іменем україни
20 березня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С. Гримич М.К.
Савченко В.О. Умнової О.В.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна, що є у спільній частковій власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2012 року,
У січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй належить 5/6 частини будинку АДРЕСА_1, а 1/6 частина цього будинку належить ОСОБА_2 Відповідач не виконує обов'язку з утримання свого майна, що призвело до руйнування частини будинку, було пошкоджено частину її майна. З метою укріплення всього будинку та запобігання подальшій руйнації належної їй частини житлового будинку, вона зробила ремонт усього будинку та встановила паркан. Загальна вартість ремонтних робіт склала 85 819 грн. 20 коп. Ураховуючи викладене, позивачка просила стягнути з відповідача 22 395 грн. 60 коп. на утримання майна, що перебуває у спільній частковій власності та 4 тис. грн. вартості проведеної судової будівельно-технічної експертизи.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2012 року рішення районного суду скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на утримання майна, що є у спільній частковій власності, у сумі 22 395 грн. 60 коп., витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у сумі 4 тис. грн. та судовий збір у сумі 223 грн. 96 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Скасовуючи рішення районного суду про відмову у задоволенні позову та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що частина житлового будинку відповідача перебувала у занедбаному стані, ним як власником не здійснювались дії щодо утримання й ремонту своєї частини житлового будинку, що призвело до руйнування майна позивачки, яка вимушена була провести ремонтні роботи в усьому будинку. Тому суд стягнув з ОСОБА_2 1/6 частину витрат на ремонт житлового будинку.
Проте повністю з висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 5/6 частин будинку АДРЕСА_1, а у власності ОСОБА_2 перебуває 1/6 частина цього будинку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя суду від 12 жовтня 1989 року ОСОБА_2 виділено житлову кімнату 1-3 площею 8,3 кв. м., кухню 1-4 площею 5,1 кв. м., сарай літ. «Ж» та частину паркану.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2007 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку, яка до цього належала ОСОБА_2 Проте дане судове рішення було скасовано 01 жовтня 2009 року, 1/6 частина будинку повернута відповідачу.
Пред'являючи позов про стягнення грошових коштів з відповідача на утримання майна, ОСОБА_1 послалася на те, що у 2009 році з метою запобігання руйнування належної їй частини, зробила ремонт усього будинку та встановила паркан.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому за відсутності попередньої домовленості між співвласниками житлового будинку вказана норма права не передбачає можливості стягнення з одного зі співвласників майна грошових коштів, які були витрачені іншим співвласником на проведення ремонтних робіт щодо всього майна.
Стягуючи з відповідача 1/6 частину понесених позивачкою витрат на ремонт будинку та будівництво паркану, апеляційний суд, пославшись лише на ст. 322 ЦК України, не визначив правової підстави цих витрат, зокрема чи є вони збитками або шкодою у розумінні ст. 22 ЦК України. Також суд апеляційної інстанції у порушення ст. 212-214, 316 ЦПК України не встановив вартості ремонтних робіт саме майна відповідача, обмежившись лише посиланням на повну вартість ремонтних робіт, проведених позивачкою на весь будинок, та вирахуванням 1/6 частини із цієї суми.
Тому суд апеляційної інстанції не врахував того, що у період з 2007 року по 2009 рік відповідач відстоював у різних судових інстанціях своє право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1, а вселитися у свою частину цього будинку він зміг лише після ухвалення 01 березня 2011 року рішення Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, оскільки позивачка створювала йому перешкоди у доступі до приміщення та здійсненні права власності і розпорядження майном.
Отже, апеляційний суд належним чином не перевірив можливість відповідача здійснювати догляд за своїм майном та турбуватися про нього, зокрема й на час проведення позивачкою ремонтних робіт, згоди на проведення яких він як власник не давав. Також суд не перевірив посилань відповідача про погіршення стану його майна у результаті самовільно проведених позивачкою ремонтних робіт у будинку, а саме перенесення місцезнаходження отвору для вхідних дверей відповідача, у зв'язку з чим приміщення залишилося без вікна, що в подальшому може призвести до понесення відповідачем додаткових витрат на повернення помешкання у попередній стан.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
В.О. Савченко
О.В. Умнова