"26" березня 2013 р. м. Київ К/9991/45044/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим про стягнення компенсації за ненадані дні додаткових відпусток та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У травні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим про стягнення компенсації за ненадані дні додаткових відпусток та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 09.09.2010 в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено частково. Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 09.09.2010 скасовано. Прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, що виразилися у невжитті заходів, направлених на дотримання законодавства України про охорону праці, про режим робочого часу та відпочинку, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних норм. Стягнуто з Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за не надані дні щорічної додаткової відпустки в сумі 933, 52грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Сімферопольська виправна колонія № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач з 03.03.2000 по 14.02.2005 проходив службу в Сімферопольській виправній колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим на посаді лікаря-терапевта та йому було присвоєно спеціальне звання лейтенант внутрішньої служби. Згідно функціональних обов'язків ОСОБА_2, позивач проводив лікарський огляд, забезпечував клінічне, лабораторне і рентгенологічне обстеження новоприбулих засуджених з метою виявлення інфекційних хворих (у тому числі і хворих туберкульозом), забезпечував лікування і медичне спостереження за хворими з активною формою туберкульозу, що знаходяться в протитуберкульозному ізоляторі медичної частини, здійснював медичне обслуговування соціальних відділень, для осіб тих, що перехворіли туберкульозом, заміщав начальника медичної частини на період його відпустки та навчання. Наказом від 02.04.2001 № 16о/с лейтенанту внутрішньої служби ОСОБА_2 лікарю-терапевту медичної частини Сімферопольської виправної колонії № 102 був встановлений посадовий оклад з урахування 15% надбавки за роботу у туберкульозних палатах. Посилаючись на те, що за час проходження служби за період з 2001 по 2004 роки, відповідач неправомірно не надав йому 7 днів додаткової відпустки за кожен рік, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 933, 52грн, ОСОБА_2 звернувся до суду.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Як вже зазначалося вище, ОСОБА_2 проходив службу в системі органів кримінально-виконавчої служби із присвоєнням спеціального звання лейтенант внутрішньої служби. Порядок проходження служби регулювався Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Законом України «Про міліцію»та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно пункту 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ СРСР та Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(в редакції Закону, на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям за особливий характер служби, а також зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці надаються щорічні додаткові відпустки із збереженням матеріального забезпечення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про відпустки»щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається, зокрема: окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово -емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я -тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290, яким затверджено Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово -емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, посада лікаря (у тому числі лікар -керівник відділення, кабінету), зокрема інфекційних, грибкових та туберкульозних (протитуберкульозних) лікувально-профілактичних установ, відділень, палат, кабінетів; санаторно-лісових шкіл та шкіл-інтернатів, дитячих будинків, дитячих садків (груп), ясел-садків (груп), дитячих ясел (груп) та будинків дитини (груп) для дітей, хворих на туберкульоз та хронічну дизентерію; будинків інвалідів (відділень) для хворих на туберкульоз; навчальних закладів для інвалідів, хворих на туберкульоз дає право на щорічну додаткову відпустку максимальною тривалістю 7 днів.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про відпустки» конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку суд першої інстанції посилався на те, що нормативно-правовими актами та законодавством, не передбачено право позивача, як особи, що проходить службу, займаючи у виправній колонії посаду лікаря-терапевта і працюючи у тубпалатах, на щорічну додаткову відпустку, а відповідно і стягнення компенсації за невикористання такої відпустки.
Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком, оскільки посада, яку займав позивач, передбачала надання щорічної додаткової відпустки максимальною тривалістю 7 днів, що передбачено Додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, суд апеляційної інстанції визначив її у розмірі максимальної тривалості, тобто 7 днів за кожен рік, що не відповідає вимогам частини 2 статті 8 Закону України «Про відпустки».
Таким чином при новому розгляді справи судам першої та апеляційної інстанції, з метою захисту прав позивача, слід з'ясувати та надати правову оцінку нормативно-правовим актам, які регулюють порядок надання додаткових відпусток за особливий характер праці, вирішити питання щодо застосування цього законодавства до даних правовідносин, а також визначити чи укладався колективний договір, який би передбачав надання додаткових відпусток та їх тривалість.
Відповідно до частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим задовольнити частково.
Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя від 09.09.2010 та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2011 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим, Сімферопольської виправної колонії № 102 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в АР Крим про стягнення компенсації за ненадані дні додаткових відпусток та відшкодування моральної шкоди скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній