ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
11 березня 2013 року 16:44 № 2а-11128/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрконсалтцентр»
про припинення юридичної особи,
за участю представників сторін:
від позивача - Кальковець В.Л.
від відповідача - не з'явився
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 11 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі по тексту - позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрконсалтцентр» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «Укрконсалтцентр») про визнання недійсним запису, анулювання свідоцтва та припинення юридичної особи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2010 року відмовлено ДПІ у Печерському районі м. Києва у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації від 03.04.2008р. та анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Укрконсалтцентр» від 08.05.2008р. за № 100114889.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 20 вересня 2010 року.
У судове засідання, призначене на 20 вересня 2010 року, жодна зі сторін не з'явилась, у зв'язку з чим суд відклав розгляд справи на 4 жовтня 2010 року.
У судовому засіданні, призначеному на 4 жовтня 2010 року, судом оголошено перерву до 21 жовтня 2010 року.
У судове засідання 21 жовтня 2010 року жодна зі сторін не з'явилась, у зв'язку з чим судове засідання судом відкладалось на 5 листопада 2010 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 листопада 2010 року задоволено клопотання представника позивачем та зупинено провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 лютого 2013 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 18 лютого 2013 року.
У судове засідання, призначене на 18 лютого 2013 року, жодна зі сторін не з'явилась, у зв'язку з чим на підставі частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 26 лютого 2013 року.
У судовому засіданні 26 лютого 2013 року судом оголошувалась перерва до 11 березня 2013 року в зв'язку з витребуванням у позивача додаткових доказів у справі.
У судовому засіданні 11 березня 2013 року представник позивача підтримав позовні вимоги в частині припинення юридичної особи та просив їх задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрконсалтцентр» (ідентифікаційний код 35850175, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рибальська, 13) зареєстровано Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 03 квітні 2008 року.
Згідно довідки про взяття на облік платника податків від 23 липня 2010 року № 8650 керівником підприємства є Чілачава Онісе.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо припинення юридичної особи, позивач посилається на те, що в ході проведеного ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва опитування засновників ТОВ «Укрконсалтцентр» встановлено, що товариство зареєстровано на підставі неправдивих відомостей про засновників підприємства. Ніякого відношення до державної реєстрації та фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання зазначені особи не мають, внесків до статутного фонду не робили, підписів на жодному з фінансово-господарських документів не ставили.
На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач просить припинити юридичну особу - ТОВ «Укрконсалтцентр» з підстав, що не пов'язані з банкрутством.
Вирішуючи спір, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення спірних відносин та визначених позивачем обставин.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003р. № 755-IV з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV) встановлено, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, суд приходить до висновку, що Закон України від 15.05.2003р. № 755-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.
Відповідно до статті 5 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, визначений Законом України від 15.05.2003р. № 755-IV, включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.
За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки ( частина 3 статті 25 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (тут і далі редакція, чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Однак, під час розгляду справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що державна реєстрація відповідача була проведена з порушенням вимог Закону України № 755-IV.
Також в матеріалах справи відсутні докази порушення закону реєструючим органом під час державної реєстрації суб'єкта господарювання та докази, що діяльність останнього визнавалась фіктивною.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.
Наполягаючи на задоволенні позову про припинення юридичної особи - відповідача, з посиланням на частину 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV, а саме у зв'язку з допущенням при створені юридичної особи порушень закону, які не можна усунути, позивач зазначає, що право на подання такого позову передбачено пунктом 17 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990р. №509-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 04.12.1990р. №509-ХІІ).
Проте, названою правовою нормою передбачено, що органи податкової у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатись до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що органи податкової мають право звертатися до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності виключно у випадках, встановлених законом.
Так, відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.
Послідовний аналіз переліку підстав для звернення суб'єкта владних повноважень до суду дає можливість дійти висновку, що він повинен мати достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій, і лише у випадках, коли Конституцією чи законами України встановлені судові обмеження його діяльності, він звертається до суду з позовом по суті для отримання судового дозволу.
Такі звернення мають бути обумовлені необхідністю виконання покладених на них завдань та функцій, а використовувати свої повноваження вони можуть лише з метою, з якою це повноваження надане.
Відповідь на питання, з якою метою податковим органам надано повноваження звертатися до суду із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, дає аналіз завдань і функцій податкових органів.
Так, завданнями є, зокрема, здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Функції державних податкових органів визначені статтями 8 - 10 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ. Зокрема, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції забезпечують облік платників податків.
Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності є одним із заходів, спрямованих на запобігання порушенню податкового законодавства або його припиненню, а не засобом забезпечення обліку платників податків.
Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається. У зв'язку з цим визначений законом предмет позову, з яким суб'єкт владних повноважень може звернутися до суду при здійсненні ним владних управлінських функцій, не підлягає розширеному тлумаченню.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податкові органи відповідно до пункту 17 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ мають право звертатися до суду з позовною заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (предмет позову розширеному тлумаченню не підлягає) виключно у випадках, прямо передбачених законом, та з метою виконання покладених на них завдань і функцій.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09 жовтня 2012 року у справі за позовом державної податкової інспекції у м. Чернівцях до відділу державної реєстрації Чернівецької міської ради, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Західенерго ЛТД», державний реєстратор Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про визнання протиправним запису про місцезнаходження товариства та зобов'язання вчинити дії.
Аналогічні повноваження органів державної податкової служби закріплені і в Податковому кодексі України, чинному на момент винесення рішення у справі, а саме у статтях 20 та 21, зі змісту яких вбачається, що органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону України від 15.05.2003р. №755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.
Отже, підсумовуючи вищенаведене, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позову, оскільки у позивача відсутні повноваження на звернення до суду з позовом про припинення юридичної особи саме з підстав допущення під час реєстрації такої особи порушень закону, які не можна усунути, а також не надано жодних належних та допустимих доказів допущення таких порушень.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини та виходячи з меж заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.І. Савченко