Головуючий суду 1 інстанції - Кравченко Н.О.
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 2-1011/13
Провадження № 22ц/782/1124/13
20 березня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Коновалової В.А., Околота Г.М.,
за участю секретаря - Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська Луганської області від 11 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Луганськгаз" в особі філії Луганського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства про визнання частково недійсним договору, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, -
В листопаді 2012р. позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 26 договору №41201 про надання послуг з газопостачання, який був укладений між сторонами 29 березня 2012р. та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська Луганської області від 11 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. При цьому в скарзі посилається на те, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Треті особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також просили задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
3-я особа ОСОБА_5 в судове засідання не з,явилася, хоча про час і місце розгляду справи бла повідомлена належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи загальні принципи цивільного права, правочин не повинен суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Крім того, відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном. Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Згідно Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Також суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що позивачка є співвласницею будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки їй належить на праві власності 1/9 частка вказаного будинку, 1/9 частка даного будинку належить третій особі ОСОБА_4, 4/9 частки будинку належить третій особі ОСОБА_5. 1/3 частка - зареєстрована за померлим братом позивачки - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Заяву про прийняття спадщини після його смерті подали ОСОБА_4, ОСОБА_5. ОСОБА_2 Дані обставини сторонами не оспорюються. Тобто, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, до якого позивачем надавались послуги з газопостачання, на праві власності належить позивачці та ще декільком співвласникам. 29 березня 2012 року між позивачкою і відповідачем було укладено договір № 41201 про надання послуг з газопостачання. Однак, під час укладання спірного договору зазначені вище обставини враховані не були. Відповідно до постанови КМУ від 9 грудня 1999 р. № 2246 «Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання», послуги з газопостачання надаються споживачеві на підставі договору, що укладається між ним та газопостачальним підприємством відповідно до типового договору, договір підписується газопостачальним підприємством і споживачем протягом 14 календарних днів з дня отримання відповідної заяви від споживача. Для укладення договору або внесення змін до нього споживач на вимогу газопостачального підприємства повинен пред'явити: документ, що посвідчує особу споживача (для громадян України - паспорт громадянина України); технічний паспорт на будівлю або домову книгу; документ, що підтверджує право власності на квартиру, приватний будинок або користування ними. У разі зміни власника об'єкта споживача укладається новий договір. У разі коли об'єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, дійсно укладається один договір з одним із співвласників (користувачів), але за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в договорі. Проте, вимог про визнання недійсним договору в цілому з цих підстав до суду заявлено не було.
Досліджуючи договір № 41201 про надання послуг газопостачання, укладений між позивачкою та Публічним акціонерним товариством«Луганськгаз» в особі філії Луганського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства щодо газопостачання за адресою: АДРЕСА_1, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що позивачка не довела підстав, які б свідчили про незаконність п. 26 вказаного договору. Не надано було також доказів про не обізнаність позивачки з вказаною в договорі заборгованістю та про ваду її волевиявлення під час його укладання. Не було встановлено і наявності психологічного тиску з боку відповідача.
Що стосується посилань позивачки як на підставу для визнання п. 26 договору недійсним на неправильність нарахування суми зазначеної в даному пункті договору в розмірі 28 252, 18 грн., а також на те, що вона нарахована за незрозумілими тарифами, за невизначений період, без дотримання строків позовної давності, то суд дійшов висновку, що ці обставини не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання недійсним п. 26 договору, а можуть бути враховані як заперечення проти позову ПАТ «Луганськгаз» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, який розглядається Камянобрідським районним судом м. Луганська.
Проаналізувавши зазначені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Луганськгаз» в особі філії Луганського міжрайонного управління по експлуатації газового господарства про визнання частково недійсним договору, а саме визнання недійсним п. 26 договору №41201 про надання послуг з газопостачання, який був укладений між сторонами 29 березня 2012р.
Висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, оскільки проігнорував вимоги ст. 217 ЦК України, яка передбачає правові наслідки недійсності окремих частин правочину, а отже і право позивачки на визнання недійсним не всього договору в цілому, а і окремої його частини, не заслуговують на увагу, так як судом першої інстанції був зроблений висновок щодо необґрунтованості позовних вимог позивачки про визнання частково недійсним договору, тобто не договору в цілому, а його частини. З тексту рішення випливає, що суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог про визнання недійсним саме п. 26 договору через необґрунтованість позовних вимог. Тобто суд визнав право позивачки на оскарження договору в частині, але визнав ці вимоги необґрунтованими.
Не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неналежним чином вивчив обставини справи, доводи позивачки і тому його висновки про відсутності підстав для задоволення позову не відповідають дійсності, так як суд в межах наданих його законом повноважень дав належну правову оцінку всім наданим сторонами доказав в їх сукупності, але в межах заявлених позовних вимог.
Посилання апелянта на те, що суд при винесенні рішення не врахував того, що згідно з Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 року N 2711-IV встановлений порядок списання підприємствами паливно-енергетичного комплексу, до яких належить відповідач ПАТ «Луганськгаз», у разі сплину строку позовної давності заборгованості, яка виникла з причин несплати населенням за електричну енергію та природний газ у розмірі заборгованості, що виникла до 1 січня 2002 року та є непогашеною станом на розрахункову дату, тобто суд не врахував того, що відповідач повинен списати заборгованість, за якою минув строк позовної давності, так як у ПАТ «Луганскьгаз» відсутні документи, які б належним чином підтверджували наявність таких боргів з 1996р., зокрема, у позивачки, оскільки окрім своєї власної роздруківки «боргу» відповідач не може надати суду інших обгрунтувань того, що така заборгованість могла існувати, що у відповідача відсутні акти приймання-передачі послуг від відповідача до позивачки, письмова згода отримувати послуги за весь час з 1996р., що свідчить на думку апелянта про незаконність нарахування суми боргу з боку ПАТ «Луганськгаз» і внесення такої суми до п. 26 Договору з позивачкою, не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду в межах заявленого позову по даній справі, виходячи з наступного.
Як убачається з позовної заяви, з якою позивачка звернулася до суду, вона просила визнати недійсним п. 26 договору №41201 про надання послуг з газопостачання, який був укладений між сторонами 29 березня 2012р. Даний пунк договору передбачає, що у разі наявності на час укладення цього договору заборгованості з оплати наданих послуг споживач може укласти з виконавцем договір про її реструктуризацію на строк до 60 місяців за умови обов,язкового внесення поточних платежів. Крім того, даний пункт містить в собі інформацію про те, що величина заборгованості станом на 01.04. 2012 року становить 28252,18 грн. Зазначений пункт договору передбачений Типовим договором і в ньому заповнювальними є тільки дані про розмір заборгованості та на яку дату визначена дана заборгованість. Ці дані є простою констатацією суми заборгованості (у разі її наявності), яка числиться на особовому рахунку по вказаному в договорі об,єкту, до якого здійснюється постачання газу, а тому вона не підлягає узгодженню з особою, з якою укладається договір, оскільки вона ні в якому разі, виходячи із змісту даного пункту договору, не свідчить ні про визнання особою, з якою укладається договір, розміру заборгованості, ні про взяття даною особою на себе обов,язку по погашенню цієї заборгованості. Даний пункт передбачає тільки право такої особи укласти договір про реструктуризацію заборгованості на строк до 60 місяців, якщо вона згодна з нею. Всі заперечення ж стосовно розміру заборгованості, можливості її стягнення з урахуванням строків позовної давності, наявності обов,язку інших співвласників також нести витрати по сплаті за спожитий газ, тощо, як правильно було зазначено судом першої інстанції в тексті рішення, будуть враховуватися під час розгляду справи про стягнення заборгованості у разі звернення з таким позовом відповідача до суду. В даному випадку такий позов вже знаходиться на розгляді в іншому суді, під час розгляду якого і будуть з,ясовуватися всі питання, на які посилається апелянт. Давати оцінку даним обставинам під час розгляду даної справи в межах заявлених позовних вимог, ні у суду першої інстанції, ні в апеляційного суду правових підстав не має.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував того, що при визначенні суми боргу згідно з п. 26 Договору відповідачем не було дотримано порядку укладання договору, встановленого згідно з Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою КМУ від 9 грудня 1999 р. № 2246, оскільки на час укладання договору у позивачки були відсутні на руках документи, які підтверджують її права на домобудівлю, технічний паспорт нею не замовлявся, після смерті брата належним чином спадщину не оформлено, згідно з довідкою БТІ позивачка є власницею тільки 1/9 частки домобудівні, щодо газопостачання якої був укладений договір з ПАТ «Луганськгаз», згоди інших співласників при укладанні договору не було оформлено, що все це свідчило про те, що договір, зокрема, оскаржуваний п. 26 Договору, укладався з позивачкою поспіхом, під впливом психологічного тиску, без роз'яснення позивачці обсягу і підстав прийнятих зобов'язань за п. 26 Договору, що призвело до введення позивачці в оману щодо дійсного обсягу її прав та обов'язків при укладанні Договору та правових наслідків за п. 26 цього Договору, не заслуговують на увагу, так як суд дав даним обставинам належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами по справі, а доводи апелянта з цього приводу фактично містять його суб'єктивне тлумачення норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені. При цьому апеляційний суд враховує також те, що, посилаючись на зазначені обставини, апелянт все ж таки не заперечує законність всього договору вцілому, а на законність окремо взятого пункту 26 дані обставини не впливають при визнанні апелянтом законності договору в цілому.
Необґрунтованими з зазначених вище підстав є посилання апелянта також на те, що п. 26 договору покладає на позивачку якісь обов,язки щодо сплати суми заборгованості, зазначеної в даному пункті, так як він тільки констатує яка заборгованість числиться за даними відповідача по особовому рахунку, відкритому за даним об,єктом газопостачання.
Оскільки позивачкою не було надано суду ніяких доказів наявності факторів психологічного тиску на неї з боку відповідача чи наявності тяжкої для неї обставини при укладанні договору, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував ці обставини під час винесення рішення по справі, є безпідставними. Те, що позивачка прагнула укласти договір, щоб встановити лічильник і надалі користуватися послугами підприємства-монополіста на врегульованих договром підставах, не може бути розцінено ні як психологічний тиск, ні як тяжку обставину, яка зумовила позивачку до укладення договору.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Луганська Луганської області від 11 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.