05 березня 2013 р. Справа № 72950/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівцентробуд» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТзОВ «Львівцентробуд» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 червня 2011 року № 0000872350, яким йому визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1959112 грн., в тому числі 1959111 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що господарські операції позивача з ПП «АВІТАС» мали реальний характер, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, які відповідають вимогам, передбаченим законодавством для первинних документів. Факт недекларування контрагентом позивача усіх належних сум зобов'язання з податку на додану вартість чи несплата таких сум при фактичному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит позивача та суму бюджетного відшкодування. Тому, зазначені в Акті перевірки висновки про безтоварність операцій, з виконання договірних зобов'язань між позивачем та його вищенаведеним контрагентом є припущеннями, оскільки зроблені без наявності достатніх та відповідних доказів. Відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження обставин, які б слугувати підставою для розцінення нікчемними договорів, укладених між позивачем та його контрагентом ПП «Авітас». Судом також взято до уваги той факт, що договори, які на думку відповідача є нікчемними, в судовому порядку недійсним не визнавалися.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, без врахування фактичних обставин справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що операції по договорах, укладених між позивачем та ПП «АВІТАС», є безтоварними, оскільки перевіркою контрагента позивача встановлено, що у нього відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, а тому податкові накладні виписані зазначеним підприємством вважаються недійсними. Позивачем за період, що перевірявся, безпідставно при формуванні податкового кредиту включено суми податку на додану вартість з безтоварних операцій на загальну суму 1959111 грн. Також апелянт зазначає, що суми договорів підряду між замовником ЗАТ «Енергія Новий Рзділ» і виконавцем ТзОВ «Львівцентробуд» є ідентичними сумам договорів підряду між замовником ТзОВ «Львівцентробуд» і замовником ПП «АВІТАС». Отже, з врахуванням витрат позивача (заробітна плата, паливо, канцелярські товари тощо), господарські операції для ТзОВ «Львівцентробуд» є збитковими та не відповідають принципам господарської діяльності, метою якої є отримання прибутку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В період з 30 травня 2011 року до 03 червня 2011 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТзОВ «Львівцентробуд» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «АВІТАС» по податку за додану вартість за березень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 07 червня 2011 року № 441/232/32201014.
В акті вказано, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.5, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 1959111 грн.
Відповідач зазначає, що перевіркою встановлено наявність укладених між позивачем та його контрагентом ПП «АВІТАС» угод, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемних. Так, згідно представлених для перевірки документів встановлено, що ТзОВ «Львівцентробуд» отримувало будівельні роботи від ПП «Авітас». Проте, проведеною Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області перевіркою встановлено, що у ПП «АВІТАС» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності. Згідно з інформацією, наявною в податкового органу, завищення встановлено контрагентом позивача податкового зобов'язання на суму вартості товару та надання послуг, та завищення податкового кредиту за рахунок проведення безтоварних операцій. Отже, позивачем за перевірений період безпідставно при формуванні податкового кредиту включено суми податку на додану вартість з безтоварних операцій, начебто спрямованих на виконання угод з вищенаведеними суб'єктами господарювання, на загальну суму 1959111 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2011 року № 0000872350, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1959112 грн., з них 1959111 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст.198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).
Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «Львівцентробуд» і ПП «АВІТАС» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.
Так, на підтвердження господарських операцій проведених позивачем представлено договори підряду, укладені: ТзОВ «Львівцентробуд» (замовник) з ПП «АВІТАС» (підрядник) - від 07 лютого 2011 року № 07/02/11, від 04 лютого 2011 року № 04/02/11, від 21 січня 2011 року № 21/01/11, від 19 січня 2011 року № 19/01/11, від 17 січня 2011 року № 17/01/11, від 13 січня 2011 року № 13/01/11, від 12 січня 2011 року № 12/01/11, від 06 січня 2011 року № 06/01/11, від 05 січня 2011 року № 05/01/11 та від 10 січня 2011 року № 10/01/11; ТзОВ «Львівцентробуд» (підрядник) з ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» (замовник) - від 04 лютого 2011 року № ТЕС40211, від 03 лютого 2011 року № Еп030211, від 18 січня 2011 року № ТЕС180111, від 14 січня 2011 року№ ТЕС140111, від 12 січня 2011 року № 120111, від 04 січня 2011 року № ТЕС040111; ТзОВ «Львівцентробуд» (підрядник) з ЗАТ «Енергія-Новий Розділ» (замовник) - від 05 січня 2011 року № 05/01/11-ТЕЦ, від 06 січня 2011 року № 06/01/11-ТЕЦ, від 20 січня 2011 року № 20/01/11-ТЕЦ, від 11 січня 2011 року № 11/01/11-ТЕЦ,
Факт реального виконання зазначених умов договорів, а саме надання підрядниками і отримання замовниками обумовлених ними підрядних робіт, підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних (підрядних) робіт, актами приймання виконаних будівельних (підрядних) робіт, податковими накладними.
Оплата робіт проведена замовниками шляхом надання векселів, що підтверджується долученими позивачем актами прийому-передачі векселів.
Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Також видані ПП «АВІТАС» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.
Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «АВІТАС».
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального надання ПП «АВІТАС» підрядних робіт ТзОВ «Львівцентробуд», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся.
Щодо посилання апелянта на те, що суми договорів підряду між замовником ЗАТ «Енергія Новий Рзділ» і виконавцем ТзОВ «Львівцентробуд» є ідентичними сумам договорів підряду між замовником ТзОВ «Львівцентробуд» і замовником ПП «АВІТАС», тому з врахуванням витрат позивача господарські операції для нього є збитковими та не відповідають принципам господарської діяльності, метою якої є отримання прибутку, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Львівцентробуд» отримало загальний прибуток в результаті господарських операцій з ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» та ЗАТ «Енергія-Новий Розділ», до виконання яких позивач на підставі договорів підряду залучав ПП «АВІТАС».
Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.
Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.
Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року у справі № 2а-13905/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівцентробуд» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Святецький
Ухвала складена в повному обсязі 07.03.2013 року