КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
19 березня 2013 року Справа № 811/717/13-а
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді - Чубари Н.В.
секретар судового засідання - Черна О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби України (далі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ Кіровоградської області ДПС) щодо визнання протиправним та скасування та податкового повідомлення - рішення від 28.02.2013 року №001100171.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акта перевірки, яким зроблено висновки про порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 10464,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмір 5232,00 грн.
Висновок відповідача про відсутність поставок та послуг є надуманим, оскільки відсутній причинний зв'язок між обставинами, встановленими Кіровоградською ОДПІ та висновками податкового органу.
Висновок податкового органу про нікчемність правочинів є необґрунтованим, оскільки незалежно від довільних висновків контролюючого органу, укладені між позивачем та ТОВ «Бонд-сервіс» правочини не відносяться до категорії таких, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки не доводить умислу позивача щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Зазначає, що під час перевірки контролюючим органом взагалі не перевірені зміни майнового стану фізичної особи - підприємця, що знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку. Отриманий від контрагента товар (послуги) були використані ФОП ОСОБА_1 виключно у межах господарської діяльності платника податку. Вказує на те, що товариство сформувало податковий кредит за результатами взаємовідносин з ТОВ «Бонд-сервіс» у повній відповідності з вимогами Податкового кодексу України.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позивних вимог посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «Бонд-сервіс» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.03.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 25.03.2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем 13.051999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2 (а.с. 5).
На підставі наказу начальника Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 01.02.2013 №186 посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 по взаємовідносинам з ТзОВ «Бонд-Сервіс» за вересень 2012 року, результати якої оформлено актом №71/17-1/НОМЕР_1 від 14.02.2013р. (а.с.18-24).
В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між позивачем та його контрагентом здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялись з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0001100171 від 28.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 15 696,00 грн., в тому числі, основного платежу - 10464,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій - 5232,00 грн. (а.с. 17).
Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
Відповідно до пункту 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
В судовому засіданні встановлено, що 22.10.2012 року позивачем до Кіровоградської ОДПІ подано податкову декларацію з ПДВ за вересень 2012 року, в якій задекларовано податковий кредит в розмірі 13161,00 грн.(а.с.66-68), до складу якого включено, зокрема, ПДВ у сумі 10464,00 грн., в тому числі за податковими накладними, виданими ТОВ «Бонд-Сервіс».
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме податкові накладні, позивачем та ТОВ «Бонд-Сервіс» належним чином складені на виконання укладеного між ними договору поставки №16 від 28.02.2012 року, згідно якого ТОВ «Бонд-Сервіс» (постачальник) зобов'язується в порядку та на умовах визначених в даному договорі, поставити ФОП ОСОБА_1 (покупець) товар, згідно видаткових накладних та рахунків - фактур, які являються невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар (а.с. 12,14,15,30).
Оплата товару та фактичне його отримання підтверджується видатковими накладними (а.с. 13, 16), банківською випискою (а.с.11) та рахунками - фактурами (а.с. 74-75).
На дату складання податкових накладних ТОВ «Бонд-Сервіс» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (а.с.9-10).
В судовому засіданні встановлено, що придбані товари (жалюзі) використані позивачем у господарській діяльності, а саме реалізовані за договором поставки від 17.09.2012 року № 305 ПП ПФ «Ацинус», договором поставки від 16.08.2012 р. №295 СПМК №552 та договором поставки №296 від 16.08.2012 р. Кіровоградській регіональній торгово-промисловій палаті.
Продаж даного товару підтверджується видатковими накладними (а.с. 32,34,36,38) та податковими накладними (а.с.33,35,37,39)
Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 10464 грн. до податкового кредиту за вересень 2012 року, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 71/17-1/НОМЕР_1 від 14.02.2013р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Акт перевірки № 71/17-1/НОМЕР_1 від 14.02.2013р. ґрунтується на висновках, що викладені в довідці від 26.10.2012 р. №183/224/35808453 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Бонд-Сервіс» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки за вересень 2012 року, складеної ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, якою не підтверджено реальності здійснення операцій з контрагентами, а саме не встановлено факту поставок товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання ТОВ «Бонд-Сервіс» із контрагентами - покупцями (а.с.45-65).
При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ТОВ «Бонд-Сервіс» проігноровані податковим органом для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи позивача та ТОВ «Бонд-Сервіс» визнані в судовому порядку недійсними.
Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення - рішення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 157 (сто п'ятдесят сім) грн.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.02.2012 року № 0001100171, що прийняте Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС.
Присудити Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку податкового органу грошові кошти в розмірі 157,00 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 22 березня 2013 року.
Суддя Н.В. Чубара