06 березня 2013 р.Справа № 1519/2-а-3597/11
Категорія: 10.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Мазун І.А.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Потапчука В.О.,
- Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про зобов'язання призначити пенсію та здійснити перерахунок пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЄС.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2011 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси в апеляційній скарзі зазначає, що судом при винесенні постанови порушено норми матеріального права. Зокрема, на думку апелянта, судом не взято до уваги положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 54 та 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також постанов Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Виходячи з приписів п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач віднесений до 1 категорії, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, і є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. Йому призначена пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату основної пенсії як інваліду другої групи та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 49 названого Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року), особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у вказаній редакції встановлено, що розмір пенсії для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, в усіх випадках не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1 - інвалідам II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом викладено в новій редакції і статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України № 10 рп/2008 від 22 травня 2008 року положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосуються виплат, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Із врахуванням викладеного позивач, як постраждалий від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та інвалід ІІ групи, з 22 травня 2008 року мав право на отримання державної пенсії в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком, передбаченому ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 28 грудня 2007 року), та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, передбаченому ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону у названій редакції.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам Закону.
На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого мають обраховуватися державна та додаткова пенсія позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання державної та додаткової пенсії у встановлених законом розмірах.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру державної та додаткової пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. ст. 49, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року та № 654 від 16 липня 2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 49, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» затверджено на 2011 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, проте, на думку колегії суддів, судом першої інстанції, при задоволенні позову помилково не визначено кінцеву дату, до якої необхідно провести перерахунок державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Так, пунктом 4 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року за №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.
Згідно п. 2 Постанови у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижче: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження інвалідів II групи - 820 гривень.
Пунктом 1 зазначеної Постанови встановлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплачується інвалідам ІI групи у розмірі 20 відсотків від прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
З урахуванням зазначених норм законодавства, а також враховуючи вимоги даного позову, позивач має право на перерахунок основної та додаткової пенсії, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії та інвалід ІІ групи у відповідності зі ст. ст. 49, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період по 22 липня 2011 року.
Таким чином, оскаржувана постанова суду першої інстанції на підставі п.1 ч.1 ст. 201 КАС України підлягає зміні в частині визначення строку, за який необхідно здійснити перерахунок, оскільки суд по суті правильно вирішивши справу, помилково застосував норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2011 року - задовольнити частково.
Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2011 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про зобов'язання вчинити певні дії змінити, зазначивши в її резолютивній частині кінцевим терміном, до якого слід здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу - « 22 липня 2011 року».
В іншій частині постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 20 липня 2011 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: /М.П. Коваль/
Суддя: /В.О. Потапчук/
Суддя: /Г.В. Семенюк/