Справа: № 2а-318/12 Головуючий у 1-й інстанції: Плахотнюк К.Г. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
Іменем України
05 березня 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Федорової Г.Г.,
суддів: Ключковича В.Ю., Федотова І.В.,
секретаря: Каленюк О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2011 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо відмови у переведенні на інший вид пенсійного забезпечення та зобов'язати відповідача перевести його на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано протиправними бездіяльність та відмову Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо переведення ОСОБА_2 на вид пенсії, передбачений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва перевести ОСОБА_2 на вид пенсії, передбачений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 27.04.2012 року.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції зачитає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 має другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням ним військової служби. Дана обставина підтверджується довідкою МСЕК Серії КИЕ-1 № 540713.
13 лютого 2002 року Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва позивачу було призначено пенсію як інваліду армії 2 групи (пенсійна справа № НОМЕР_2) та видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 13.02.2002 року.
З 20 квітня 2005 року позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
30 серпня 2010 року позивач звернувся із заявою до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва, в якій просив перевести його на інший вид пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», у зв'язку з чим отримав відмову.
21 січня 2011 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою з проханням повідомити його про причини відмови у переведенні на інший вид пенсійного забезпечення.
В своєму листі від 23.02.2011 року № 565/12/Б-250 УПФУ в Голосіївському районі міста Києва повідомило позивача про неможливість переведення його на інший вид пенсійного забезпечення за відсутності у нього посвідчення інваліда війни відповідного зразка.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 pоку № 2262-XII.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення, встановлені цим Законом для військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей, поширюються також (якщо не передбачено інше) на військовозобов'язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей.
Згідно п. «е» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи, зазначені у статтях 3 і 4 цього Закону.
При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що ОСОБА_2 в період з 11.09.1961 р. по 1964 р. проходив дійсну строкову службу у лавах Збройних Сил України та отримав в цей час захворювання.
Дана обставина, на думку колегії суддів, дає підстави для висновку про поширення на позивача дії Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 18 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Залежно від причини інвалідності інваліди з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються категорії «інваліди війни» та «інші інваліди з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом» (ст. 20 Закону № 2262-XII).
Перелік осіб, які відносяться до інвалідів війни, міститься в ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону, до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно виписки з акту огляду МСЕК та довідки сер. КИЕ-І № 540713 позивачу з 04.09.2000 року безстроково була встановлена 2 група інвалідності внаслідок захворювання, отриманого в період проходження ним служби.
Зважаючи на причини інвалідності позивача, що в подальшому призвело до розладу його здоров'я, колегія суддів приходить до висновку про належність останнього до категорії «Інвалідів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розумінні п. «б» ч.1 ст. 20 вказаного Закону.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача статусу «Інваліда війни» позбавляє його права на отримання посвідчення «Інваліда війни» українського зразка.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність дій Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Отже, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить обгрунтованими та такими, що не спростовуються доводами апелянта.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва - залишити без задоволення.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Г.Г. Федорова В.Ю. Ключкович І.В. Федотов
Головуючий суддя Федорова Г. Г.
Судді: Ключкович В.Ю.
Федотов І.В.