Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" березня 2013 р.Справа № 922/624/13-г
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
при секретарі судового засідання Яровому А.С.
розглянувши справу
за позовом ТОВ "Сонар", м. Миколаїв
до ДП завод "Електроважмаш" м. Харків
про стягнення 40 760,60грн.
за участю представників сторін:
позивача - Сакін В.К., дов. № 02 від 01.02.13р.;
відповідача - Ковальов А.В., дов. № 248-419 від 28.12.12р.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 8 012,92грн., 3% річних в розмірі 16 388,53грн., збитки від інфляції в розмірі 16 359,15грн., а також покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.
В судовому засіданні 28.02.13р., в порядку ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва до 18.03.13р. з метою отримання від сторін документів в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень. Після перерви судове засідання продовжено.
Позивач 15.03.13р. надав до суду заяву, в якій просить припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені в сумі 8 012,92грн. на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 16 388,53грн., збитки від інфляції в розмірі 16 359,15грн. та повернути судовий збір в розмірі переплаченої суми.
Також, позивач в судовому засіданні 18.03.13р. підтримав раніше подану заяву про часткову відмову від позову в частині стягнення пені в розмірі 8 012,92грн. та повідомив суд, що наслідки часткової відмови від позову йому зрозумілі, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Відповідно до ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Приписи частини 4 даної статті не виключають можливості часткової відмови. Така відмова можлива лише у випадках, коли позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що часткова відмова позивача не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, дана відмова приймається судом, у зв'язку з чим провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені підлягає припиненню.
Відповідач у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що складена належним чином видаткова накладна виступає лише підставою для відпуску матеріалів і відображення в податковому обліку постачальника доходів від їх реалізації, але не є доказом дати поставки (здійснення) господарської операції.
Також, відповідач просив суд витребувати у позивача документи, що підтверджують дату поставки товару - товарно-транспортні накладні та подорожні листи, а також отримані від відповідача заявки на поставку продукції, для підтвердження здійснення поставок відповідно до умов договору.
Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, що перешкоджають його наданню;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;
4) обставини, які може підтвердити цей доказ.
Однак, відповідач не надав суду доказів того, що він безпосередньо звертався до позивача за отриманням цих доказів, що йому було відмовлено в отриманні цих доказів, або відсутня відповідь на запит про їх отримання. Відповідач не навів обставин, що перешкоджають наданню цих доказів.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
24.12.10р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонар" (позивач у справі) та Державним підприємством завод "Електроважмаш" (відповідач у справі) було укладено договір поставки продукції № 238/07-174-Т (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався у 2010-2011 роках поставити відповідачу, а відповідач прийняти і оплатити товари, зазначені в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно із ч. 1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати відповідачем за фактично поставлену продукцію протягом 30 календарних днів з моменту поставки та прийняття її за якістю та кількістю.
Відповідно до п. 1.2 договору сторони підписали специфікацію, що є додатком № 1 до договору (а.с. 29), де узгодили найменування товару, що поставляється, його якісні, кількісні та вартісні показники.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання та поставив відповідачу продукцію відповідно до умов договору. Факт отримання відповідачем продукції підтверджується видатковими накладними (а.с.30-55), оформленими належним чином, та не спростовується відповідачем.
Відповідач за отриманий за договором товар повністю розрахувався, однак, як вбачається з копій платіжних доручень (а.с.60-86), несвоєчасно, з порушенням строків, передбачених умовами договору. В кожному платіжному дорученні у призначенні платежу зазначено реквізити рахунку - фактури, який виписувався на кожну видаткову накладну.
Як вбачається судом з наданого позивачем розрахунку суми 3% річних та збитків від інфляції, строк оплати за поставлений за договором товар він розраховував з дати отримання відповідачем товару, що зазначена у видаткових накладних на його поставку. З чим також погоджується суд.
Суд не приймає заперечення відповідача, що він отримував товар не у той день, що зазначений у видатковій накладній на отримання товару, а пізніше, виходячи з наступного.
По - перше, відповідач, в порушення правил ст. 33 ГПК України, нічим не підтверджує ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Посилаючись на той факт, що він отримував товар не у той день, який зазначений як день отримання товару у видаткових накладних, відповідач це нічим не підтверджує.
По - друге, видаткові накладні, що засвідчують факт передачі та отримання відповідачем товару та містять дату здійснення цього факту, підписані останнім без будь - яких застережень та зауважень. В подальшому відповідач також ніяких заперечень з цього приводу на адресу позивача не заявляв. Таким чином, у суду не має підстав вважати цю дату такою, що не відповідає дійсності.
Також, відповідач у своїх запереченнях посилається на відсутність заявки (заявочного листа) на поставку товару, яка, на його думку, є обов'язковою підставою для здійснення оплати за договором, в іншому випадку повинні застосовуватися положення ч.2 ст. 530 ЦК України, яка встановлює правила визначення строку виконання зобов'язання моментом пред'явлення вимоги.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача з наступних підстав.
За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в статті 193 ГК України.
У Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.12р. № 01-06/928/2012, зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Так, частина 1 статті 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Сторони умовами договору (п.4.1) погодили проведення розрахунків за фактично поставлену продукцію протягом 30 календарних днів з моменту поставки.
Видаткові накладні, що містяться у справі, відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару), та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар. Що стосується заявок на поставку товару, на які посилається відповідач як на підставу для здійснення ним оплати, суд зазначає, що чинним законодавством України заявки не відносяться до категорії первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять відомості про господарську операцію та не підтверджують її здійснення.
Суд вважає за необхідне зазначити, що договором сторони також не передбачили залежність оплати за отриманий товар від наявності заявок на його поставку.
Посилання відповідача на необхідність застосування положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, не приймається судом до уваги, оскільки наведена норма матеріального права носить загальний характер та стосується лише тих випадків, коли сторони не погоджують строк виконання зобов'язання.
Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений сторонами у договорі.
Так як інший строк оплати товару сторонами встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем саме протягом 30 днів після отримання товару, відповідно до п.4.1 договору.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі зазначеної статті позивач за неналежне виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу збитки від інфляції в розмірі 16 359,15грн. та 3% річних в розмірі 16 388,53грн.
Перевіривши правомірність нарахування збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, воно відповідає наданому розрахунку, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується нарахування 3% річних, то перевіривши правомірність їх нарахування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 16 114,80грн. з наступних підстав.
Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом, під час здійснення перевірки розрахунку 3% річних, встановлено, що позивач не вірно визначив строк, з якого починається період прострочення оплати відповідачем. Відповідно до заявлених періодів прострочення, що зазначені позивачем у розрахунку, останній день оплати (30-й день з моменту поставки) позивач помилково вважає днем прострочення.
З врахуванням викладеного, відповідно до зробленого судом перерахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, загальна сума річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 16 114,80грн.
Що стосується порядку розподілу господарських витрат між сторонами суд керується наступним.
Розглянувши клопотання позивача щодо повернення судового збору в розмірі переплаченої суми, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як відмова позивача від позову так і припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.
Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Відповідно до ст.49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, у зв'язку з чим понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 720,50грн. покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 253, 526, 530, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст. 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства завод "Електроважмаш", код ЄДРПОУ 00213121 (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, відомості про рахунки відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар", код ЄДРПОУ 24790030 (54030, м. Миколаїв, вул. Лагерне поле, 5/12, р/р 26002226669001 МРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м. Миколаїв, МФО 326610) - 16 359,15грн. збитків від інфляції, 16 114,80грн. 3% річних, 1 720,50грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення 3 % річних у сумі 273,73грн. відмовити.
В частині стягнення пені провадження у справі припинити.
Повне рішення складено 25.03.2013 р.
Суддя Лавренюк Т.А.