26 березня 2013 року Справа № 5011-14/5714-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіКоваленко С.С. (доповідач),
суддівКролевець О.А., Прокопанич Г.К.
розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Компанія"РАЙЗ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012р.
у справі№ 5011-14/5714-2012 господарського суду міста Києва
за позовомПАТ "НАК"Нафтогаз Україна"
доПАТ "Компанія"РАЙЗ"
про5870505,00 грн.
За участю представників сторін
від позивача Кость О.Г. дов.,
від відповідача Адамович Є.В. дов.
У травні 2012 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва із позовною заявою до ПАТ "Компанія "Райз" про стягнення 5 870 505,00 грн., а саме 4 899 999,99 грн. основного боргу, 345 967,25 грн. пені, 66 805,17 грн. 3% річних, 520 478,64 грн. штрафу та 37 253,95 грн. інфляційних втрат.
В подальшому, позивачем подано суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 3 376 850,03 грн. основного боргу, 51 977,37 грн. інфляційних втрат, 115 082,11 грн. 3% річних, 520 478,64 грн. 7% штрафу, 421 590,29 грн. пені. Вказана заява прийнята судом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. у справі № 5011-14/5714-2012 (суддя Мельник С.М.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПАТ "Компанія "Райз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3 376 850,03 грн. основного боргу, 51 977,37 грн. інфляційних втрат, 115 082,11 грн. 3% річних, 420 478,64 грн. 7% штрафу, 421 590,29 грн. пені., 64 380,00 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012р. у справі № 5011-14/5714-2012 (судді Коршун Н.М., Пашкіна С.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 7% штрафу у розмірі 100000,00 грн. Прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із постановою суду попередньої інстанції, ПАТ "Компанія Райз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Компанія "Райз" (покупець) було укладено договір № 14/2637/11 на купівлю-продаж природного газу (далі - договір), згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання передавати у власність відповідачеві з 01.09.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі 16323,000 тис. куб.м., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ відповідно до умов договору.
Також суди встановили, що згідно до умов п. 5.2 договору ціна за 1000,0 куб.м. природного газу становить 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 023,50 грн., крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ 3700,76 грн.
Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 грн., крім того ПДВ-20%, всього з ПДВ 4 042,76 грн.
В п 6.1. договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 30% попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 70% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.
Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судами встановлено, що позивач у вересні та з 11 по 31 жовтня 2011 року поставив відповідачеві природний газ в обсязі 2414,72 тис. куб.м. відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 30.09.2011 року та 31.10.2011 року на загальну суму 8 807 104,40 грн., які підписані представниками сторін та містять відтиски печаток сторін.
Крім того, суди встановили, що відповідачем було частково погашено заборгованість у розмірі 5 430 254,37 грн.
Отже, суди підставно зазначили, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений останнім природний газ становить 3 376 850,03 грн.
23.02.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 26-1205/1.6-12 про сплату боргу, проте вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Також, місцевим господарським судом та судом попередньої інстанції встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 421 590,29 грн. пені, 51 977,37 грн. інфляційних втрат та 115 082,11 грн. 3% річних з простроченої суми, що нараховані за період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 421 590,29 грн. пені, 51 977,37 грн. інфляційних втрат та 115 082,11 грн. 3% річних з простроченої суми, що нараховані за період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року.
Суди встановили, що в п. 7.2. Договору сторони погодили, що у разі не виконання відповідачем п 6.1. умов Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний прострочений день платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції щодо необгрунтованості зменшення розміру 7% штрафу, оскільки відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Крім того, відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, беручи до уваги викладене, висновки апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає такими, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, судова колегія не знаходить підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, висновки якого про часткове задоволення позовних вимог, що грунтуються на встановлених обставинах справи і не суперечать нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу ПАТ "Компанія"РАЙЗ" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2012р. у справі № 5011-14/5714-2012 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012р. залишити без змін.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Суддя О.А. Кролевець
Суддя Г.К. Прокопанич