ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
20 березня 2013 року 08:45 справа №826/1938/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Латіф"
доВідділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві
третя особаДержавна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
проскасування постанов
15 лютого 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Латіф" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Латіф") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві), в якому просить: 1) скасувати постанову від 30 серпня 2012 року ВП №33947484 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; 2) скасувати постанову від 28 листопада 2012 року ВП №33947484 про арешт коштів боржника.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/1938/13-а, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - третя особа, ДПІ у Солом'янському районі міста Києва), закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26 лютого 2012 року.
В судовому засіданні 26 лютого 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 26 лютого 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до постанови головного державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві Козака Р.П. від 30 серпня 2012 року ВП №33947484 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670 про стягнення з ТОВ "Латіф" на користь ДПІ у Солом'янському районі міста Києва боргу у розмірі 8 708,24 грн., з метою забезпечення виконання рішення накладено арешт на все майно ТОВ "Латіф" в межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.
Відповідно до постанови головного державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві Козака Р.П. від 28 листопада 2012 року ВП №33947484 про арешт коштів боржника при примусовому виконанні виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670 про стягнення з ТОВ "Латіф" на користь ДПІ у Солом'янському районі міста Києва боргу у розмірі 9 654,06 грн., у зв'язку з невиконанням боржником рішення самостійно, постановлено накласти арешт на кошти, що містяться на всіх рахунках та належать боржнику, в межах суми 9 654,06 грн.
Позивач вважає, що оскаржувані постанови є неправомірними, мотивуючи позовні вимоги наступним: постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у справі №2а-13434/09/2670, яка набрала законної сили постановлено: "зобов'язати ТОВ "Основа-простір" повернути ТОВ "Латіф" одержані за нікчемним договором від 08 грудня 2008 року №8 грошові кошти в розмірі 8 708,24 грн. та стягнути з ТОВ "Латіф" в дохід держави повернуті ТОВ "Основа-простір" грошові кошти в розмірі 8 708,24 грн.", а оскільки такі грошові кошти ТОВ "Основа-простір" не повернуто, то підстави для стягнення боргу за виконавчим листом від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670 з ТОВ "Латіф" відсутні.
Відповідач письмового заперечення на адміністративний позов до суду не надав.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ТОВ "Латіф", керуючись наступним.
Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною першою статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно пункту 1 частини другої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до частин першої-третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.
Частиною шостою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Пунктом 10.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 встановлено, що арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.
Відповідно до пункту 4.1.9 Інструкція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. Постанова підписується державним виконавцем та скріплюється печаткою органу ДВС.
Зазначені правові норми свідчать, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для самостійного його виконання, з метою забезпечення виконання рішення державний виконавець має право накласти арешт на все майно та кошти, що містяться на всіх рахунках боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві Козака Р.П. від 23 серпня 2012 року ВП №33947484 про відкриття виконавчого провадження, відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670 та встановлено строк для самостійного виконання до 29 серпня 2012 року.
Слід зазначити, що позивачем не надано доказів оскарження в судовому порядку дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження при примусовому виконанні виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670 та прийнятої внаслідок таких дій постанови від 23 серпня 2012 року про відкриття виконавчого провадження.
Матеріали виконавчого провадження свідчать, що у встановлений строк для самостійного виконання рішення та на момент винесення оскаржуваних постанов ТОВ "Латіф" не виконано рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року згідно виконавчого листа від 05 липня 2012 року №2а-13434/09/2670, тобто не сплачено на користь стягувача 8 708,24 грн.
Суд не приймає до уваги доводи позивача про неможливість виконання зазначеного рішення, у зв'язку з невиконанням ТОВ "Основа-простір" зобов'язань щодо повернення грошових коштів одержаних за нікчемною угодою, оскільки оскаржувані постанови винесено в межах виконавчого провадження, де боржником є саме ТОВ "Латіф".
Крім того, суд також звертає увагу на те, що постановою від 28 листопада 2012 року ВП №33947484 про арешт коштів боржника, арешт накладено на кошти, що містяться на всіх рахунках боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, що підтверджується відповідними постановами державного виконавця постановленими в межах виконавчого провадження ВП №33947484 від 30 серпня 2012 року про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, які містяться в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що постанови головного державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві Козака Р.П. від 30 серпня 2012 року ВП №33947484 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 28 листопада 2012 року ВП №33947484 про арешт коштів боржника повністю узгоджуються з вимогами Закону України "Про виконавче провадження", а позовні вимоги про скасування вказаних постанов нормативно та документально не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Латіф" не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Латіф" відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко