27 березня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Савченко В.О., Фаловської І.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2012 року,
встановила:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
В обгрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_3, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.
У зв'язку з хворобою та необхідністю постійного догляду ОСОБА_3 з1997 року до дня смерті проживала спільно з нею по АДРЕСА_2 тому вважає, що прийняла спадщину після смерті спадкодавця як спадкоємець другої черги за відсутності спадкоємців першої черги.
Оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, вона не має можливості оформити право власності на спадкове майно через нотаріальну контору.
ОСОБА_1 у свою чергу звернулася до суду з зустрічним позовом посилаючись на те, що є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 оскільки 27 січня 2004 року останньою було складено заповіт, згідно якого ОСОБА_3 все належне їй майно, у тому числі квартиру АДРЕСА_1, заповіла їй.
Зазначала, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2012 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 4 червня 2004 року між нею та ОСОБА_3
Оскільки вона вважала себе власником квартири, яка є спадковим майном, тому не зверталась з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори, та вважає, що строк для прийняття спадщини нею був пропущений з поважних причин.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.
Визначено ОСОБА_1, як спадкоємцю за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини терміном один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2012 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2012 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини та про визнання права власності на спадкове майно скасовано. Задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно залишено без розгляду.
Зазначена ухвала апеляційного суду не оскаржується сторонами в касаційному порядку, тому не ревізується касаційною інстанцією.
Іншою ухвалою апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2012 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині відмови їй в задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що хоча остання є спадкоємцем другої черги, однак, при наявності заповіту від 27 січня 2004 року, який ніким не скасований і не оспорюється, вона не має права на спадкове майно.
Проте даний висновок не грунтується на законі.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с.7).
Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1.
Згідно заповіту від 27 січня 2004 року, складеного ОСОБА_3, все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_1 (а.с.11).
Позивач ОСОБА_2 є спадкоємицею другої черги за законом відповідно до ст.1262 ЦК України. Спадкоємці першої черги відсутні.
Частинами 1, 3 ст. 1268
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін поза увагою апеляційного суду залишилося те, що для прийняття спадщини як за законом так і за заповітом встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Обставини справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори в установлений законом шестимісячний строк, а зустрічна позовна заява ОСОБА_1 про надання останній додаткового строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, залишена за її заявою без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, тобто спадкоємці за законом.
Оскільки судом апеляційної інстанції порушено зазначені норми матеріального права, рішення не може залишатися в силі.
Проте не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування
Виходячи з характеру позовних вимог сторін і змісту правових норм, які регулюють спірні правовідносини (глави 86, 87 ЦК України
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 посилалась на факт спільного проживання з ОСОБА_3, зазначала докази на підтвердження своїх вимог, тобто фактично просила встановити факт постійного проживання разом зі спадкодавцем (а.с.2).
Проте суд першої інстанції на порушення норми ч.4 ст.10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не уточнив позовні вимоги ОСОБА_2
Оскільки при ухваленні судами порушені норми процесуального права та не застосовані норми, які підлягали застосуванню матеріального закону, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ч.2 ст.338 ЦПК України ухвалені по справі рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2012 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
І.М. Фаловська