вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
19 березня 2013 р. (09 год. 52 хв.) Справа №801/1714/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Військової частини А2788
про спонукання до виконання певних дій,
Обставини справи: ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Військової частини А2788 про зобов'язання відповідача сплатити на користь позивача заборгованість з виплати грошової компенсації за речове майно, не отримане ним під час проходження військової служби у розмірі 7453,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час проходження військової служби позивач не отримував у повному обсязі речове майно, право на отримання якого мав відповідно до норм речового забезпечення військовослужбовців у мирний час. Заборгованість перед позивачем по виплаті грошової компенсації замість належного до видачі речового майна станом на момент виключення зі списків особового складу склала 7453,64 грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених у позові, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином - судовою повісткою, скерував до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (а.с.38). Обґрунтованість своєї позиції відповідач виклав у письмових запереченнях на позов (а.с.40, 42-43).
Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглядати справу за наявними у ній матеріалами за відсутності нез'явившегося відповідача.
Розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
ОСОБА_2 проходив військову службу у званні підполковник на посаді старшого офіцера відділу матеріально-технічного забезпечення Управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних Сил України.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючого Збройних Сил України від 23.01.2013р. № 38 підполковника ОСОБА_2, старшого офіцера відділу матеріально-технічного забезпечення Управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних Сил України звільнено з військової служби у відставку за пунктом б частини 6 (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми (а.с.6).
З 28.01.2013р. позивач виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення і направлений до Феодосійського об'єднаного міського військового комісаріату Автономної Республіки Крим, про що свідчить наказ начальника Генерального штабу - Головнокомандуючий Збройних Сил України від 28.01.2013р. № 18 (а.с.7).
Відповідно до довідки 2Ф, виданої Військовою частиною А 2788, про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільнені в запас підполковника ОСОБА_2, загальна сума складає 7453,64 грн. (а.с.8).
Як свідчать матеріали справи, позивач письмово 11.02.2013р. звертався до командира Військової частини А 2788 про виплату грошової компенсації за належне йому, але не отримане протягом дії контракту речове майно за цінами на день підписання наказу про звільнення (а.с.32 )
Не отримавши зазначену грошову компенсацію, позивач звернувся із адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду АР Крим.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчинюється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена ст. 2 Закону № 2011, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Судом встановлено, що Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів " № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Законом України № 328-V від 03.11.06р. стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Позивач виявив бажання одержати компенсацію за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що є правом позивача відповідно до п. 27 наведеного вище Положення.
На час розгляду справи грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена, про що свідчить довідка відповідача від 14.03.2013р. № 19/368 В (а.с.47).
Відповідно до абзацу 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив у рішенні від 20.03.2002 № 5-рп/2002.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-111, якими з 11.03.2000 зупинено дію статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі у Збройних Силах України та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби.
Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюється тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в Збройних Силах України, а позивач є особою звільненою з Збройних Сил України.
Отже, позивач є військовослужбовцем, звільненим з військової служби і відповідно до пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444, має законне право за своїм бажанням одержати грошову компенсацію замість речового майна, належного йому на день звільнення.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань
На підставі викладеного, суд вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за неотримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
При розгляді справи суд керується саме принципом верховенства права і вважає, що право ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації замість належного речового майна повинно бути захищено.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу матеріально-технічного забезпечення Управління спеціальних операцій Генерального штабу Збройних Сил України, а на речовому забезпеченні знаходився у Військовій частині А 2788, що також підтверджується довідкою позивача від 14.03.2013р. № 548 (а.с 46).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю шляхом стягнення з Військової частини А 2788 грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження служби, в розмірі 7453,64 грн., оскільки не суперечать чинному законодавству, підтверджуються матеріалами справи та є належним способом захисту порушеного права позивача.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено у судовому засіданні 19.03.2013р. Постанову складено у повному обсязі та підписано 25.03.2013р.
Керуючись ст. ст. 9, 11, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з військової частини А 2788 (03126, Україна, м. Київ, вул. Кочалова, б. 3) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) невиплачену компенсацію за не отримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 7453,64 грн.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кузнякова С.Ю.