Справа № 2-81/11
2/545/2/13
"11" березня 2013 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді Гальченко О.О.,
при секретарі Довгаль О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Південна залізниця», відокремленого підрозділу Полтавської вагонної дільниці ДП «Південна залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -
Позивач 22.07.2010 року звернувся до суду із позовом до Полтавської вагонної дільниці Статутно - територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячної зарплати за час вимушеного прогулу ( а. с. 1 - 7 т. 1 ), посилаючись на те, що з 1999 року після закінчення ПТУ № 3 він працював провідником пасажирських вагонів в Полтавській вагонній дільниці Південної залізниці. 22.06.2010 року його було звільнено з роботи за появу на роботі в нетверезому стані за п.7 ст.40 КЗпП України. Своє звільнення вважає незаконним з наступних підстав.
30.10.2009 року на залізничній станції «Київ-Пасажирський» маневровий тепловоз вдарив швидкісний електропотяг «Київ-Полтава» у «хвіст», зім»явши в «гармошку» чотири останніх вагони. У ході аварії постраждала поїзна бригада потягу № 179/180 «Полтава-Київ», після якої 5 провідників звернулося за медичною допомогою до медичного пункту ст. «Київ-Пасажирський», про що свідчать записи в книзі реєстрації хворих.
Наступного дня, тобто 31.10.2009р., його разом з чотирма іншими провідниками було госпіталізовано до хірургічного відділення залізничної відділової лікарні станції «Полтава-Південна». Оформити виробничу травму керівництво, погрожуючи звільненням, не дозволило, а навпаки, всіх постраждалих провідників змусило написати пояснення, що буцімто травми отримали по дорозі додому.
Оскільки після перенесеної травми стан його здоров»я значно погіршився, то він вирішив подати документи на оформлення виробничої травми. Його заява для проведення відповідного розслідування, була переадресована до начальника Територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки охорони, праці та гірничого нагляду по Київській області та м. Києву.
З наступного дня його та його сім»ї життя перетворилося на «пекло». Почалися переслідування та погрози : керівництво резерву провідників та «ВЧ-4», як особисто, так і по телефону заявляло, що якщо не відмовиться від задуманого, то знайдуть будь-який привід і звільнять з роботи за статтею. За захистом своїх конституційних прав змушений був звернутися та стати членом вільної профспілки. Але, це відповідача у справі не зупинило. 09.05.2009 року, перебуваючи у хворобливому стані (у відділковій залізничній лікарні йому було відмовлено у видачі лікарняного листа), змушений був вийти на роботу за графіком. Увечері 09.05.2010 року він разом з іншими провідниками заступив на зміну : отримали продукти та вночі охороняли поїзд. Уранці 10.05.2009 року, перед рейсом він повідомив начальника потяга ОСОБА_2 про те, що він хворий. «Лікарняного немає - їдь у рейс» - заявила ОСОБА_2. 0 07-10 год. швидкий електропоїзд підвищеної комфортабельності відправився за маршрутом: «Полтава-Південна» - «Київ-Пасажирський» - «Полтава-Південна». Прибувши о 20-58 год. до місця базування потяга, він знову заступив на чергування : отримував продукти, прибирав вагон, перевантажував майно, стеріг вагон з матеріальними цінностями.
Уранці 11.05.2010 року потяг знову відправився до Києва. Перебуваючи в рейсі на станції «Київ-Пасажирський», його самопочуття значно погіршилося. Про свій стан він доповів начальникові потяга ОСОБА_2. Поспівчувавши на словах та запропонувавши відпочити, насправді ОСОБА_2 повідомила керівництво та провідників бригади потяга про те, що він перебуває в стані алкогольного сп»яніння і викликала наряд міліції. Прибулий за викликом начальника потяга ОСОБА_2 наряд міліції лінійного відділу міліції станції «Київ-Пасажирський» не знайшов підстав його затримати, оскільки він був хворий, але тверезий. Натомість, це не завадило начальнику потяга ОСОБА_2 його відсторонити від виконання службових обов»язків. Так як йому було погано, то звернувся до провідника ОСОБА_3 і попросив у неї таблетку від голови. Провідник бачила його важкий стан та запропонувала йому відпочити в її плацкартному вагоні. Оскільки, він був відсторонений від роботи, то з радістю сприйняв її пропозицію.
Проснувся від ударів по голові, які йому наносили працівники міліції. Далі вони силоміць стягли його з поїзда і в присутності ОСОБА_2, доставили в кабінет лінійного відділення ст. Гребінка. Там, під фізичним і моральним тиском (моральні і фізичні тортури в розумінні положень міжнародного права) його змусили підписати незнайомі йому документи. Після чого, помістили в спецавтомобіль і доставили в лікарню. Невідома особа, яка представилася лікарем-хірургом, запропонувала йому подмухати в довгу індикаторну трубку із реактивом зеленого забарвлення. Він подмухав - реактив свого забарвлення не змінив.
У протоколі медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння від 11.05.2010р. лікар у п.12 зазначив, що трубка поміняла колір, а п. 14 констатував, що встановлено факт алкогольного сп»яніння. У п. 15 даного протоколу він записав, що не згоден з висновком лікаря.
Після цього, працівники міліції залишили його в спокої і він сам серед глухої ночі, хворий, побитий, без коштів, без документів залишився в чужому населеному пункті за 200 км. від дому. Як добрався додому пам»ятає фрагментарно.
Дружина негайно викликала лікаря і три дні : з 12.05.2010р. по 14.05.2010р. він перебував на лікарняному. Наказом № 182/01 від 22.06.2010 року роботодавцем його звільнено по п.7 ст. 40 КЗпП України, за появу на роботі у нетверезому стані. Розрахунок при звільненні до цього часу не отримав. Згоди на його звільнення Первинна профспілкова організація Полтавської вагонної дільниці вільної профспілки машиністів України відповідно до подання № 2298 від 17.05.2010 року Полтавської вагонної дільниці Статутного територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» 01.06.2010р. не надала.
Вважає, що документи, які роботодавцем - відповідачем у справі були використані як доказ для обґрунтування законності підстав його звільнення, були складені з грубими порушеннями положень чинного законодавства, а саме:
- акт від 11.05.2010р. (вх. № 952 від 12.05.2010р.) того дня, як зазначено в акті о 15-30 год. ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не складався. Начальник потягу ОСОБА_2 в нього будь-яких пояснень не відбирала, відсутність особистого підпису підтвердження цьому.
- в акті від 11.05.2010р. (вх. № 952 від 12.05.2010р.), зокрема, зазначено, що провідник пасажирських вагонів ОСОБА_1 знаходився на робочому місці у нетверезому стані, що виразилося в сильному запаху алкоголю з рота, нестійкістю пози, порушенням мови, вираженому тремтінні палаців рук, різкій зміні забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінці, що не відповідає обстановці. Таким чином, ознаки знаходження особи в стані алкогольного сп»яніння слово в слово виписані з п. 1.1.1. «Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп»яніння в заклади охорони здоров»я та проведення огляду з використанням технічних засобів» затвердженої наказом МВС України, МОЗ України та МЮ України від 24.02.1995 року № 114/38/15-36-18. Зазначена обставина вказує на те, що даний акт складався в іншу дату та за інших обставин.
- у акті від 11.05.2010р. (вх. № 952 від 12.05.2010р.) не відображена та обставина, що на виклик начальника потяга № 179/180 на станції «Київ-Пасажирський» був викликаний наряд міліції, які не зафіксували, що він перебував на робочому місті у нетверезому стані.
- у порушення вимог трудового законодавства ним як провідником пасажирських вагонів, із запаленням бронхів, станом на 11.05.2010р. на 15-30 год. (з 09.05.2010р. по 11.05.2010р.) було відпрацьовано 36 годин без надання роботодавцем відпочинку.
- не відповідає обставинам справи той факт, що відповідно до рапорту № 1666 від 11.05.2010р. інспектора ПС взводу ПС ЛВ на ст. Гребінка прапорщика міліції О.В. Шевелінда на ім»я начальника ЛВ на ст. Гребінка УМВС України по Південній залізниці полковнику міліції О.Ф. Горбаню, що 11.05.2010р. о 17-38 год. у пасажирському поїзді № 180 сполучення «Київ-Полтава» в вагоні № 4 виявлено громадянина ОСОБА_1, який на робочому місці знаходився в нетверезому стані. Насправді, як він зазначав вище, то відпочивав у вагоні № 6, де працівники міліції його протиправно затримали, оскільки адміністративного правопорушення він не скоював. Та обставина, що в потягу № 179/180 11.05.2010р. порушувався громадський порядок не зафіксована.
- у п. 1 рапорту № 1666 від 11.05.2010р. зазначено, що протиправні дії доставленого ОСОБА_1 підтверджують свідки : ОСОБА_8 (АДРЕСА_2) та ОСОБА_9 (АДРЕСА_1). Дані особи не могли посвідчувати його протиправні дії, оскільки при зазначеній процесуальній дії вони були відсутні. У протоколі ПТ № 038416 про адміністративне правопорушення від 11.05.2010р. зазначено, що черговий чергової частини ЛВ на ст.. Гребінка майор міліції О.С. Орлов склав протокол про адміністративне затримання ОСОБА_1 Перед поміщенням до кімнати для затриманих в адміністративному порядку в присутності понятих проведено особистий огляд та огляд речей, передбачений ст. 264 КУпАП що були у затриманого ОСОБА_1 У затриманого в присутності понятих ОСОБА_8 (АДРЕСА_2) та ОСОБА_9 (АДРЕСА_1) виявлені та вилучені для тимчасового зберігання - таких речей виявлено та вилучено не було. Посвідчити зазначені обставини дані поняті не могли, тому що їх при даній процесуальній дії не було.
- у протоколі особистого огляду від 11.05.2010р. зазначено, що інспектор ПС взводу ПС ЛВ на ст. Гребінка прапорщика міліції О.В. Шевелінда в присутності понятих ОСОБА_8 (АДРЕСА_2) та ОСОБА_9 (АДРЕСА_1). При особистому огляді речей виявлено: сумку з речами б/у. Отже, фактичні дані встановлені в протоколі особистого огляду ОСОБА_1 від 11.05.2010р. складеного прапорщиком О.В. Шевелінда суперечать фактичним даним встановлених у протоколі ПТ № 038416 про адміністративне правопорушення від 11.05.2010р. складеного черговим чергової частини ЛВ на ст. Гребінка майором міліції О.С. Орловим, а поняті : ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з підстав своєї фізичної відсутності не могли їх посвідчити.
- у поясненнях відібраних відповідачем 17.06.2010 року провідників пасажирських вагонів потяга № 179/180 значні суперечності : щодо знаходження його на робочому місці у стані алкогольного сп»яніння, або навпаки; виклику начальником потяга № 179/180 наряду міліції на ст. «Київ-Пасажирський» та ст. «Гребінка»; його перебування у вагоні № 6, № 4.
- перед проведенням медичного обстеження він запитав у лікаря-хірурга чи має від право проводити обстеження на предмет наявності в організмі алкоголю і, якщо так, то щоб надав підтверджуючі документи. Черговий лікар ОСОБА_11 відмовився надати йому таку інформацію. Зі змісту п.3.1. «Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп»яніння в заклади охорони здоров»я та проведення огляду з використанням технічних засобів» огляд у закладах охорони здоров»я для встановлення стану сп»яніння особи проводиться будь-якої пори доби в спеціалізованих кабінетах наркологічних диспансерів лікарями-психіатрами-наркологами або у визначених органами охорони здоров»я лікувально-профілактичних установах чи пересувних спеціалізованих медичних лабораторіях лікарями-психіатрами, психіатрами-наркологами, невропатологами, спеціально підготовленими лікарями інших спеціальностей, фельдшерами фельдшерсько-акушерських пунктів, значно віддалених від лікувальних закладів, які пройшли спеціальну підготовку з використанням методик та приладів, дозволених Міністерством охорони здоров»я України за списком, затвердженим головним лікарем центральної міської (районної) лікарні. Перелік закладів охорони здоров»я, яким надається право проведення огляду на стан сп»яніння особи, затверджується регіональним органом охорони здоров»я за погодженням із відповідним органом внутрішніх справ. Проведення огляду на стан сп»яніння в інших закладах забороняється. За таких обставин вважає, що відповідно до положень «Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп»яніння в заклади охорони здоров»я та проведення огляду з використанням технічних засобів» затвердженої наказом МВС України, МОЗ України та МЮ України від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18 даний доказ не може бути належним і допустимим в розумінні ст.ст. 58-39 ЦПК України.
- в порушення вимог п. 3.3. «Інструкції…» особи, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров»я, повинні бути доставлені до місця проведення огляну не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його проведення. За наявності ознак знаходження його в стані алкогольного сп»яніння працівники ЛВ ст. «Київ-Пасажирський» могли направити його для огляду на стан сп»яніння в заклади охорони здоров»я. Але, працівники міліції, діючи в рамках Закону України «Про міліцію», КУпАП, «Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп»яніння в заклади охорони здоров»я та проведення огляду з використанням технічних засобів» із-за відсутності підстав для обстеженні його на предмет наявності в організмі алкоголю, на порушення закону не пішли.
- зі змісту п.3.3. «Інструкції…» слідує, що особа, яка оглядалася, а також, працівник міліції, котрий доставив особу на огляд, в десятиденний строк мають право оскаржити висновки огляду до контрольної комісії медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп»яніння регіонального наркодиспансера або в установленому порядку до відповідної контрольної комісії Міністерства охорони здоров»я чи народного суду. Не маючи копії медичного огляду від 11.05.2010р. він не зміг своєчасно звернутися до відповідної контрольної комісії, щоб оскаржити висновки огляду. Тому, змушений був звернутися в транспортну прокурату зі скаргою на дії працівників міліції ЛВ на ст. Гребінка.
- пунктом 3.10. «Інструкції…» зазначено, що висновки щодо огляду особи на стан сп»яніння, одержані з порушенням вимог цієї інструкції, вважаються недійсними, а винні в цьому службові особи несуть відповідальність у встановленому законодавством України порядку.
Вважає, що наслідком його звільнення з підстав п.7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані, є його спроба відстояти свої права та законні інтереси в частині реєстрації виробничої травми, яка мала місце 30.10.2009 року і яка відповідачем у справі була прихована від керівництва «Укрзалізниці». Щоб підтвердити знаходження його на робочому місці в стані алкогольного сп»яніння були сфальшовані докази зазначені вище. Під тиском роботодавця провідники потяга № 179/180, щоб не втратити роботу посвідчили, що він буцімто був стані алкогольного сп»яніння на робочому місті.
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Зі змісту ст. 235 слідує, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо, заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 110 ЦПК України позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред»являтися також за місцем проживання позивача.
У відповідності з п. 1 ч 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» і п. 1 ч. З ст. 81 ЦПК України робітники і службовці звільняються від сплати судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у справах про поновлення на роботі у нетверезому стані та поновити його на роботі провідником пасажирських вагонів Полтавської вагонної дільниці. Стягнути з Полтавської вагонної дільниці на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу.
13.10.2010 року позивач надав суду позовну заяву такого ж змісту, усно пояснивши, що вона є уточненою та виправленою ( а. с. 87 - 92 т. 1 ).
08.06.2012 року позивач надав суду заяву про збільшення та уточнення позовних вимог ( а. с. 228 - 230 т. 1 ), посилаючись на те, що у відповідності до приписів ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав і обов»язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред»явити зустрічний позов.
Вважає, що для ухвалення законного та обгрунтованого рішення на підставі повного та всебічного з»ясування всіх обставин справи до його позовної заяви необхідно уточнити позовні вимоги шляхом збільшення їх розміру.
З 1999 року після закінчення ПТУ № 3 він працював провідником пасажирських вагонів в Полтавській вагонній дільниці статутно територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця». 22.06.2010 року його було звільнено з роботи за появу на роботі нетверезому стані за п.7 ст.40 КЗпП України. Отже, останніми повністю відпрацьованими ним місяцями є квітень і травень 2010 року.
Відповідно до 1ого особового рахунку нарахування зарплати за квітень 2010 року (табель № 2615) бухгалтерією ВЧ-4 йому було нараховано 3 675,18 грн.
У відповідності до його особового рахунку нарахування зарплати за травень 2010 року (табель № 2615) бухгалтерією ВЧ-4 йому було нараховано 3 382,43 грн.
Згідно з довідкою № 1675 від 23.05.2012 року за підписом начальника вагонної дільниці ОСОБА_12 та головного бухгалтера ОСОБА_13 направленої на його ім»я середньомісячна заробітна плата за квітень та травень місяць 2010 року склала 2 964,82 грн.
Таким чином, за квітень-травень 2010 року ним отримана зарплата 2 964,82 грн. х 2 = 5 929,64 грн.
Виходячи з особистого рахунку, ним у квітні 2010 року було відпрацьовано 24 дні, що склало 220 годин. У травні 2010 року ним було відпрацьовано 12 діб, що склало 17- години. Таким чином, у квітні-травні 2010 року ним було відпрацьовано: 24 дні + 12 дні = 36 днів та, відповідно, 394 години: (220 год. + 174 год.).
Виходячи з наведеного вище розрахунку його середньогодинна заробітна плата складає: 5 929,64 грн. : 394 год. = 15,05 грн. Тому, його середньоденна заробітна плата складає : 5 929,64 грн. : 36 днів =164, 71 грн.
Вважає, що у суду є всі законні підстави щодо поновлення його на посаді провідника пасажирських вагонів в Полтавській вагонній дільниці статутно територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з 164,71 грн. його середньоденної зарплати.
Таким чином, його середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.06.2010 року по 31.05.2012 року склав 69 837,96 грн. З них : червень 2010 року : 164,71 грн. х 6 днів = 988,26 грн., липень 2010 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; серпень 2010 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; вересень 2010 року: 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; жовтень 2010 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; листопад 2010 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн., грудень 2010 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; січень 2011 року: 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; лютий 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; березень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; квітень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; травень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; червень 2011 року : 164,71 грн. х 5 днів = 823,55 грн., липень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; серпень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; вересень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; жовтень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; листопад 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; грудень 2011 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964,82 грн.; січень 2012 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; лютий 2012 року: 164, 71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; березень 2012 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; квітень 2012 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; травень 2012 року : 164,71 грн. х 18 днів = 2 964, 82 грн.; червень 2012 року : 164,71 грн. х 4 днів = 658,84 грн.
Свої позовні вимоги у зазначеній частині він збільшить на день розгляду справи в суді.
Вважає, що відповідач своїми незаконними діями також завдав йому і моральної шкоди.
Як вказує законодавець, право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду. Як зазначається в п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року № 5 ) та в ст. 1167 ЦК, зобов»язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності :
а) моральної шкоди, як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага;
б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди;
в) причинного зв»язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;
г) вини заподіювача шкоди.
Верховний Суд України у своїй постанові Пленуму (п. 4) зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров»я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, протиправні дії відповідача справили на нього великий психологічний вплив, наклали свій негативний відбиток на його відносинах з людьми та змусили змінити звичайний життєвий устрій. Наслідком протиправних дій відповідача стали погіршення його стану. Після незаконного звільнення у нього часто болить голова, він погано спить, майже кожна ніч проходить у роздумах про незаконне звільнення. Він втратив апетит, через запис у трудовій книжці ніде не може працевлаштуватись, а відповідно - забезпечувати свою сім»ю, зокрема, трьох дітей : ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_19 ІНФОРМАЦІЯ_3 З цих підстав постійно перебуває у депресивному стані. Дані обставини негативно впливають на його рідних, на їх моральний стан, оскільки незаконним звільненням роботодавець повністю знищив матеріальне благополуччя його родини. Через відсутність у нього коштів на забезпечення біологічних потреб його сім»ї змушений у сторонніх осіб займати кошти. Через те, що він не своєчасно мав змогу повернути їм борги, то виникали натягнуті відносини з його кредиторами, оскільки дуже часто через це приходилося перед ними виправдовуватися. У той же час, відповідач, щоб відтермінувати його поновлення на роботі усіляко затягував розгляд справи про його поновлення на роботі. Такий хід речей його принижує, ганьбить в очах сторонніх людей.
Отже, у зв»язку з незаконними діями відповідача йому була спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що були втрачені нормальні життєві зв»язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Що стосується розміру завданої моральної шкоди, то він безмежний, але якщо вивести його у грошовому еквіваленті, то він повинен компенсувати витрати, які він має здійснити для відновлення його прав, порушених відповідачем.
Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення його прав та глибину душевних страждань, вважає за необхідне стягнути відповідача на свою користь моральну шкоду, яку оцінює в 10 000 гривень.
Ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зі змісту ст. 235 слідує, що у разі звільнення без законної підстави та незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеної прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але і більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого чи переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Прохав скасувати наказ начальника Полтавської вагонної дільниці ОСОБА_12 № 182/01 від 22.06.2010 року про його звільнення за п.7 ст.40 КЗпП України - поява на роботі в нетверезому стані та поновити його на роботі провідником пасажирських вагонів Полтавської вагонної дільниці Статутного територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» з 22.06.2010 року. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 69 837,96 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та в частині поновленні на роботі.
06.08.2012 року позивач надав суду заяву про збільшення та уточнення позовних вимог ( а. с. 15 - 17 т. 2 ), згідно якої прохав скасувати наказ начальника Полтавської вагонної дільниці ОСОБА_12 № 182/01 від 22.06.2010 року про його звільнення за п.7 ст.40 КЗпП України - поява на роботі в нетверезому стані та поновити його на роботі провідником пасажирських вагонів Полтавської вагонної дільниці Статутного територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» з 22.06.2010 року. Стягнути з Статутного територіально-галузевого об»єднання «Південна залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 76 097,02 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та в частині поновленні на роботі.
30.10.2012 року позивач надав розрахунок заробітної плати за вимушений прогул за час вимушеного прогулу з 23.06.2010 року по 30.10.2012 року у сумі 84 003,22 грн. ( а. с. 53 т. 2 ).
11.02.2013 року позивач надав суду заяву про збільшення та уточнення позовних вимог ( а. с. 194 - 196 т. 2 ), де остаточно прохав скасувати наказ начальника Полтавської вагонної дільниці ОСОБА_12 № 182/01 від 22.06.2010 року про його звільнення за п.7 ст.40 КЗпП України - поява на роботі в нетверезому стані та поновити його на роботі провідником пасажирських вагонів Відокремленого підрозділу Полтавської вагонної дільниці ДП «Південна залізниця» з 22.06.2010 року. Стягнути з ДП «Південна залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.06.2010 року по 20.02.2013 року в сумі 95 038,91 грн., моральну шкоду в сумі 10 000 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та в частині поновленні на роботі.
В ході судового розгляду справи згідно ухвали суду від 10.09.2010 року до участі у справі було залучено : в якості співвідповідача - Статутно-територіальне галузеве об»єднання «Південна залізниця» та в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог : первинну профспілкову організацію Вільної профспілки України Полтавської вагонної дільниці та начальника Полтавської вагонної дільниці СТГО «Південна залізниця» ОСОБА_12 ( а. с. 85 - 86 т. 1 ). Та ухвалою суду від 30.10.2012 року замінено найменування відповідачів по позову на вірні : СТГО «Південна залізниця» на ДП «Південна залізниця», а Полтавську вагонну ділянку СТГО «Південна залізниця» на Відокремлений підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» ( а. с. 68 т. 2 ).
В судовому засіданні позивач та його представник - ОСОБА_14 ( а. с. 76 т. 1) остаточні уточнені та збільшені позовні вимоги підтримали.
Позивач пояснив, що 09.05.2010 року по графіку він перебував на роботі, став погано себе почувати, звертався до лікаря, але йому відмовили у видачі лікарняного листа, тому він о 05-00 год. вийшов на роботу. Він доповів начальнику поїзду, що себе погано почуває, але йому сказала приступати до роботи, він приступив, відробив день, доїхав до м. Київ, після чого начальник поїзду йому пред»явила претензію, що він у нетверезому стані та викликала міліцію. Міліція його оглянули та сказали, що в них не має підставі для його затримання. Медичні працівники йому допомоги не надали та сказали, щоб він їхав до Полтавської ЖДЛ. Після чого, начальник відсторонила його від роботи. В вагоні № 1 провідник ОСОБА_3 сказала, що в неї мало пасажирів та запропонувала відпочити та дала таблетку від голови. Він заснув та був розбуджений працівниками міліції ударами по голові, обличчю та тулубу. Речі зібрати не дали, заламали руки, розбили ніс та потягли у кімнату міліції на ст. Гребінка, де погрожували, що не доїде додому, змусивши підписати чисті протоколи. Пасажири обурювались на ці дії міліції. Під цим тиском та тортурами він підписав. Потім його повезли в якусь будівлю, яка ознак лікарні не мала, прийшов лікар-хірург та сказав, що буде проводити освідчення на стан сп»яніння, дав трубку як ручку на кінці зелену, він туди дув. Потім ждав підписати акт, він підписав, що не згоден. ОСОБА_2 залишилась з ними, а він пішов. Запитав у людей як дійти до вокзалу, там був електропоїзд, він був у формі та його пустили доїхати до Ромадану. А далі до дому вночі добирався попутками. Дома поміряв температуру та викликав з амбулаторії працівника, в нього виявилось запалення бронхів та йому дали лікарняний. Після чого, йому телефонував ОСОБА_12 та казав негайно виходити на роботу, бо він звільнить його без його участі. Перед цим, 30.09.2010 року була аварія на поїзді і їх ніхто не відсторонив від роботи, вони далі обслуговували поїзд, а по прибуттю в м. Полтава лікар відмовив в оформленні медичної документації, а залізниця обіцяла це компенсувати матеріально. Але, через місяць стало гірше його здоров»я, він виходив на роботу і працював по 35 - 40 год. без відпочинку, а вагони такі, що там не має місця для відпочинку. В ЖД лікарні казали, щоб йшов до начальника залізниці та відмовляли фіксувати ушкодження. Тому, він вимушений був вступити у вільні профспілки, бо йому пообіцяли, що вони відновлять справедливість і його всюди будуть його захищати. Після чого, йому телефонували із м. Києва, із ВЧ - 4, погрожували що звільнять, а також і його батьків, бо вони також провідники. Свідки цих подій навіть під присягою не зможуть дати правдиві свідчення і будуть казати не правду, так їх налякали. Лише свідок ОСОБА_3 не пішла у них на поводу, вона каже правду, тому її вигнали з роботи і вона перейшла працювати у м. Харків. Після звільнення, де б він не вертався, то його ніде не беруть на роботу через такий запис в трудовій. Тому, він позичає кошти, жінка не працює, а в них троє дітей, життя в нього припинилось. Внаслідок цього, йому і рідним, та тим хто його оточує заподіяна моральна шкода, бо це його ганьбить. В нього відносини з ОСОБА_2 складні, бо він з нею весь час спорив, так як вона завищувала ціни на кофе і чай. Його звільнили, бо тут дуже сильна корупційна система, в нього вимагали грошей, в т. ч. і начальник резерву провідників, а він пішов проти всієї корупційної системи. А начальник ОСОБА_12 дуже друже із міліцією на ЛВ, прокуратурою та керує ЖД лікарнею. Тому, він звертався із скаргами до міліції і прокуратури, лікарні, але відповідей на його скарги йому не надійшло. Хто складав акт про його відсторонення не знає, бо він його вперше побачив 17.05.2010 року. На уточнення суду додав, що в м. Києві за меддопомогою через температуру він до медпункту не звертався, бо ОСОБА_2 не дозволила йому відлучитися, так як у них в поїзді є аптечка і його ніким було замінити. А по прибуттю із м. Києва до м. Полтави 12.05.2010 року йому був встановлений діагноз - запалення бронхів та він був на лікарняному декілька днів, з лікарняним в матеріалах справи згоден. Але, як лікується та скільки по часу запалення бронхів і чому різниться діагноз в лікарняному від ним сказаного - йому не відомо. Станом на 11.05.2010 року лікарем діагноз встановлений не був, а був без огляду даний діагноз встановлений його дружиною, яка медсестра. 13.05.2010 року вів писав заяву про звільнення за угодою сторін на ім»я начальника, бо йому погрожували, цей факт нікуди не оскаржував та в позові не повідомляв. Коли отримав наказ про звільнення не пам»ятає та наслідки його притягнення до адмінвідповідальності йому не відомі до цього часу. Що підтверджують надані ним чеки на а. с. 70, 71, 72, 73, 74, 75 т. 1 він не знає, бо всі документи складала та здавала його дружина. На даний час він не працює, його дружина не працює 3,5 роки, живуть на позики. Моральна шкода в нього виникла ще одразу після аварії на поїзді, але він вирішив зразу не подавати, полягає в тому, що до цього часу в нього депресивний стан, хвилювання, безсоння, хоча з цього приводу до лікарів не звертався. Сам лікарем не є і хто саме встановив йому діагноз депресія не знає. Тілесні ушкодження, які нанесли йому працівники міліції він не освідчував та з цього приводу до лікарів не звертався. Не заперечував свідчення свідків та в подальшому підтвердив, вказавши, що він офіційно, але без запису в трудовій працював пильщиком в КДП «Клен» в 2010, 2011, 2012 роках періодично і йому нараховувалась заробітна плата, тому з наданою представником відповідача довідкою на а. с. 214 т. 2 погодився. Також, впізнав свій підпис в книзі реєстрації наказів про отримання ним копії наказу 22.06.2010 року.
Представник позивача пояснив, що в основу звільнення позивача покладено рапорт начальника провідників, адмінпротокол, висновок лікаря, але наказ про звільнення підлягає скасуванню, бо позивач, будучи членом вільної профспілки, що не подобалося керівництву, активно відстоював права провідників та боровся із існуючою корупцією в організації, був незаконно звільнений на сфальсифікованих обставинах та названих документах. А в даному випадку боровся за свої права після аварії. Оскільки свідок ОСОБА_3, будучи також провідником та звільненою за правду та захист інтересів провідників, спростовувала стан його сп»яніння, вказувала на те, що позивач був незаконно звільнений, бо незаконно був затриманий працівниками міліції, так він не був в стані сп»яніння, а був хворим, тому вона йому давала ліки. Крім того, були відсутні скарги від пасажирів потягу. Cвідок ОСОБА_15, який на пероні був за 1,5 м. від нього з працівниками міліції, також не помітив стану сп»ягніння позивача, але бачив його закривавленого на обличчі та рубашці. Позивача не законно затримали, бо його вид був пристойний в громадському місці та громадський порядок порушено не було, таке затримання не передбачено ст. 178 КУпАП. Крім цього, працівники міліції змусили написати його адмінпротокол за обставин, щодо яких він не вчиняв правопорушення, як і не було підстав для порушення кримінальної справи. Протиправно доставлено було його до лікарні з запізненням по часу та лікар-хірург, який його освідчував на це відповідної ліцензії не мав, лікарня не входила до переліку установ, які мають проводити таке освідчення. Аналіз акту вказує на те, що висновок лікаря щодо стану сп»яніння протиречивий, бо в ньому вказано, що позивач адекватний, охайний, орієнтований і т.д. Стосовно цих установ та їх дій, то ними в даний час подані відповідні скарги, тому буде порушена карна справа щодо них та винні притягнуті до кримінальної відповідальності, тому вони намагаються боротися далі, хоча якогось вірного правового результату досягти важко. Порушена процедура звільнення позивача за появу в нетверезому стані на робочому місці, так як профком не дав своєї згоди на звільнення, що є беззаперечною підставою для його поновлення на роботі, тому таке звільнення є надуманим та рішенням апеляційного суду Полтавської області висновок профкому визнано вірним.
Представник відповідача - Ткаченко С.В. ( а. с. 37, 163, 236 т.1, 56 т. 2 ) уточнені та збільшені позовні вимоги не визнала, пояснивши, що ОСОБА_1 дійсно був звільнений з роботи наказом за вірним № 182/ос від 22.06.2010 року за п.7 ст. 40 КЗпП України - за появу на роботі в нетверезому стані, про що суду було надано для огляду в засіданні в оригіналі книгу реєстрації наказів. За час роботи він за порушення п.3.21.8. «Інструкції ЦЛ 0016» та за приховування скоєного злочину, 29.03.2002 року вироком суду був засуджений за ст. 354 КК України до 1 року виправних робіт по місцю роботи в ВЧ-4 на ст. Полтава - Південна з утриманням 10% із заробітної плати на користь Держави. Підставою звільнення слугувало те, що 11.05.2010 року підчас перевірки складу поїзду № 179/180 сполученням «Київ - Полтава», начальник поїзду ОСОБА_2 виявила провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 у нетверезому стані, яке виражалося в сильному запаху алкоголю, порушенні мови, нестійкості пози о 15-30 год. ОСОБА_1 нею був відсторонений від роботи за знаходження на роботі в нетверезому стані, про що складено акт за підписами : ЛНП ОСОБА_2, ПЕМ ОСОБА_4, провідника ОСОБА_5 О 17-30 год. 11.05.2010 року ОСОБА_1 був висаджений з поїзду по ст. Гребінка для проведення медичного огляду з метою встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння. Згідно висновоку огляду встановлено факт алкогольного сп»яніння. Працівниками лінійного відділу міліції на ст. Гребінка оформлені матеріали адміністративного правопорушення щодо ОСОБА_1 У своєму поясненні як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вказав, що знаходився у нетверезому стані на робочому місці пасажирському поїзді № 179/180 «Полтава - Київ» в вагоні № 4. Вину свою визнає, кається у скоєному. 17.05.2010 року направлено подання № 2298 на дачу згоди на звільнення провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 за появу на робочому місці в нетверезому стані на підставі п.7 ст.40 КЗпП України. 01.06.2010 року на адресу Полтавської вагонної дільниці надійшла відповідь на подання, яким згоду на звільнення не дали. Протокол засідання профкому від 01.06.2010 року про не дачу згоди на звільнення провідника пасажирського вагону ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 43 КЗпП України, бо є не тільки не обгрунтованим, та у відповідності з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнаний таким, що має юридичне значення, так як в ньому не додержані вимоги про участь в засіданні цього органу більше половини його членів, у вище зазначеному протоколі взагалі не зазначені присутні, що не дає можливість встановити хто був присутній на засіданні. У своїх поясненнях суду начальник поїзду ОСОБА_2 та поїзний електромеханік ОСОБА_4 вказали, що ОСОБА_1 знаходився у нетверезому стані. У поясненні свідка ОСОБА_15 є не відповідності з матеріалами справи, а саме в протоколі про адміністративне затримання ПТ№ 038416 від 11.05.2010 року, де вказано : «затриманий одягнутий - рубашка біла, штани сині, туфлі чорні», а свідок стверджував, що рубашка була синя та закривавлена, таке твердження не відповідає даним зазначених в протоколі медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння від 11.05.2010 року у графі «зовнішній вигляд - вигляд охайний, пошкоджень не має». Крім цього, у судовому засіданні 20.02.2013 року ОСОБА_15 повідомив, що він разом з ОСОБА_1 разом працював на КДП «Клен», у зв»язку з чим було зроблено запит на вище вказане підприємство, було отримано відповідь, що ОСОБА_1 працював у період з 01.12.2010 по 28.01.2011 та з 01.07.2011 по 14.09.2013 року. Вище зазначена відповідь дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 погодився зі звільненням. Тому, пояснення свідка ОСОБА_15 визивають сумніви, щодо його пам»яті та того, що він був пасажиром 11.05.2010 року поїзду № 179/180 «Київ - Полтава» за відсутності в нього відповідного проїзного білету. В постанові адміністративної комісії Терешківської сільської ради № 3 від 15.07.2010 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, вказано, що ОСОБА_1 кається у скоєному, більше порушувати не буде, яка набрала чинності, та ОСОБА_1 у встановлений законом термін не оскаржена. Також, ОСОБА_1 не оскаржено у встановлений законом термін та порядок протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння від 11.05.2010 року Гребінківської ЦРЛ. В даному випадку необхідно взяти до уваги постанову старшого слідчого Полтавської транспортної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи відносно завідуючого хірургічним відділенням вузлової лікарні ст. Гребінка «Південної залізниці» ОСОБА_11 у зв»язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ст. 140, 365 КК України від 16.12.2011 року та Постанови Ленінського районного суду м. Полтава від 15.02.2012 року на скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого Полтавської транспортної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.12.2011 року про залишення без задоволення.
З незрозумілих підстав і на підтвердження чого, ОСОБА_1 було надано квитанції ( т.1 ас. 73, 146 ) на придбання плаття та цигарок.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то вона не доведена позивачем, а зазначені лише ним загальні фрази. Бо згідно до п. 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року ( зі змінами, внесеними постановою від 25.05.2001 року № 5 ) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд повинен з»ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або втрат немайнового характеру, в чому саме вони полягають, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд повинен виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вважала, що при звільненні було дотримано вимоги чинного законодавства.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог первинної профспілкової організації Вільної профспілки України у Полтавській області - Харченко В.А. ( а. с. 245 - 247 т. 1 ) позов підтримала, пояснивши, що згодна із своїм позивачем, бо адміністрація установи не вперше фальсифікує документи і використовує свої корупційні зв»язки для цього. Позивач дійсно повільно розмовляє, блідий, заторможений, на вигляд хворий і це не влаштовує адміністрацію. ОСОБА_1 при цьому не звертає уваги на їх тиск, сперечається з ними, а скориставшись таким його зовнішнім видом, адміністрація не внесла в протокол оперативної наради те, що він вказував, що п»яним не був, бо в поїздки він бере з собою квас, який робить його дружина та вживає, з цього приводу була розмова із адміністрацією. Як видно, акт про стан сп»яніння не є дійсним, бо його видано установою, яка не мала права на проведення медогляду, цей акт без номеру, містить різні показання, та ще там багато недоліків, тому, у них були всі законні підстави для відмови в дачі згоди на його звільнення. Бо начальник дільниці багато не замічає п»яних, які перебувають на робочому місці кожного дня, а тільки ось побачив чомусь ОСОБА_1
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_12 ( а. с. 197 т. 1 ) суду пояснив, що позов не визнає, бо позивач був звільнений на законних підставах, про що було надано суду відповідні докази. В той день йому зателефонувала начальник поїзду ОСОБА_2 та повідомила, що ОСОБА_1 знаходиться у нетверезому стані та вона збирається його відстороняти від роботи. Він відповів, щоб діяла згідно чинного законодавства в даному випадку. На наступний день ОСОБА_1 на роботу не з»явився та не повідомив причини не явки, тому йому прийшлося телефонувати йому. Також, в той день йому телефонувала провідник ОСОБА_3 і прохала, що не треба викликати міліцію та притягати ОСОБА_1 до відповідальності, бо він сам напише заяву на звільнення, так як дійсно був нетверезий та сам визнавав, що нетверезий. Більша частина працівників підтвердила, що він був у нетверезому стані, неадекватний, хамив та грубів своїм колегам. Щоб не виникло скарг від пасажирів в той день, то ОСОБА_2 вимушена була його відсторонити. Спочатку ОСОБА_1 13.05.2010 року прийшов та добровільно написав заяву про звільнення за угодою сторін, вибачався, бо в нього сім»я, та з негативним записом йому важко буде працевлаштуватися. Він погодився. А потім, ОСОБА_1 його обманув, бо одночасно взяв лікарняний. На розборах випадку на оперативній нараді став все заперечувати, що був неадекватний та нетверезий, та став посилатися, що приймав ліки, які не були підтверджені лікарем. На розгляді адмінкомісії також визнавав вину і нетверезий стан, за що було винесено йому попередження. Після чого і був звільнений, бо в них були документи : акт освідчення, пояснення в міліції, де про тиск від міліції на той час він не посилався, та сам визнавав вину. Він його особисто не раз до цього випадку бачив нетверезим та спочатку робив усні зауваження та попередження. Пізніше, ОСОБА_1 приходив до нього проситися, то також приходив нетверезий, це вже справа знаходилася в суді. Діяли вони на підставі існуючого в них положення «Про структурний підрозділ…». Оскільки він добровільно пройти обстеження на стан сп»яніння на пропозицію начальника поїзду відмовився, то сумісно з ним було прийнято рішення про виклик міліції, а вже міліція прийняла рішення про направлення на обстеження. Негативних стосунків з позивачем він не має.
Свідок ОСОБА_3 ( а. с. 35 т. 2 ) суду пояснила, що 11.05.2010 року ОСОБА_1 не був на робочому місці в стані сп»яніння, він не пив спиртного взагалі і навіть на свята. Це бачили всі провідники вагонів та пасажири. Він громадський порядок не порушував, але була така команда начальника поїзду. Вона на нього чомусь була розлючена, чіплялась до нього невідомо чого, від роботи його не відстороняла, нічого не пропонувала підписувати та добровільно пройти обстеження на стан сп»ягніння не пропонувала. Він вів себе нормально і запаху алкоголю від нього не було. Йому було зле, він в неї просив таблетку від голови та приліг у вагоні № 8 де було вільне місце, але його прийшли і збудили працівники міліції, взяли під руки, розбили носа та потягнули з вагону, всі пасажири стали заступатися. Разом з міліцією вийшла і ОСОБА_2 і до потягу не поверталася. Це все бачили провідники. Медичну допомогу надавала ОСОБА_1 вона, бо він на роботі був підряд четверо суток без відпочинку, бо такого місця не має, був простуджений, йому вона міряла температуру та давала йому спазмолгін. В м. Києві ОСОБА_1 звертався до двох жінок медиків за допомогою, але вони його не оглядали та сказали чого пристали, це їх така коректна поведінка. Після оперативного розбору її стали ущемляти і це відобразилося на її зарплаті, тому вона перейшла працювати в м. Харків. На уточнення суду вказала, що працівники міліції, коли будили ОСОБА_1, то випадково зачепили його за носа, бо щоб розбудити хлопали по обличчю.
Свідок ОСОБА_2 ( а. с. 198 т. 2 ) суду пояснила, що в травні 2010 року до неї під час руху швидкісного поїзду підійшла провідник Лазоренко, бо провідник ОСОБА_1 який працює з нею відмовився виконувати свою роботу, бо був п»яний. Коли вона пішла туди, то ОСОБА_1 відвертався від неї, від нього був запах алкоголю, трусилися руки, давав неадекватні відповіді на її запитання. Інщі працівники поскаржилися, що він їм хамив та грубив. Ця розмова була в вагоні № 4 в купе провідника, були працівники ОСОБА_20 та ОСОБА_21. Тому, вона телефонувала начальнику ОСОБА_12 десь в 15-30 год. та доповіла керівнику про роботу проїзної бригади і про свої дії. Сказала, що з метою уникнення скарг від пасажирів, вона викликала міліцію та меддопомогу на станції м. Київ, але вони не встигли підійти до поїзду, так як він поїхав. Потім в вагоні № 6 склала акт у себе в купе про відсторонення його від роботи та зазначила про це в маршрутному листі поїзду. При цьому ОСОБА_1 був присутнім, мовчав, потім присутні розписалися в акті, а він кудись дзвонив та відмовився від підпису. Від м. Києва до ст. Гребінка ОСОБА_1 був відсторонений від роботи та спав в вагоні № 3. На момент приїзду працівників міліції ОСОБА_1 був розхристаний, розстебнутий до пупа. На ст. Гребінка вона передала його працівникам міліції, які відвели його до кімнати міліції, а вона супроводила та повернулася до поїзду. До відділкової лікарні вона не їздила. На уточнення суду додала, що обличчя в нього побите не було коли його вели в кімнату міліції, в вагоні як громадському місці громадський порядок взагалі не порушувався, а порушувався ОСОБА_1, бо він був в нетверезому стані, а розпивати спиртне будь кому заборонено. Її обов»язок був попередити конфлікти із пасажирами та забезпечити безпеку руху поїзду. Негативних стосунків між нею та ОСОБА_1 не було.
Свідок ОСОБА_4 ( а. с. 199 т. 2 ) суду пояснив, що працює поїзним електромеханіком та в травні 2010 року з іншими працівниками виявили, що ОСОБА_1 після 15 год. був на робочому місці п»яний, ображав працівників. Від нього був запах алкоголю та не внятна мова, на форменому одязі не було чомусь бейджика, був розстебнутий, очі червоні, шатка ходьба, при них він майже вже не балакав, але з кимось не внятно розмовляв по телефону, заплітався та тягнув мову. Начальник поїзду склала акт, він його підписав, ще його підписали два провідника, що в цей час робив позивач не пам»ятає. Коли викликала начальник поїзда міліцію, то він був збентежений, суть його розмови була, що він винний та винна поведінка. Про існування будь яких негативних стосунків між позивачем та начальником поїзду - ОСОБА_2 та начальником Полтавської дільниці - ОСОБА_12 йому не відомо і він не чув від працівників.
Свідок ОСОБА_15 ( а. с. 200 т. 2 ), суду пояснив, що на ст. Гребінка в нього проживає теща, він від неї їхав на Полтаву, але квиток у нього не зберігся. Стояв біля поїзду та бачив як позивача міліція побитого тягла, а у нього була на синій рубашці з коротким рукавом кров. Позивач не обурювався, тому був адекватний. З поїзду він виходив теж адекватний. Позивача бачив один раз, так як має гарну пам»ять на обличчя, то узнав його через рік, коли з ним разом офіційно в восени 2011 році працював на ПП «Клен» на пилорамі, він був пильщиком та вони чисто випадково зустрілися та зговорилися, він його пізнав та вже давав свідчення в Ленінському райсуді по цій самій справі. На уточнення суду пояснив, що як била міліція позивача він не бачив, а бачив тільки як його викотили та тягли з поїзду, а позивач ніяких дій не предприймав, тобто був адекватний.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1999 року працював провідником пасажирських вагонів в Полтавській вагонній дільниці СТГО «Південна залізниця». Згідно наказу № 182/ос від 22.06.2010 року начальника Полтавської вагонної дільниці СТГО «Півдегнна залізниця» - ОСОБА_12 був звільнений на підставі п.7 ст40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані ( а. с. 8 - 9 т. 1), що не відповідає вірному номеру наказу зазначеного в резолютивній частині ні в первісному позові ні в п. 1 остаточних збільшених і уточнених позовних вимог ( а. с. 1 - 7 т. 1, 194 - 196 т. 2 ), хоча представником позивача надався оригінал книги реєстрації наказів для огляду в судовому засіданні та зверталася на цей факт увага позивача та його представника. А також, в первісному позові не зрозумілим чином не логічно викладені дати подій. За час роботи ОСОБА_1 мав як заохочення ( а. с. 212 - 213 т. 2 ) так і ніс певну відповідальність за порушення п.3.21.8. «Інструкції ЦЛ 00162» та за приховування скоєного злочину, за що 29.03.2002 року вироком суду був засуджений за ст. 354 КК України до 1 року виправних робіт по місцю роботи в ВЧ-4 на ст. Полтава - Південна з утриманням 10% із заробітної плати на користь Держави ( а.с. 174 т. 2). Крім цього, неодноразово мав усні зауваження від начальника дільниці за появу на роботі у нетверезому стані із свідчень ОСОБА_12, які позивач не спростував. 11.05.2010 року підчас перевірки складу швидкісного поїзду № 179/180 сполученням «Київ - Полтава», начальник поїзду - ОСОБА_2 о 15-30 год. виявила провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 у нетверезому стані, що виражалося в сильному запаху алкоголю, порушенні мови, нестійкості пози, почервоніння глаз, неадекватної поведінки. Внаслідок чого, позивач нею був відсторонений від роботи, про що складено акт від 11.05.2010 року за підписами : ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який зареєстровано вхідним 12.05.2010 року за № 952 ( а. с. 14 т. 1, а. с. 145 т. 2 ). А також, викликано наряд міліції. На ст. Гребінка позивач був знятий з поїзду працівниками міліції для проведення медичного огляду з метою встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння. Згідно протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп»яніння від 11.05.2010 року позивачу було встановлено факт алкогольного сп»яніння ( а. с. 20 т. 1, а. с. 168 - 169 т. 2). Працівниками ЛВ на ст. Гребінка оформлено адміністративний матеріал за правопорушення, передбачене ст. 179 ч. 1 КУпАП щодо ОСОБА_1, де в поясненні останній вказав, що перебував на робочому місці в нетверезому стані, вину визнає та кається у скоєному ( а. с. 15 - 20 т. 1, 157 - 170 т. 2). Даний матеріал для розгляду по суті направлений на розгляд адмінкомісії Терешківської сільради Полтавського району. На запит суду із архівного відділу Полтавської РДА направлено копії засідання адмінкомісії, згідно яких постановою № 3 від 15.07.2010 року позивача притягнуто до адмінвідповідальності за ст. 179 ч. 1 КупАп до адмінстягнення у вигляді попередження, де вказано, що позивач кається у скоєному та більше порушувати не буде ( а. с. 109, 126 - 127 т. 2). Вказані документи щодо факту сп»яніння та вчинення адміністративного правопорушення набрали чинності та чинні на день розгляду даної справи ( а. с. 175 - 177 т. 2 ). Крім цього, на підтвердження факту перебування позивача на робочому місці у нетверезому стані, його неадекватної поведінки було надано суду і інші документи, які зареєстровані відповідачем належним чином ( а. с. 13 - 14, 23, 26, 27, 28, 30 т. 1, 147, 148, 149, 150, 151 т. 2 ). На підставі вказаних документів начальником дільниці 17.05.2010 року направлено подання за № 2298 на дачу згоди на звільнення провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 за появу на робочому місці в нетверезому стані на підставі п.7 ст.40 КЗпП України.( а. с. 11 т. 1, а. с. 155 т. 2). Згідно протоколу засідання профкому № 6 від 01.06.2010 року згоди на звільнення провідника пасажирських вагонів ОСОБА_1 за появу на робочому місці в нетверезому стані на підставі п.7 ст.40 КЗпП України не дано ( а. с. 48 - 50, 149 т. 1, 122 - 124 т. 2 ). Згідно рішення апеляційного суду Полтавської області від 29.03.2012 року, то дії та рішення первинної профспілкової організації при вирішенні питання щодо надання згоди на звільнення працівника є виключною компетенцією профспілкової організації, яке вона вирішує самостійно, а тому втручання у цю діяльність, яка здійснюється у рамках закону, не допускається згідно ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», тому суд не може вирішувати питання щодо законності чи незаконності рішення профспілкової організації ( а. с. 251 - 254 т. 2 ). З 12.05.2010 року по 15.05.2012 року позивач перебував на лікарняному з діагнозом - ОРВІ, що не відповідає його свідченням в засіданні та зазначеному у позові ним щодо його діагнозу хвороби на запалення бронхів ( а. с. 32, 67 т. 1 ). 13.05.2010 року зі слів позивача, представника відповідача, третьої особи - ОСОБА_12, то позивач, будучи на лікарняному писав власноручно заяву на ім»я начальника дільниці про його звільнення за угодою сторін, що підтверджує свідчення третьої особи щодо введення в оману його позивачем. В обґрунтування моральної шкоди позивач посилався на такий факт, що він не може ніде працевлаштуватися з вини відповідача, але одночасно вказав, що офіційно, але без запису в трудовій книжці, працював КДП «Клен» з 01.12.2010 року по 28.01.2011 року та з 01.07.2011 року по 14.09.2012 року, отримував зарплату і погодився із довідкою ( а. с. 214 т. 2), що спростовує заподіяння йому моральної шкоди щодо якої доказів не надав та вказує на схильність до перекручування обставин. Судом також, не встановлено факту перебування в негативних стосунках позивача із керівником дільниці або начальником поїзду, які могли б слугувати підставою звільнення позивача.
До свідчень свідка ОСОБА_3 в частині показів щодо відсутності стану сп»яніння позивача на робочому місці та спричинення йому тілесних ушкоджень працівниками міліції, то суд ставиться критично та не може взяти їх до уваги як об»єктивні, оскільки вони суперечать даним щодо стану сп»яніння її власноручно написаним поясненням ( а. с. 25 т. 1), де вказувала, що вона не визначала чи він був п»яний та щодо спричинення ушкоджень сама в кінці свідчень в суді їх же спростувала, вказавши, що працівник міліції випадково зачепив за ніс коли будив позивача.
До свідчень свідка ОСОБА_15, то суд також ставиться критично та не може їх взяти до уваги як об»активні щодо заподіяння тілесних ушкоджень працівниками міліції позивачу та його адекватного чи не адекватного стану, так як його свідчення суперечать матеріалам справи, бо він не вірно навіть вказує в чому був одягнутий позивач, що не вказує на його таку гарну пам»ять. Не бачив як його били працівники міліції. А щодо визначення адекватності, то він не є відповідним спеціалістом в цій галузі і його будь яке сприйняття подій є суб»єктивним. Даний свідок виник за клопотанням позивача вже через тривалий розгляд справи в суді, що викликає півні сумніви у суду такої випадковості.
Крім цього, докази подані позивачем до даного позову на а. с. 53 - 66, 70 - 75 т. 1 не мають відношення взагалі до розгляду даної справи, про що він щодо квитанцій це констатував в судовому засіданні, а решту доказів щодо його переписки із різними установами стосуються іншого факту, який він вирішував на власний розсуд згідно чинного законодавства і не може бути судом розцінений як підстава негативних стосунків для його такого звільнення.
Суд, заслухавши сторін, свідків, оглянувши в оригіналі «Книгу реєстрації наказів по ВЧ - 4 з особового складу за 2010 рік», оригінал трудової книжки БТ - 11 № 1487025 на ім»я позивача, заповнену 01.11.1995 року, дослідивши докази, якими обгрунтовується позов, вважає, що збільшені та уточнені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав згідно ст. 40 ч. 1 п. 4, 58, 40, 43, 61, 232, 233, 237 -1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України.
Відповідно до ст. 60 ЦК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У справі відсутні випадки встановлені ст. 61 ЦПК України, які б не підлягали б доказуванню сторонами. Виходячи з цього, позивач не довів згідно ст. 57, 58, 59 ЦПК України свої збільшені та уточнені позовні вимоги в повному обсязі, так як його посилання на обставини вказані у позові об»єктивно ні матеріалами справи ні свідченнями його свідків не доводяться. А в деяких обставинах, які зафіксовано письмово, то спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи, що через певний проміжок часу позивач після подачі первісного позову заявив вимогу і про заподіяну йому моральну шкоду, яка почала тривати з дня аварії поїздів і триваючу до теперішнього часу, неправомірними діями відповідача внаслідок його звільнення, не довівши факт неправомірних дій відповідача, то відсутній і факт заподіяння йому ним моральної шкоди, що додатково спростовується його фактичною працею в КДП «Клен». Таку моральну шкоду у вигляді погіршення свого здоров»я міг заподіяти лише позивач собі сам через свою не вірну поведінку і як наслідок його звільнення. Крім цього, суд вважає, що відповідно до встановленого в рішенні апеляційного суду Полтавської області від 29.03.2012 року, що дії та рішення первинної профспілкової організації при вирішенні питання щодо надання згоди на звільнення працівника є виключною компетенцією профспілкової організації, яке вона вирішує самостійно, а тому втручання у цю діяльність, яка здійснюється у рамках закону, не допускається згідно ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», тому суд не може вирішувати питання законності чи незаконності рішення профспілкової організації ( а. с. 251 - 254 т. 2 ), то посилання його представника на беззаперечну підставу задоволення позову через порушення процедури звільнення є нікчемним, бо в даному випадку порушення процедури звільнення не було.
Також, посилання представника на незаконність доказів щодо протоколу на стан сп»яніння та неправомірних дій працівників міліції щодо складання адмінматеріалу, не заважаючи на їх чинність на день розгляду справи, то в установленому порядку їх незаконність не встановлено, тому суд не може в порядку оцінки доказів у даній справі трактувати їх інакше з недоведених обставин.
Відповідач, навпаки, на підставі належних, як письмових так і інших доказів, наявних в матеріалах справи, на які суд послався, довів правомірність звільнення позивача.
Питання щодо судових витрат по справі підлягає вирішенню згідно ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що згідно чинного законодавства позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони підлягають компенсації за рахунок Держави.
Керуючись ст. 27, 31, 60, 208, 214, 215, 218, 294 ЦПК України, ст. 21, 23, 40, 43, 61, 232, 233, 237 - 1 КЗпП України, суд, -
В задоволенні збільшених та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Південна залізниця», відокремленого підрозділу Полтавської вагонної дільниці ДП «Південна залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - відмовити як безпідставних.
Судові витрати по справі віднести за рахунок Держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.
Суддя: О. О. Гальченко