04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" квітня 2013 р. Справа№ 5011-18/12924-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 01.04.2013 року
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року
у справі № 5011-18/12924-2012 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом приватного підприємства «Іні.Нет»
до товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА»
про стягнення 144 479,80 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі №5011-18/12924-2012 позовні вимоги приватного підприємства «Іні.Нет» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» про стягнення 144 479,80 грн. задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «ТІСА» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.
Ухвалою від 30.01.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5011-18/12924-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Приватне підприємство «Іні.Нет» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ТІСА» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі №5011-18/12924-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.
Під час розгляду справи №5011-18/12924-2012 у судових засіданнях 20.02.2013 року, 11.03.2013 року оголошувалась перерва.
В судовому засіданні 20.03.2013 року Київським апеляційним господарським судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №5011-18/12924-2012 до вирішення справи №910/2055/13, яка знаходиться на розгляді в господарському суді міста Києва за безпідставністю та необгрунтованістю, оскільки справа №910/2055/13 не стосується предмету розгляду спору даної справи, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі № 5011-18/12924-2012, про що зазначено в протоколі судового засідання від 20.03.2013 року.
Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «ТІСА» - без задоволення.
Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2010 року між приватним підприємством «Іні.Нет» (підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА» (орендар) укладено договір №01 оренди обладнання (а.с. 7-10), відповідно до умов якого підприємство надає, а орендар приймає у строкове платне користування телефонне обладнання, яке належить підприємству на підставі договору №27/01-10 купівлі-продажу від 27.01.2010 року, що є складовою частиною внутрішньо квартальної мережі телефонної каналізації, прокладеної в середині житлового кварталу, розташованого у 3-А мікрорайоні Оболонського району м. Києва, яка з'єднує випуски групи будинків та (або) будівель, що знаходиться за адресою: проспект Героїв Сталінграду №2-Г; проспект Героїв Сталінграду №4; проспект Героїв Сталінграду №4-А; проспект Героїв Сталінграду №6; проспект Героїв Сталінграду № 6А; проспект Героїв Сталінграду № 6-Б; проспект Героїв Сталінграду №8; проспект Героїв Сталінграду №8-А; проспект Героїв Сталінграду №10-А; проспект Героїв Сталінграду № 10-Б; вулиця Оболонська Набережна № 3; вулиця Оболонська Набережна № 7; вулиця Оболонська Набережна № 9; вулиця Оболонська Набережна № 11; вулиця Оболонська Набережна № 13; вулиця Оболонська Набережна №15; вулиця Оболонська Набережна № 17; вулиця Оболонська Набережна № 19; вулиця Оболонська Набережна, будинки №21-73 (непарні номери).
Пунктом 1.2 договору передбачено, що обладнання, яке становить предмет договору складається з комплексу технічних засобів, що наведені в додатку №1 до даного договору.
Відповідно до п. 1.3 договору обладнання передається орендарю впродовж 7 днів після підписання даного договору за актом приймання-передачі. Повернення предмету договору здійснюється орендарем згідно з актом приймання-передачі не пізніше 7 днів з дня закінчення дії договору або його розірвання, в установленому договором та законом порядку.
Згідно з п. 2.2.7 договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату у відповідності до умов даного договору.
За умовами п.п. 3.1-3.3 договору передбачено, що за користування обладнанням орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі тарифів підприємства, місячний розмір яких визначається в додатку №2 до даного договору. Орендна плата може бути змінена по закінченні терміну дії даного договору та пролонгації його на новий термін по узгодженню двох сторін. Орендна плата сплачується орендарем на підставі даного договору наперед щомісяця не пізніше 10 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати орендар сплачує пеню за весь час прострочення оплати, у розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.
Згідно з п. 6.2 договору зазначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання повноважним представниками сторін і діє на протязі одного року. Якщо за один місяць до закінчення дії договору сторони не виявили бажання розірвати договір і не повідомили про це письмово іншу сторону, то він вважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах (п. 6.3 договору).
Відповідно до додатку №3 від 01.04.2011 року до договору орендна плата за користування обладнанням, що становить предмет договору оренди обладнання становить: 35 000,00 грн. за один календарний місяць, в тому числі ПДВ 5 833,33 грн. (а.с. 14).
Факт передачі відповідачу в оренду телефонне обладнання підтверджується актом прийому-передачі від 01.04.2010 року (а.с. 12-13).
Проте внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти сплати орендної плати відповідно до умов договору у останнього за період з травня 2012 року по серпень 2012 року перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 140 000,00 грн.
У вересні 2012 року приватне підприємство «Іні.Нет» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «ТІСА» про стягнення 140 000,00 грн. основного боргу, 3 731,00 грн. пені, 748,80 грн. 3% річних.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 140 000,00 грн. основного боргу, 3 731,00 грн. пені, 748,80 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, оскільки позивач протиправно здає в оренду вказане вище обладнання, оскільки договір купівлі-продажу №27/01-10 від 27.01.2010 року укладено незаконно. Скаржник також зазначає, що ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» не мав права продавати позивачу чи будь-яким іншим чином розпоряджатись внутрішньо квартальною мережею телефонної каналізації, що покладена всередині житлового кварталу, які розташовані у 3-А мікрорайоні Оболонського району міста Києва.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди сторонами було погоджено, що за користування обладнанням орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі тарифів підприємства, місячний розмір яких визначається в додатку №2 до даного договору.
Згідно з п. 3.2, п. 3.3 договору орендна плата може бути змінена по закінченні терміну дії даного договору та пролонгації його на новий термін по узгодженню двох сторін. Орендна плата сплачується орендарем на підставі даного договору наперед щомісяця не пізніше 10 числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.
Під час розгляду справи судовою колегією було встановлено, що у період з 11.05.2012 року по 31.08.2012 року відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, про що свідчить відсутність з його боку претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов договору.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт користування відповідачем телефонним обладнанням підтверджується також актом прийому-передачі від 01.04.2010 року, згідно якого орендодавець передав орендарю у користування обладнання у технічно справному стані і придатному для його цільового використання.
При цьому доводи скаржника про те, що позивач протиправно здає в оренду вказане вище телефонне обладнання у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу №27/01-10 від 27.01.2010 року, на думку відповідача, укладено незаконно, підлягають відхиленню судовою колегією за неспроможністю оскільки відповідачем не надано суду доказів на підтвердження зазначеного, не містять такі докази і матеріали справи.
Твердження скаржника про те, що ЗАТ «Трест Київміськбуд-1» не мав права продавати позивачу чи будь-яким іншим чином розпоряджатись внутрішньо квартальною мережею телефонної каналізації, що покладена всередині житлового кварталу, які розташовані у 3-А мікрорайоні Оболонського району міста Києва є безпідставними, оскільки дана обставина не стосується предмету спору у даній справі.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України про визнання недійсним укладеного між сторонами договору оренди обладнання №01 від 01.04.2010 року.
Враховуючи вищенаведене вбачається, що сторони не заперечили укладення договору оренди обладнання від 01.04.2010 року. Договір оренди підписано позивачем (орендодавцем) та повноважним представником орендаря, підпис якого засвідчено печаткою юридичної особи. Передача телефонного обладнання в користування орендаря підтверджено наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 01.04.2010 року.
Таким чином, судом першої інстанції достовірно встановлено, що відповідач користувався у визначений період телефонним обладнанням, а тому зобов'язаний згідно з умовами договору та відповідно до ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплатити за дане користування оренду плату.
Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо орендної плати за користування обладнанням в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість на час звернення позивача з позовом становила суму 140 000,00 грн.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 140 000,00 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим телефонним обладнанням.
Отже, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору оренди обладнання, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо сплати орендних платежів.
На переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 140 000,00 грн. заборгованості по орендній платі є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 3 731,00 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання.
Відповідно до п. 4.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати орендар сплачує пеню за весь час прострочення оплати, у розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендної плати.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Судом першої інстанції вірно встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення пені у сумі 3 731,00 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 748,80 грн. за весь час прострочення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «ТІСА» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 06.11.2012 року.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» - без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІСА» на рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі №5011-18/12924-2012 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.11.2012 року у справі №5011-18/12924-2012 залишити без змін.
3. Матеріали справи №5011-18/12924-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.