Копія
Справа № 2270/7035/12
18 березня 2013 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:головуючого-суддіДанилюк У.Т.
при секретарі Манзяк Ю.Ю.
за участі:представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області до Військової частини А2502 про зобов'язання виконати пункт 7 вимоги про усунення порушень виявлених в ході ревізії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини А2502, в якому, враховуючи заяву про зміну (зменшення) позовних вимог від 30.11.2012 року, просив зобов'язати в частині виконати п. 7 Вимог про усунення порушень виявлених ревізією.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної посадовими особами позивача ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача складено акт від 24.04.2012 року №22-08-08/130, яким зафіксовано порушення фінансової дисципліни. З метою повного усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення в подальшому, на підставі п.7 ст.10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійне службу в Україні" керівнику військової частини А2502 направлено вимоги "Про усунення порушень, виявлених ревізією" від 07.05.2012 року №22-08-03-14/3369.
Оскільки станом на 06.11.2012 року залишались невиконаними п. 5, 7 Вимог, просив суд зобов'язати відповідача їх виконати. Проте, оскільки відповідачем в добровільному порядку було виконано п.5 Вимог та в зв'язку з тим, що деяким з переліку звільнених військовослужбовців виплачено грошову компенсацію згідно рішень судів (щодо п.7 Вимог), протокольною ухвалою суду від 30.11.2012 року було задоволено заяву позивача про зменшення позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, однак просив задовольнити п.7 Вимог в повному обсязі, зазначивши, що рішення судів про стягнення грошової компенсації фактично не виконані.
Представники відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодились та відмітили, що грошова компенсація не виплачувалась в зв'язку з відсутністю кошторисних призначень та фінансування на зазначені цілі. Окрім цього, вона видається лише за бажанням звільненого військовослужбовця. Вказує, що лише вісім звільнених військовослужбовців висловили бажання отримати речове майно в натурі і тому вони були розраховані; решта звільнених військовослужбовців бажання отримати речове майно або грошову компенсацію замість нього не висловили і фактично в частині наявне несвоєчасне видане речове майно, однак не кредиторська заборгованість з грошової компенсації за належне речове майно військовослужбовцям, звільнених у запас в 2010-2011 роках. Також вказує, що позов поданий неналежним позивачем, в інтересах фізичних осіб, строк звернення до суду з позовом для яких пропущено.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що працівниками Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності військової частини А2502 за 2010, 2011 роки та завершений звітний період 2012 року. За результатами перевірки був складений акт від 24.04.2012 року №22-08-08/130.
На підставі вказаного акту, за результатами проведеної ревізії, відповідачу були виставлені Вимоги від 07.05.2012 року №22-08-03-14/3369, з яких невиконаним залишається п.7 Вимог. Даним пунктом визначено, що при нарахуванні та видачі грошової компенсації за належне речове майно військовослужбовцям, звільненим в запас за 2010-2011 роки, виявлено порушення п.27,28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та іших військових формувань у мирний час, а саме: невиплату 163 військовослужбовцям, звільненим в запас, грошової компенсації за належне речове майно на загальну суму 776640,94 грн., що призвело до недоотримання військовослужбовцями, звільненими в запас, грошової компенсації за речове майно на вказану суму.
А тому зобов'язано вжити заходів щодо відображення кредиторської заборгованості з грошової компенсації за належне речове майно військовослужбовцям, звільненим в запас в 2010-2011 роках, за даними бухгалтерського обліку; провести виплату чи видачу грошової компенсації за належне речове майно військовослужбовцям, звільненим в запас за 2010-2011 роки на загальну суму 776640,94 грн. Згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 30.11.2012 року дана сума була зменшена до 760972,71 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" № 2939-XII від 26 січня 1993 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
За змістом ч. 5 ст. 2 Закону інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року за №550 (далі - Порядок), акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати.
Згідно з п.46 Порядку, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 10 Закону встановлено, що контрольно-ревізійним управлінням в областях, контрольно-ревізійним підрозділам у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
На виконання вимог п. 46 Порядку та п.7 ч.1 ст. 10 Закону Державною фінансовою інспекцією в Хмельницькій області 07.05.2012 року було винесено обов'язкові до виконання вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією.
Відповідно до п.10 ч.1 ст. 10 Закону контрольно-ревізійним управлінням в областях, контрольно-ревізійним підрозділам у районах, містах і районах у містах надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Розглядаючи правомірність п.7 Вимог, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Відповідно до п. 27-28 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444 (далі - Порядок), військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Суд звертає увагу на те, що пунктом 27 Порядку чітко визначено право на отримання військовослужбовцями речового майна, або, за бажанням, грошової компенсації за нього.
Отримання грошової компенсації є виключно правом особи, за умови виявлення нею такого бажання у вигляді відповідної заяви. Однак, як встановлено під час розгляду справи та на що звертали свою увагу представники відповідача, відповідні заяви, чи будь-які інші волевиявлення звільнених військовослужбовців, що свідчили б про бажання отримання ними грошової компенсації за речове майно, у військову частину не надходили.
Представником відповідача також зазначено про наяність у в/ч А 2502 речового майна, яке може бути видане в натурі, та відмічено, що особи, які висловили бажання отримати речове майно, його отримали, що підтверджується довідкою №4168 від 23.11.2012 року. Також вказав, що в час, наданий судом для примирення сторін згідно ухвали від 18.12.2012 року, представники військової частини зв'язувались зі звільненими військовослужбовцями щодо отримання ними речового майна, але останні (з якими вдалось контактувати, оскільки не всі знаходяться за останнім місцем проживання, а деякі виїхали за кордон) такого бажання не виявили (щодо забезпечення таким звернулась та отримала його лише одна особа).
На переконання суду, обов'язковою умовою в спірній ситуації є обов'язкове волевиявлення осіб та їх право на вибір: або отримання речового майна, або грошової компенсації, проте специфіку цього при винесенні спірної вимоги позивачем не враховано.
Також суд вважає за необхідне вказати наступне. Згадана вище ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" була призупинена Законом України від 17.02.2000 р. № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (який набрав чинності 11.03.2000 року).
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03.11.2006 року N 328-V, який набрав чинності з 1 січня 2007 року, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було доповнено статтею 9-1 "Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців", а стаття 9 була викладена в новій редакції.
При цьому, згідно п.2 статті 9-1 Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. В 2007 році ця норма не діяла, оскільки була зупинена згідно Закону України від 19.12.2006 р. №489-V "Про державний бюджет України на 2007 рік".
Законом України від 28.12.2007 року №107-VI пункт 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було виключено, однак зміни, внесені Законом України від 28.12.2007 року N 107-VI, було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008).
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія норми, що передбачала можливість виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно, була відновлена з моменту прийняття рішення Конституційним судом України, тобто з 22 травня 2008 року, а тому військовослужбовці могли претендувати на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, заборгованість за яким виникла до 11.03.2000 року та з 22.05.2008 року.
Відповідно до відомості звільнених військовослужбовців, яким належить грошова компенсація за невидане речове майно за в/ч А2502 з 01.12.09 по 31.12.11 року, розмір грошової компенсації становить 776640,94 грн.. Проте надана відомість є узагальненою та не виокремлює вартості неотриманого речового майна, право на отримання компенсації за яким виникло до 11.03.2000 року та після 22.05.2008 року, що також не було взято до уваги позивачем при винесенні п.7 Вимоги.
Суд також відмічає непослідовність та певні суперечності в позиції та доводах представників позивача, враховуючи подану заяву про зміну (зменшення) позовних вимог від 30.11.2012 року на підставі існуючих рішень судів за результатами звернень військовослужбовців про стягнення грошової компенсації за належне речове майно (до суми 760972,71 грн.), проте згодом на їх наполяганні щодо задоволення п.7 Вимог в повному розмірі (776640,94 грн.), оскільки рішення судів фактично не виконані.
Так, з наданої до матеріалів справи постанови по справі №2270/4601/11 від 28.04.2011 року вбачається, що ОСОБА_3, який проходив службу за період з червня 1997 року по листопад 2010 року, звернувся з позовом до відповідача про стягнення 4768,33 грн. грошової компенсації за неотримане речове майно. Даний позов було задоволено частково на суму 3534,74 грн. У відомості звільнених військовослужбовців дана особа вказана під номером 103.
Також в матеріалах справи містяться постанови №2-3522/2010 від 12.07.2010 року про стягнення грошової компенсації за невидане речове майно на користь ОСОБА_4 в сумі 5183,54 грн. (№18 у відомості), та №2270/370/12 від 30.01.2012 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 про стягнення аналогічної грошової компенсації в сумі 7910,55 грн (№81 у відомості).
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Окрім цього, пунктом 7 Вимог позивач зобов'язує відповідача відобразити кредиторську заборгованість з грошової компенсації за належне речове майно військовослужбовцям, звільненим в запас за 2010-2011 роки за даними бухгалтерського обліку, про що суд зазначає наступне.
Так, ст. 47 Бюджетного кодексу України встановлює, що відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Відповідно до ст.48 Бюджетного кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Представниками відповідача зазначено, що грошова компенсація за речове забезпечення не виплачувалась в зв'язку з відсутністю кошторисних призначень та фінансування на зазначені цілі. Згідно телеграми командиру в/ч А 2502 від 05.03.12, сплановані на 2012 рік за загальним фондом бюджетні видатки дозволять забезпечити речовим майном згідно встановлених норм військовослужбовців строкової служби, курсантів ВВНЗ і військових ліцеїстів та при умові наповнення спеціального фонду забезпечити офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців військової служби за контрактом лише на рівні 6%.
Отже, відображення такої заборгованості суперечитиме зазначеним нормам Бюджетного кодексу України.
На підставі вищенаведеного суд вважає, що при винесенні відповідної вимоги позивачем не було враховано норм законодавства та усіх обставин, що мають для цього значення.
А тому суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду позивач не довів належним чином правомірність п.7 Вимог від 07.05.2012 року №22-08-03-14/3369.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 158-163, 254 КАС України суд,-
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 22 березня 2013 року
Суддя/підпис/У.Т. Данилюк
"Згідно з оригіналом" Суддя У.Т. Данилюк