підписати) відповідні договори та додаткові угоди до зазначеного(их) вище договору(ів) на умовах не гірших зазначених вище, а також інші пов'язані з їх оформленням та виконанням документи з правом самостійно визначати інші умови на власний розсуд.
Умови укладеного між сторонами Договору узгоджуються з вказаними рішеннями Загальних Зборів ТОВ "ІНТЕРФУДС".
Крім того, відповідно до п. 10.15.2. Статуту ТОВ "ІНТЕРФУДС" директор має право без довіреності діяти від імені товариства, представляти його в усіх підприємствах, установах і організаціях, в той час як відповідно до п. 10.19. Статуту ТОВ "ІНТЕРФУДС" у випадку відсутності директора всі його обв'язки виконує заступник або виконуючий обов'язки директора, що додатково підтверджує наявність у Кузьменка В.В., який обіймав посаду в.о. директора, прав укладати оспорюваний Договір.
При цьому, суд також звертає увагу на те, що як Кузьменко В.В., так і Василенко В.В. є учасниками ТОВ "ІНТЕРФУДС", у зв'язку з чим необхідно дійти висновку, що їх дії щодо оформлення та використання відповідної довіреності, а також укладення Договору та тривалий час неоспорення його умов, про які їм було достеменно відомо, цілком засвідчують волю учасників до настання відповідних правових наслідків.
Отже, доводи позивача є надуманими та не підтверджуються матеріалами справи.
При цьому, слід зазначити, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого провочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
На зазначеному також наголошено у п. 9.2. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", згідно з яким наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанови: від 27.07.2010 року у справі № 25/2/10, від 02.12.2008 року у справі № 8/47 (12/335/16), від 25.05.2010 року у справі № 54/210, від 06.07.2010 року у справі № 16/507.
Доказів повернення наданих відповідачем позивачу кредитних коштів, як помилково перерахованих або набутих без правової підстави, суду не надано, у зв'язку з чим необхідно дійти висновку про те, що позивач визнав дійсність укладеного між сторонами договору.
Крім того, слід враховувати, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.
Однак, країни - члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке; розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.
Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 04.08.2010 року у справі № 14/44пд.
Крім того, на зазначеному також наголошує Пленум Верховного Суду України в п. 42 Постанови від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та Листі від 01.08.2007 року "Практика розгляду судами корпоративних спорів".
Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За правилами статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку це Голова правління Товариства), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Отже, оскільки укладений між сторонами договір підписано від імені позивача уповноваженою особою, сторони вчинили дії, які свідчать про прийняття договору до виконання, - немає підстав вважати його таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.04.2013 р.
Суддя В.С. Ломака