Справа № 22-ц/793/983/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 53 Кузьменко В.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Ювшин В. І.
18 березня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоЮвшина В.І.
суддівГончар Н.І., , Пономаренко В.В
при секретаріБурдукова О.В.
позивача ОСОБА_6
представника позивача ОСОБА_7
представник відповідача ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_9 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_9 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, мотивуючи тим, що з 14.12.2009 р між позивачем та ПП ОСОБА_9 був укладений трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_6 був прийнятий на роботу водієм по перевезенню пасажирів. 02.12.2010 р позивач був звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. По даний час з ОСОБА_6 відповідач не розрахувався, не виплатив заборгованість по заробітній платі в розмірі 8868 грн., грошову компенсацію за не використану відпустку в сумі 907 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2804 грн., а всього 12 579 грн. Позивач вважає, що дії відповідача порушують його трудові права, що і змусило його звернутись до суду з даним позовом. Просив суд стягнути з ПП ОСОБА_9 на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 8868 гривни, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 907 гривень, та середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2804 гривни.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2012 р в задоволенні позову ОСОБА_6 - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2012 року скасувати, вважаючи що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове, яким повністю задоволити його позовні вимоги.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_9 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ПП ОСОБА_9 не порушив трудові права працівника ОСОБА_6 та своєчасно і в повному об'ємі виплатив йому заробітну плату, відпускні та розрахунок при звільненні, а тому не знайшов правових підстав для задоволення позову.
Проте погодитись з такими висновками суду першої інстанції не є можливим.
Встановлено, що відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою від 14 грудня 2009 року фізична особа приватний підприємець ОСОБА_9, який має право створення юридичної особи з правом прийому працівників на роботу, було укладено безстроковий трудовий договір з фізичною особою ОСОБА_6 на посаду по перевезенню пасажирів (таксі) з оплатою у розмірі 744 гривни на місяць, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
02 грудня 2010 року ОСОБА_6 звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.
Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Позивач зазначив, що відповідач на момент звільнення не провів з ним розрахунок та не виплатив заборгованість по заробітній платі в розмірі 8868 грн., грошову компенсацію за не використану відпустку в сумі 907 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2804 грн., а всього 12 579 грн.
Відповідач ПП ОСОБА_9 не надав суду видаткових відомостей про виплату позивачу за оспорюваний ним період трудових відносин заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та розрахунку при звільненні.
Згідно ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.
Відповідно до частини 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки» зобов'язано власника або уповноважений ним орган вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу.
Відповідач ПП ОСОБА_9 не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів того, що позивачу ОСОБА_6 за період 2009 - 2010 роки надавалась щорічна відпустка та він її використовував ( графіки відпусток, накази по ПП про надання позивачу щорічних відпусток, даних бухгалтерії про виплату коштів на оплату відпусток), так як відповідно до Закону України «Про відпустки» ведення обліку відпусток покладено на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані відповідачем відомості про виконану роботу за певні місяці трудової діяльності позивача ОСОБА_6 в ПП ОСОБА_9 не є належними та допустимими доказами про виплачену заробітну плату за певний місяць роботи.
Відповідно до пункту 3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою Правління Нацбанку України 15.12.2004 року №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.
Це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України "Про Національний банк України", визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.
Згідно пункту 3.5. Положення у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа.
Таких документів, видаткових відомостей або видаткових касових ордерів, наказу про надання відпустки, відповідачем суду не надано.
Але судом першої інстанції в порушення вимог ст. 60 ЦПК України зроблено висновок на припущеннях, що в оспорюваний позивачем період трудових відносин йому виплачувалась заробітна плата, а при звільненні з роботи з ним проведено розрахунок при звільненні та виплачена компенсація за невикористану відпустку.
За зазначених обставин рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм матеріального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.
Відповідно до принципу диспозитивністі у відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України позовні вимоги ОСОБА_6 розглянута в межах заявлених ним позовних вимог.
Так як позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають до задоволення на загальну суму 12579 гривень, то з відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 125,79 гривни, так як при подачі позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 310, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2012 року - задоволити.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2012 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволити.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_9, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_6 виплатив заборгованість по заробітній платі в розмірі 8868 грн., грошову компенсацію за не використану відпустку в сумі 907 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2804 грн., а всього 12 579 грн.
Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_9 судовий збір в сумі 125 гривень 79 коп. та зарахувати його до спеціального фонду Державного бюджету України.
Рішення суду першої інстанції набирає чинності негайно після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з часу його проголошення.
Головуючий :
Судді :