22 березня 2013 року Справа № 811/430/13-а
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Мирошниченка В.С.
за участю секретаря с/з -Котлярової Т.С.
за участю:
представника позивача-Черниша В.А.
представника відповідача-Шурапової О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом фермерського господарства ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000070227 від 18.09.2012р., яким позивачеві донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 852, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 77482 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19370 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом при проведенні перевірки зроблені помилкові висновки стосовно завищення податкового кредиту ФГ ОСОБА_2 за грудень 2011 року на загальну суму 77481,5 грн., у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ від ТОВ "Іта-Баніо", правочини якого встановлені нікчемними.
З посиланням на первинні фінансово-господарські документи, долучені до матеріалів справи, позивач вказує на доведеність та очевидність господарських операцій здійснюваних ним з вказаним контрагентом.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив суд позов задовольнити.
Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються та зазначається наступне.
В результаті проведеної перевірки виявлено порушення норм податкового законодавства, результати оформлені актом перевірки, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання, тому вимоги позову заперечуються в повному обсязі. Також зазначила, що правочини між позивачем та його контрагентом ТОВ "Іта-Баніо" не спричинили реального настання юридичних наслідків, є нікчемними і не створюють юридичних наслідків.
Заслухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов належить задовільнити враховуючи наступне.
Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Іта-Баніо" за період з 01.12.2011р. по 31.12.2011р.
Результати перевірки оформлені актом від 10.09.2012р. №29/22-7/23680227(а.с.39-44).
В ході перевірки встановлено порушення:
1) п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, 209.2 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), абз.2 п.4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках" що затверджений Постановою КМУ від 12.01.2011р. №11, ФГ ОСОБА_2 занижено суму податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 77481,5 грн., яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (рядок 14 декларації скороченої).
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято повідомлення-рішення від №0000070227 від 18.09.2012р., яким позивачеві донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 852, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 77482 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19370 грн. (а.с.19).
Збільшуючи позивачеві грошове зобов'язання з ПДВ відповідач виходив з того, що позивач відобразив в податковому обліку, а саме відніс до податкового кредиту операції з придбання товарів (послуг) у контрагента ТОВ "Іта-Баніо" на суму 77481,5 грн. за грудень 2011р.
Актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.05.2012р. №1093/22-3/33498270 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Іта-Баніо" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.02.11р. по 28.02.11р., з 01.09.11р. по 31.10.11р., з 01.12.11р. по 31.12.11р., встановлено, зокрема, порушення:
1) ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Іта-Баніо" при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662,655 та 656 ЦК України;
2) відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.02.11р. по 28.02.11р., з 01.09.11р. по 31.10.11р., з 01.12.11р. по 31.12.11р.
Вказані висновки суд вважає необґрунтованими зважаючи на те, що при проведенні перевірки посадовими особами первинні документи не досліджувалися та правова оцінка їм не давалася, тому ці висновки в акті можна вважати як припущення.
Щодо формування позивачем податкового кредиту суд встановив наступне.
Позивачем задекларовано податковий кредит у розмірі 128670 грн. за грудень 2011р., податковий орган встановив його завищення на рівні 77481,5 грн. за грудень 2011р., у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту суми ПДВ від ТОВ "Іта-Баніо", правочини якого встановлені нікчемними.
Дослідивши обставини реальності здійснення позивачем господарських операцій, відповідність вимогам законодавства первинних документів, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, суд зазначає наступне.
Між позивачем та ТОВ "Іта-Баніо" укладено договори поставки №07/12 від 07.12.2011 року, №07/11 від 07.11.2011 року (а.с.9, 14-15).
Відповідно до укладених договорів ТОВ «ІТА-БАНІО» поставив ФГ «ОСОБА_2» дизпаливо в кількості 30,000 куб.м. на суму 278100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 46350,00 грн., нітроаммофоску в кількості 38,119 т на суму 186789,00 грн., в т.ч. ПДВ - 31131,50 грн. та отримав розрахунок за поставлений товар. Факт оплати підтверджується копіями квитанцій до прибуткового касового ордера (с.13).
Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.31,32), товар відпущено на підставі видаткових накладних (а.с.10,16), оплачено згідно рахунків - фактур (а.с.12,18) та виписано належним чином оформлені податкові накладні (а.с.11,17).
Товар зберігався у ФГ ОСОБА_2 в складському приміщенні (ангарі) площею 1000 кв.м., в 3-х ємностях для зберігання ПММ по 10 м.куб., про що свідчать довідки ФГ ОСОБА_2(а.с.35,36)
Актами списання №1/1 від 26.04.12р. та №2/1 від 16.04.12р. диз.паливо списане на підготовку грунту та посів весняних зернових культур, нітроаммофоска для підживлення грунту (а.с.33,34).
З огляду на вищевказані документи в підтвердження здійснення господарських операцій суд не знаходить підстав вважати правочини нікчемними.
При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої та виданої податкової накладної.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Тому, з вище викладеного вбачається, що позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту, оскільки господарські правовідносини мали місце, товар поставлено, оплачено та оформлені належним чином документи бухгалтерської звітності.
З приводу визнання правочинів позивача з контрагентом нікчемними суд зазначає, що згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається виключно судом нікчемним. Отже, податковий орган не наділений повноваженнями визнавати угоди недійсними, а правочини нікчемними, оскільки таким правом наділений виключно суд.
Висновок податкового органу про нікчемність правочинів, які на його думку, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та порушують публічний порядок не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовільнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0000070227 від 18.09.2012р., яким фермерському господарству ОСОБА_2 донараховано зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 96 852, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 77482 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19370 грн.
Присудити позивачеві судові витрати з державного бюджету шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби грошові кошти в розмірі 968,52 грн.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Постанова суду складена в повному обсязі 25.03.13р.
Суддя В.С. Мирошниченко