Справа № 296/3669/12-ц
2/296/758/13
Рішення
Іменем України
"26" березня 2013 р. м.Житомир
Корольовськийи районний суд м. Житомира в складі:
головуючого - судді Сингаївського О.П.
при секретарях - Галіцькій А.М., Гореловій М.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором зобов'язання, -
Позивач звернувся в суд із вказаним позовом 29.10.12 року, де вказала, що ОСОБА_2 з 2006 року проживала однією сім'єю з відповідачем ОСОБА_3 за місцем реєстрації останнього. З 10 жовтня 2009 року по 21 березня 2011 року вони перебували в зареєстрованому шлюбі.
До укладення шлюбу, на протязі 2009 року, ОСОБА_2 перерахувала відповідачу ОСОБА_3 через банківські установи Данії, де працювала за контрактом, грошові кошти: 05.03.2009 року - 100 Євро; 20.04.2009 року - 1080,00 Дол. США; 20.04.2009 року - 1000,00 Євро; 11.05.2009 року - 1100,00 Датських крон.
Відповідач ОСОБА_3 у філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Житомирі отримав грошові кошти в таких сумах: 18.03.2009 року - 90,00 Євро; 22.04.2009 року - 1060,00 Дол. США; 22.04.2009 року - 984,00 Євро; 13.05.2009 року - 1000 Датських крон.
Посилаючись на те, що між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір зобов'язання, відповідно до якого ОСОБА_3 повинен був придбати в м.Житомирі нерухоме майно для ОСОБА_2, однак не виконав свої обов'язки, позивач просила зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 вказані кошти, а у випадку неможливості такого повернення стягнути на її користь грошову компенсацію в гривнях.
18.02.2013 року представник подала заяву про уточнення позовних вимог, де також просила визнати кошти, які ОСОБА_2 перераховувала ОСОБА_3 її особистою приватною власністю.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з викладених у ньому підстав.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що під час спільного проживання та подружнього життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 планували придбати своє житло для спільного проживання в ньому однією сім'єю, однак між ними не існувало будь-якого договору про придбання нерухомого майна. Отримані відповідачем кошти останній витратив на придбання для позивача ноутбука, облаштування квартири матері позивача системою опалення, та разом з позивачем витратив на поїздку до моря.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи суд відмовляє в задоволенні позову виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що на протязі 2009 року позивач ОСОБА_2 перерахувала відповідачу ОСОБА_3 через банківські установи Данії, де працювала за контрактом, грошові кошти, а саме: 05.03.2009 року - 100 Євро; 20.04.2009 року - 1080,00 Дол. США; 20.04.2009 року - 1000,00 Євро; 11.05.2009 року - 1100,00 Датських крон, що підтвердилось довідками про перерахування коштів (а.с.13-16).
Відповідач ОСОБА_3 у філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Житомирі отримав грошові кошти в таких сумах: 18.03.2009 року - 90,00 Євро; 22.04.2009 року - 1060,00 Дол. США; 22.04.2009 року - 984,00 Євро; 13.05.2009 року - 1000 Датських крон, що також підтвердилось в судовому засіданні довідкою ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Житомирі (а.с.17).
До матеріалів позову та в судовому засіданні представники позивача не надали жодного доказу того, що між сторонами існують або існували будь-які договірні відносини, в тому числі щодо купівлі квартири відповідачем за кошти позивача.
В зв'язку з чим суд вважає безпідставним посилання позивача на статтю 216 ЦК України, яка встановлює правові наслідки недійсності правочину, оскільки позивач та його представник не надали доказів того, що між сторонами був укладений якийсь правочин.
Більш того, в позовній заяві, яка була подана та підписана представником позивача за дорученням матір'ю позивача, вказано, що сторони з 2006 року проживали однією сім'єю а з 10 жовтня 2009 року по 21 березня 2011 року перебували у шлюбі. Факт перебування сторін у фактичних шлюбних стосунках з 2006 року по день укладення шлюбу підтвердився відповідачем та показами всіх свідків, що були допитані судом.
В зв'язку з чим є безпідставним і посилання позивача на статтю 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, оскільки для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність хоча б двох умов: перше - збільшення або збереження майна однією стороною (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого); друге - відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення, або збагачення за підставою, яка згодом відпала (наприклад, заповіт, за яким спадкоємці отримали майно та майнові права, визнаний судом не дійсним).
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що на час отримання відповідачем коштів від позивача, вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і відповідно до вищенаведеного положення статті 74 СК України, набуте ними майно, в тому числі кошти є їх спільною сумісною власністю, то отримані відповідачем від позивача кошти не можна розцінювати як безпідставно набуте майно, і підстава такого набуття на даний час не відпала, оскільки відповідно до частини 2 статті 74 СК України, на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього кодексу.
З вищенаведених підстав, а також в зв'язку з тим, що сторона позивача не надала належних доказів, не підлягає задоволенню і вимога позивача про визнання за нею права особистої приватної власності на спірні кошти.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.216, 1212 ЦК України, ст.74, главою 8 СК України, ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором зобов'язання відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд на протязі десяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя О. П. Сингаївський