31 січня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Маляренка А.В., Леванчука А.О., Писаної Т.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним. ,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2012 року;
У травні 2012 року ОСОБА_1., ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати недійсним договір дарування квартири № 56, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_1. послалися на те, що 01 квітня 2009 року між ними та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір дарування, належної їм на праві приватної власності квартири, посвідчений приватними нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 713. Керуючись положеннями ч.1 ст. 230 ЦК України, позивачі вказують, що під час укладання вищевказаного договору відповідач ввела їх в оману, оскільки вони вважали, що підписують договір довічного утримання, та розраховували, що відповідач буде здійснювати за ними догляд. Разом з тим, після підписання договору дарування відповідачка ОСОБА_3, яка є їх племінницею, перестала їх навідувати та доглядати за ними. Оскільки, позивачі є людьми похилого віку, часто хворіють та потребують стороннього догляду, допомогу їм надає соціальний робітник. Виходячи з вищевикладеного просили визнати договір дарування укладений між ними та відповідачкою ОСОБА_3 недійсним.
Рішенням Миколаївського районного суд Миколаївської області від 24 липня 2012 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири № 56, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 01 квітня 2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1. та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 713.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 липня 2012 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_1., мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Докази та обставини, на які посилаюся заявники в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги позивачів щодо укладення договору дарування під впливом обману не заслуговують на увагу, оскільки згідно положень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачами не було доведено наявність підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, для визнання договору дарування недійсним.
Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки судом апеляційної інстанції повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
Маляренка А.В. Леванчука А.О. Писаної Т.О.