05 листопада 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Співака В.І.
суддів Білуги С.В.
Гаманка О.І.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
при секретарі Коваленко В.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Горбася Д.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення строку на звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання поновити у спеціальному званні,-
У вересні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення строку на звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання поновити у спеціальному званні.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2007 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно послались на статтю 99 і 100 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Суди правомірно відмовили у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку, оскільки на цьому наполягав відповідач.
Судами встановлено і ОСОБА_3 не заперечував проти того, що про оскаржуваний наказ Міністерства внутрішніх справ України №537 від 07.07.05. року про позбавлення спеціального звання підполковника міліції йому стало відомо одразу після прийняття цього наказу, однак в судовому порядку він його не оспорював, оскільки вважав, що з огляду на незаконність наказу відповідач скасує його самостійно. З позовом до суду ОСОБА_3 звернувся тільки 07 вересня 2006 року, доказів щодо поважності причин пропуску подачі позову позивач суду не надавав.
Відповідно до пункту 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Скаржник безпідставно зазначив у касаційній скарзі, що справа розглянута в порядку письмового провадження без повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, оскільки ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2007 року справа призначена до апеляційного розгляду в судовому засіданні з викликом сторін, про час слухання справи апеляційний суд повідомив представника позивача ОСОБА_2
Відповідно до частини 1 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
Відповідно до пункту 10 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вручення повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається також врученням повістки і цій особі.
За таких обставин оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення строку на звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання поновити у спеціальному званні - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Співак В.І.
Судді Білуга С.В.
Гаманко О.І.
Загородній А.Ф.
Заїка М.М.