21 лютого 2013 року , о 16-16 годині, Справа № 0870/8248/12 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд
у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,
за участю секретаря Передерій А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя
справу за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області
про визнання наказу протиправним, його скасування, поновлення на роботі,
позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві про уточнення позовних вимог, що з 12.05.2008 вона працювала на посаді головного державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області (далі - ТДІП). На підставі наказу №17-к від 29.03.2012, була звільнена із займаної посади, відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із ліквідацією ТДІП. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду зазначений наказ було визнано протиправним, а її поновлено на роботі.
23.07.2012, отримавши листа, дізналась, що з 17.07.2012 її знову звільнено у зв'язку з остаточною ліквідацією ТДІП, на підставі наказу № 36-к від 17.07.2012.
Вважає звільнення під час знаходження у відпустці по догляду за дитиною до трьох років незаконним у зв'язку із тим, що її не було завчасно попереджено про звільнення, їй не було запропоновано жодної іншої роботи, не було надано попередньої згоди на звільнення профспілковою організацією, членом якої вона є. Позивачка також зазначає, що оскільки її звільнення відбулося у зв'язку з ліквідацією Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та ТДІП, а не у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, тому існували підстави для її переведення до правонаступника -Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області (далі - ТДІзПП).
Позивачка просить визнати протиправним та скасувати наказ № 36-к від 17.07.2012, поновити її на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства про працю у ТДІзПП з 17.07.2012, зобов'язати ТДІзПП внести у її трудову книжку відповідний запис про звільнення у зв'язку з ліквідацією як помилково занесений, допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на роботі, зобов'язати ТДІзПП в місячний термін після звернення судового рішення до виконання подати звіт про виконання судового рішення.
У судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позові.
Відповідач позов не визнав, просить відмовити в його задоволенні, зазначивши в запереченнях, що ТДІзПП є новою установою, що утворилася як юридична особа публічного права, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 879 від 17.08.2011 «Про утворення територіальних органів Державної інспекції з питань праці».
Процедуру ліквідації ТДІП було розпочато на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 346 від 28.03.2011, згідно з якою до переліку урядових органів, що ліквідуються, внесений Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (далі - Держнаглядпраці). Згідно з наказом Держнаглядпраці № 24 від 08.04.2011, на виконання вищезазначеної постанови було зобов'язано ліквідувати територіальні державні інспекції праці, зокрема, ТДІП. Пунктом 3.4. зазначеного наказу зобов'язано попередити працівників про майбутнє вивільнення у термін до 15.04.2011.
Вказане попередження було зроблене позивачці під особистий підпис 12.04.2011, тобто, ними дотримано строк попередження про майбутнє вивільнення.
13.06.2012 позивачка звернулась до ТДІзПП з заявою про переведення, на що їй було відмовлено - з наданням відповідного обґрунтування - листом № 455 від 26.06.2012 про неможливість її звільнення з ТДІП за переводом, згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України.
На виконання термінового доручення голови ліквідаційної комісії Держнаглядпраці Іванчака В.М. № 2208/23//01-12 від 12.07.2012 щодо остаточної ліквідації територіальних державних інспекцій праці у строк до 16.07.2012 ліквідаційною комісією ТДІП були вжиті термінові заходи щодо ліквідації. Станом на 16.07.2012 попередньо була визначена дата завершення ліквідаційної процедури - 19.07.2012. Тому ТДІП було направлено ОСОБА_1 лист № 06-06/679 від 16.07.2012 про її звільнення, яке попередньо було заплановане на 19.07.2012, та необхідність одержання трудової книжки.
17.07.2012 державним реєстратором виконавчого комітету Запорізької міської ради внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11031110005018286 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ТДІП, у зв'язку з чим повноваження ліквідаційної комісії були завершені.
Таким чином, ліквідаційна комісія ТДІП не мала можливості забезпечити працевлаштування позивачки на іншому підприємстві, установі або організації, у тому числі у ТДІзПП, оскільки не мала важелів впливу на її керівництво та інших підприємств з цього приводу. Тому ліквідаційна комісія ТДІП була вимушена повторно звільнити позивачку за п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ № 36-к від 17.07.2012).
Посилання на порушення щодо попередження про звільнення за два місяці є безпідставними, оскільки позивачку було попереджено про наступне вивільнення 12.04.2011, а її було поновлено на роботі з 29.03.2012 за рішенням суду, тобто, день звільнення та день поновлення співпали, а тому фактично переривання трудового стажу не відбулося. Таким чином, оскільки наказ про звільнення було скасовано, необхідності у додаткових попередженнях не було.
Здійснити переведення ОСОБА_1 на іншу роботу було неможливо, оскільки ТДІП знаходилось у стані повної ліквідації; ТДІП та ТДІзПП не мали у своєму управлінні, підпорядкуванні інших юридичних осіб та/або структурних підрозділів, стосовно яких вони володіли правом прийому-звільнення; на момент звільнення позивачки ТДІП був представлений виключно ліквідаційною комісією, до повноважень якої, відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 08.02.1996 (що був чинний станом на початок процедури ліквідації) та Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1074 від 20.10.2011 (що є чинним на час розгляду справи), не належить здійснення переведення працівників на іншу роботу, а належить, зокрема, лише здійснення вивільнення працівників як однієї з дій у процесі ліквідації. Отже, звільняючи позивачку, головою ліквідкомісії були реалізовані повноваження, пов'язані з ліквідацією, а не право на звільнення як керівника установи.
У зв'язку з вищевикладеним, ТДІП було повідомлено Державну службу зайнятості листом №483 від 24.02.2012 з проханням до Запорізького міського центру зайнятості про надання допомоги у працевлаштуванні позивачки. Листом № 1778/01-22 від 09.04.2012 Запорізький міський центр зайнятості повідомив про необхідність особистого звернення до центру ОСОБА_1
Щодо згоди профспілкового комітету при звільненні, відповідач зазначає, що у випадку ліквідації підприємства, установи, організації, така згода не є обов'язковою. Окрім того, на момент звільнення позивачки всі працівники ТДІП були звільнені, у тому числі члени первинної профспілкової організації. Керівником ТДІП було своєчасно повідомлено первинну профспілкову організацію про ліквідацію, відповідно до листа профспілкового комітету ТДІП від 16.12.2010.
При звільненні позивачки було дотримано вимоги стосовно здійснення розрахунку та видачі трудової книжки - її було повідомлено про звільнення, направлено примірник наказу про звільнення, повідомлено про необхідність отримання трудової книжки. Трудова книжка була вислана ОСОБА_1 07.08.2012 поштою відповідно до її заяви. Повний розрахунок було проведено під час попереднього звільнення, у тому числі була виплачена вихідна допомога у розмірі, передбаченому чинним законодавством, на момент ліквідації ТДІП заборгованостей перед позивачкою не існувало. Звільнення позивачки здійснювалося за достатніх правових підстав стосовно ліквідації та дотриманням гарантій, передбачених чинним законодавством про працю.
У судовому засіданні представник відповідача просила відмовити у позові з підстав, зазначених в запереченнях.
Вислухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке:
судом встановлено, що, відповідно до запису в трудовій книжці позивачки від 29.03.2012, її було звільнено з посади головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства про працю у зв'язку з ліквідацією ТДІП за п. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідно до наказу ТДІП №17-к від 29.03.2012.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі №0870/4897/12 за позовом ОСОБА_1 до ТДІП, ТДІзПП про визнання противоправним та скасування наказу від 29.03.2012 №17-к та поновлення на посаді позовні вимоги задоволено частково - визнано протиправним та скасовано зазначений наказ, ОСОБА_1 поновлено на посаді з 29.03.2012. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012 апеляційну скаргу відповідачів залишено без розгляду, а вищезазначену постанову - без змін.
Після поновлення, згідно із зазначеним рішенням суду, ТДІП повідомила позивачку листом №06-06/679 від 16.07.2012 про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення з 19.07.2012 у зв'язку з остаточною ліквідацією та зазначила, що раніше її було повідомлено про звільнення 16.12.2010 та 12.04.2011. Листом №06-06/683 від 18.07.2012 ТДІП повідомило ОСОБА_1 про необхідність отримання трудової книжки. Судом встановлено, що відповідачем у вказаних листах зазначено про неможливість забезпечити працевлаштування на іншому підприємстві, установі або організації, у т.ч. у ТДІзПП, оскільки відсутні будь-які важелі впливу на керівництво останньої.
Відповідно до наказу №36-к від 17.07.2012, ОСОБА_1 було звільнено з посади головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства про працю у зв'язку з остаточною ліквідацією ТДІП за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не було попереджено за 2 місяці про звільнення з посади, будь-яка інша робота не запропонована не була, не звертаючи на те, що вона має переважне право на залишення на роботі, відповідно до вищевказаної норми, оскільки має дитину віком до трьох років. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Відтак, при звільненні позивачки із займаної посади було порушено ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до абз 3 ст. 184 вказаного кодексу, звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» № 9 від 16.11.1992, не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про Положення про Державну інспекцію України з питань праці» № 386/2011 від 06.04.2011, Державна інспекція України з питань праці є правонаступником прав та обов'язків Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю - урядового органу, що діяв у системі Міністерства праці та соціальної політики України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної інспекції з питань праці» № 879 від 17.08.2011, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції з питань праці за переліком згідно з додатком (у т.ч. й ТДІзПП у Запорізькій області). Територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та зобов'язань територіальних органів Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, який ліквідується; територіальні органи Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, які ліквідуються, продовжують виконувати свої повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення територіальних органів Державної інспекції з питань праці.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що повноваження новоствореної ТДІзПП та повноваження ліквідованої ТДІП є схожими. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що функції та повноваження зазначених інспекцій є тотожними.
З вищенаведеного суд приходить до висновку про те, що фактично відбулась реорганізація Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, з передачею його функцій та повноважень Державній інспекції України з питань праці та її територіальним органам.
Отже, твердження представника відповідача про те, що ТДІзПП не є установою, що утворилася внаслідок реорганізації ТДІП, а є «новою, іншою установою, що утворилася як юридична особа публічного права, відповідно до Постанови КМУ№ 879 від 17.08.2011, тобто, зобов'язана здійснювати працевлаштування працівників на загальних підставах», не відповідає чинному законодавству України та фактичним обставинам справи. Крім того, вищевказаним рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі №0870/4897/12 встановлено, що "у розумінні ч.1 ст. 104 Цивільного кодексу Україні та інших вищезгаданих норм законодавства України, припинення юридичної особи Територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області відбувається не в результаті ліквідації, а, в результаті її реорганізації у Територіальну державну інспекцію з питань праці у Запорізькій області."
Згідно із ст.72 Кодекус адміністративного судочинства України, "обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини."
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України 17.10.2011 у справі за позовом громадянина до Державної митної служби України, Львівської митниці про скасування наказу про звільнення в зв'язку з ліквідацією митниці. Це зобов'язання ТДІзПП не виконала, а тому трудові гарантії позивачки як працівника порушені.
Необхідно також взяти до уваги лист Вищого адміністративного суду України №753/11/13-10 від 26.05.2010 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», відповідно до якого звільнення з підстав, визначених п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП.
Відповідно до ч.2 ст. 36 КЗпП України, «у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).»
Судом встановлено, що, відповідно до штатних розписів ТДІП та ТДІзПП у Запорізькій області на 2012 рік, кількість штатних одиниць в новоутвореній інспекції не зменшилась, скорочення чисельності чи штату працівників не відбулося.
Отже, суд приходить до висновку, що фактично мала місце реорганізація ТДІП на ТДІзПП у Запорізькій області, яка не вплинула на чисельність та штат працівників інспекції; фактичні зміни в організації виробництва і праці не відбулися; юридичний факт змін в організації виробництва і праці, який є підставою для звільнення працівника за ч.1 ст. 40 КЗпП України, відсутній. Окрім того, позивачці взагалі не пропонувалася посада в цьому органі.
Під час судового розгляду було встановлено, що лише три працівника, в тому числі й позивачка, були звільнені з посади у звязку із ліквідацією установи, а інші - 26 працівників - були переведені до ТДІзПП з ТДІП (а.с.79). Зазначені відомості надані суду представником відповідача. Вподальшому останнім було зазначено, що по переводу були працевлаштовані лише ті спеціалісти, в яких була відповідна кваліфікація - економічна, аудиторська. Між тим, витребуваними судом копіями дипломів про отримання вищої освіти переведених працівників спростовуються вказані твердження відповідача(а.с.99-120).
Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП, «розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.», якої не було надано.
Відповідно до ст. 235 вказаного кодексу, «у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.»
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідно до ч. 2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з п.п.2,3 ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, «постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.»
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за необхідне поновити позивачку саме в новоствореній установій - з урахуванням того, що під час судового розгляду як даної справи, так і справи № 0870/4897/12, було встановлено, що повної ліквідації ТДІП не відбулося, а мала місце реорганізація її в ТДІзПП, крім того, рішення суду повинно ставити крапку при розгляді спору, а не породжувати нові спори.
Оскільки ТДІП порушено порядок звільнення позивачки, протиправно не запропоновано їй іншу роботу,в тому числі й в новоствореній установі, тому наказ про звільнення № 36-к від 17.07.2012 є протиправним та підлягає скасуванню із поновленням позивачки на роботі в ТДІзПП.
Позовні вимоги щодо внесення запису у трудову книжку про помилковість запису про звільнення ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки такий запис повинен бути зроблений відповідачем після отримання даного судового рішення.
Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області №36-к від 17.07.2012 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України».
Поновити ОСОБА_1 в Територіальній державній інспекції з питань праці у Запорізькій області на посаді головного державного інспектора праці відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Запорізькій області з 17.07.2012.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Зобов'язати Територіальну державну інспекцію з питань праці у Запорізькій області подати звіт про виконання судового рішення - у місячний строк після одержання копії постанови.
Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Матяш