Головуючий у 1 інстанції - Рябуха Ю. В.
Суддя-доповідач - Карпушова О.В.
26 березня 2013 року справа №2/1207/1347/12 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.05.2009р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в ході слухання справи уточнювався, до Міністерства оборони України, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (надалі - ГУПФ України в Луганській області) про визнання бездіяльності Міністерства оборони України незаконною; зобов'язання Міністерства оборони України оформити документи про призначення пенсії та направити їх у ГУПФ України; зобов'язання ГУПФ України в Луганській області призначити пенсію за вислугу років з 10.04.2005 року у розмірі 50% грошового забезпечення по останній посаді перед звільненням з військової служби плюс 1 % за кожен рік стажу понад 25 років; зобов'язання ГУПФ України в Луганської області виплатити йому заборгованість по пенсії по вислузі років з 10.04.2005 року у розмірі 50% грошового забезпечення по останній посаді перед звільненням з військової служби плюс 1% за кожен рік стажу понад 25 років по наступний час.
Позов обґрунтовано тим, що Міністерством оборони України безпідставно відмовило йому в призначені пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Постановою Жовтневого районного суду м. Луганська від 19.11.2012 р. позовні вимоги задоволено частково: визнано незаконними дії та бездіяльність Міністерства оборони України у відмові в призначенні позивачу військової пенсії по вислузі років на підставі пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов'язано Міністерство оборони України оформити документи щодо призначення пенсії позивачу та направити їх до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області; зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області призначити позивачу пенсію по вислузі років на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (в редакції на час звернення за призначенням пенсії), з дня звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 10 квітня 2005 року; зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України в Луганській області виплатити позивачу заборгованість по пенсії по вислузі років, призначену на підставі «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (в редакції на час звернення за призначенням пенсії), з дня звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 10 квітня 2005 року.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач на день звернення до суб'єкта владних повноважень із заявою про призначення пенсії досяг відповідного віку, мав достатню вислугу років, трудовий стаж, необхідні для призначення пенсії на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (в редакції Закону на час звернення за призначенням пенсії).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції пенсійним органом подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 19.11.2012 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач, який був звільнений з військової служби в серпні 1991 року, не має право на пенсію відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб».
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01.08.1975 року по 01.08.1991 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в Збройних Силах СРСР та 01.08.1991 року був звільнений по хворобі. Календарна вислуга на день звільнення склала 16 років (арк. спр.7-9).
10.04.2006 року ОСОБА_2 звернувся до Міністра Оборони України з листом з питання призначення йому пенсії по вислузі років відповідно до чинного законодавства (арк. спр.17).
Міністерство Оборони України листом за № 248/6/П/4881/1557 від 19.04.2006 року повідомило, що позивач не має права на відповідну пенсію, оскільки не є на день звернення військовослужбовцем та момент звільнення з військової служби не мав відповідного загального стажу і не досяг відповідного віку (арк. спр. 18).
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом..
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону України військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (в редакції Закону на час звернення позивача за призначенням пенсії) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.
Відповідно до ст. 10 вказаного Закону призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
В роз'ясненнях викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України за №4 від 15.04.2005 р. «Про окремі питання застосування судоми України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішні справ та деяких інших осіб» вказано, що на підставі закону № 2262-12 (в редакції Закону від 04 липня 2002 року за № 51-4, який набув чинності 06.08.2002 року для військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, раніше звільнених зі служби. На підставі цього Закону починаючи з 6 серпня 2002 р. незалежно від підстав та часу звільнення їм може бути призначена пенсія за умови, що цим особам виповнилося 45 років і що вони мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і шести місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній пожежній охороні. Військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію згідно вказаного Закону пенсії призначаються і виплачуються лише після звільнення їх зі служби.
Таким чином, з урахуванням вказаних норм закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач на день звернення до суб'єкта владних повноважень із заявою про призначення йому пенсії досяг відповідного віку, мав загальний стаж понад 25 років і стаж військової служби 16 років, тобто достатній трудовий стаж і вислугу років необхідних для призначення пенсії на підставі п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» (в редакції Закону на час звернення за призначенням пенсії).
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови суду.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 р. залишити без задоволення.
Постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пґять днів після направлення їх копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.А. Василенко
М.М. Гімон