"26" березня 2013 р. м. Київ К/9991/47744/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
та секретаря Бруя О.Д.,
за участю: представника Державної митної служби України та Львівської митниці -Корчинської М.В.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної митної служби України, Львівської митниці про зобов'язання поновити на посаді, -
встановила:
У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної митної служби України, Львівської митниці про визнання незаконним та скасування наказу Державної митної служби України від 09 серпня 2010 року № 1531-к та наказу Львівської митниці від 10 серпня 2010 року № 750-к, поновлення його на посаді головного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська»Львівської митниці та стягнення за час вимушеного прогулу середньомісячної зарплати в розмірі 2500 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 12 червня 2002 року ОСОБА_3 прийнятий на службу в митні органи України, а з 01 травня 2010 року переведений на посаду головного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська»Львівської митниці.
Наказом Державної митної служби України від 09 серпня 2010 року № 1531-к припинено перебування позивача на державній службі в митних органах України відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу», за порушення Присяги державного службовця, що виявилось у несумлінному виконанні службових обов'язків та порушенні законодавства з питань митної справи, наслідком яких є спричинення матеріальних збитків державі. Даний наказ був оголошений позивачу наказом Львівської митниці від 10 серпня 2010 року № 750-к «Про оголошення наказу Державної митної служби України».
Підставою прийняття оскаржуваного наказу слугував акт службового розслідування від 07 серпня 2010 року № 21/2010-п, в якому були встановлені порушення з боку позивача вимог статей 40, 41 Митного кодексу України щодо необхідності митного контролю всіх товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України. Зокрема, ОСОБА_3 в порушення вимог частини 3 статті 4 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», було здійснено пропуск товару (взуття) без оподаткування та письмового декларування.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в діях ОСОБА_3, як досвідченого спеціаліста, дійсно мали місце порушення основних обов'язків державного службовця, визначених статтею 10 Закону України «Про державну службу»в частині додержання Конституції України та інших актів законодавства України, що в свою чергу є порушенням Присяги державного службовця.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 6 статті 30 Закону України «Про державну службу»крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону. З тексту Присяги державного службовця слідує, що державний службовець присягається суворо дотримуватись Конституції та законів України, сумлінно виконувати свої обов'язки.
Статтею 14 Закону України «Про державну службу»передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Доказування правомірності рішення, означає також і доказування фактичних обставин, за яких може бути прийнято відповідне рішення.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень не було взято до уваги, що відповідно до положень статті 408 Митного кодексу України, чинного на час існування спірних правовідносин, правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу», тобто норми Закону України «Про державну службу»можуть застосовуватись щодо посадових осіб митної служби лише у тій частині, що не урегульована спеціальним митним законодавством, у тому числі, і нормами Дисциплінарного статуту митної служби України.
Так, в преамбулі Дисциплінарного статуту митної служби України зазначено, що цей Статут визначає суть службової дисципліни, права та обов'язки посадових осіб митної служби України, яким присвоєно спеціальні звання, у тому числі керівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, щодо забезпечення та додержання дисципліни, а також види та порядок застосування заохочень і дисциплінарних стягнень. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють у митних органах, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу».
Тобто і в частині регулювання правового становища державних службовців при застосуванні положень Дисциплінарного статуту митної служби України вимоги Закону України «Про державну службу»враховуються, але здійснюється таке регулювання за нормами спеціальних законів, зокрема, Дисциплінарного статуту митної служби України.
Статтею 21 Дисциплінарного статуту митної служби України встановлено, що порушення службової дисципліни - протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) посадової особи митної служби, тобто невиконання урочистого зобов'язання посадових осіб митної служби, зокрема невиконання або неналежне виконання нею своїх службових обов'язків, перевищення повноважень, порушення обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в митних органах, або вчинення інших дій які дискредитують не тільки посадову особу митної служби, а й митну службу України.
Відповідно до положень пункту 1 статті 22 Статуту до діянь, які є порушеннями службової дисципліни, зокрема, належать порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів України з питань митної справи, державної служби, а також наказів та розпоряджень безпосередніх та/або прямих керівників.
Тобто зазначені у наказі про звільнення позивача з посади та припинення перебування на державній службі порушення, які кваліфіковані у наказі та у судових рішеннях, як неналежне виконання ОСОБА_3 своїх посадових обов'язків, прямо підпадають під порушення службової дисципліни, визначені у пункті 1 статті 22 Дисциплінарного статуту митної служби України, за вчинення яких можуть бути застосовані види дисциплінарних стягнень, визначених статтею 23 цього Статуту, у тому числі і звільнення з митного органу.
Припинення державної служби на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» (порушення присяги) є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, а тому, якщо підставою для припинення державної служби є порушення посадовою особою митної служби службової дисципліни, неможливість застосування за таке порушення до посадової особи заходів дисциплінарного впливу аж до звільнення з митного органу, повинно бути мотивовано.
Обов'язковість такого мотивування обумовлена тим, що застосування заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб митної служби України чітко урегульовано розділом 4 Дисциплінарного статуту митної служби України, який визначає види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, що має наслідком забезпечення належного захисту законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до положень статті 27 Статуту дисциплінарне стягнення має відповідати тяжкості вчиненого дисциплінарного правопорушення та ступеню вини особи. При визначенні виду стягнення керівник митного органу повинен враховувати характер правопорушення, обставини, за яких воно було вчинене, попередню поведінку посадової особи митної служби, її ставлення до служби і стаж роботи в митних органах.
Застосувавши за вчинення дій, які кваліфіковані як неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків, тобто є порушенням службової дисципліни відповідно до визначення статті 21 Дисциплінарного статуту митної служби України, положення пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу»(порушення присяги), відповідач тим самим позбавив позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень розділу 4 Дисциплінарного статуту митної служби України.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлювались та не досліджувались обставини справи в частині позовних вимог про стягнення оплати за час вимушеного прогулу.
Отже, приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі встановили обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дали оцінку всім доказам, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_3 до Державної митної служби України, Львівської митниці про зобов'язання поновити на посаді, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко