Справа № 1-114/11 Провадження №11/773/139/13 Головуючий у 1 інстанції:Гладіч Н.І.
Категорія: ч.2 ст.146, ч.2 ст.15 - ч.3 ст.152 КК України Доповідач: Фідря О. М.
22 березня 2013 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Фідрі О.М.,
суддів - Хлапук Л.І., Борсука П.П.,
з участю прокурора - Грибкова С.М.,
захисника - ОСОБА_1,
законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3,
засудженого - ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на вирок Любешівського районного суду від 26 грудня 2012 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянин України, з базовою загальною середньою освітою, неодружений, непрацюючий, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.146 КК України на 1 (один) рік 6 (шість) місяців позбавлення волі;
- за ч.2 ст.15 - ч.3 ст.152 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 визначено до відбування 4 (чотири) роки позбавлення волі.
Запобіжний захід неповнолітньому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишити попередній - підписку про невиїзд.
В строк покарання засудженому ОСОБА_2 зараховано термін перебування під вартою з 12 години 50 хвилин 28 жовтня 2008 року по 10 лютого 2009 року та з 17 години 55 хвилин 02 червня 2009 року по 26 липня 2010 року.
Вирішено питання про судові витрати.
Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати,
Вироком суду неповнолітній ОСОБА_2 визнаний винним і засуджений за те, що він разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнім ОСОБА_9, які засуджені за вчинення даного злочину, 9 червня 2008 року з 5 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в салоні мікроавтобуса „РАФ 2203", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під час руху по ґрунтовій дорозі від с. Журавичі Ківерцівського району Волинської області в напрямку с. Мар'янівка Маневицького району Волинської області, з метою незаконного позбавлення волі неповнолітньої ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, за попередньою змовою між собою, після незаконного поміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_9 потерпілої в мікроавтобус „РАФ 2203", застосовуючи фізичне насильство, направлене на подолання опору, утримували до 08 години 30 хвилин неповнолітню ОСОБА_10 у вказаному автомобілі, перевезли її в урочище „Білий берег" поблизу смт. Колки Маневицького району, проти її волі позбавляли її можливості залишити місце перебування та вільно пересуватися.
Крім того, 9 червня 2008 року з 5-ї години 15 хвилин по 5-ту годину 45 хвилин неповнолітній підсудний ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітнім ОСОБА_9, які засуджені за вчинення даного злочину, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в салоні мікроавтобуса „РАФ2203", реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під час руху по ґрунтовій дорозі від с. Журавичі Ківерцівського району Волинської області в напрямку с. Мар'янівка Маневицького району Волинської області, за попередньою змовою між собою, з метою зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_10 та подолання її опору, утримували потерпілу, а саме ОСОБА_2 утримував її ліву руку, в той час як інші, роздягнувши ОСОБА_11, намагалися її зґвалтувати, однак свої дії, спрямовані на зґвалтування, не довели до кінця з причин, що не залежали від їх волі.
У поданій апеляції неповнолітній засуджений ОСОБА_2 та в його інтересах захисник ОСОБА_1, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій ОСОБА_2 вказують, що призначене останньому покарання є надто суворим. Просять призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України, врахувавши ставлення ОСОБА_2 до злочину, те, що він вину визнав повністю, позитивно характеризується по місцю навчання, хворіє та прохання потерпілої не позбавляти його волі.
Прокурор, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції відкликав подану ним апеляцію.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, пояснення засудженого ОСОБА_2, його законного представник та захисника, які в судових дебатах підтримали апеляцію засудженого та захисника, пояснення прокурора, який в судових дебатах просив вирок суду залишити без зміни, останнє слово ОСОБА_2, який просив задовольнити пом'якшити йому покарання, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція підлягає до часткового задоволення.
Висновки суду про винність ОСОБА_2 у незаконному позбавлені волі потерпілої, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, та у закінченому замаху на зґвалтування із застосуванням фізичного насильства групою осіб, неповнолітньої, ґрунтується на матеріалах справи, кваліфікація таких його дій за ч.2 ст.146, ч.2 ст.15 - ч.3 ст.152 КК України є правильною і в апеляції засудженим та захисником не оспорюються.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Також при призначенні покарання слід враховувати і положення ч.3 ст.50 КК України, згідно якої покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні ОСОБА_2, який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував ці положення закону.
Так суд обґрунтовано, відповідно до вимог ст.69 КК України призначив покарання нижче нижчої межі санкції ч.3 ст.152 КК України. Дана обставина не оспорена в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, призначаючи засудженому ОСОБА_2 покарання, суд фактично не взяв до уваги, що після вчинення злочину пройшов тривалий період часу (більше чотирьох років), що ОСОБА_2 за ці злочини вже відбував покарання в місцях позбавлення волі - з 28 жовтня 2008 року по 10 лютого 2009 року та з 2 червня 2009 року по 26 липня 2010 року (згідно вироку Маневицького районного суду від 02.06.2009 року) та був умовно-достроково звільнений на невідбутий термін покарання - 6 місяців 23 дні, 21.02.2011 року знятий з обліку у Луцькому МВ КВІ. В зв'язку з перебуванням у місцях позбавлення волі захворів на туберкульоз легенів і в даний час періодично лікується, правопорушень не вчиняв.
Хоча ОСОБА_2 і вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, що є обтяжуючою покарання обставиною, разом з тим він був на той час неповнолітнім, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся, відшкодував шкоду, що судом визнано пом'якшуючою покарання обставиною.
Потерпіла в судовому засіданні просила не позбавляти волі ОСОБА_2, врахувавши його незначну роль і участь у злочині проти неї.
З урахуванням зменшення об'єму обвинувачення (перекваліфікації дій з ч.3 ст.152 на ч.2 ст.15-ч.3 ст.152 КК україни) та вище викладених обставин справи колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 слід призначити більш м'яке, ніж призначив суд покарання, зменшивши його строк до двох років.
Призначення ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст.15-ч.3 ст.152 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі не суперечитиме вимогам ст.399 КПК України (1960 року).
Як вбачається з ухвали Верховного Суду України від 21 жовтня 2010 року, вирок Маневицького районного суду від 02 червня 2009 року стосовно ОСОБА_2, якого було засуджено за ст.146 ч.2, ст.152 ч.3, ст.69, ст.70 КК України на 2 роки позбавлення волі скасовано за м'якістю призначеного покарання (т.5 а.с.271-272).
Розглядаючи повторно справу, суд І інстанції зменшив об'єм обвинувачення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 зі ст.152 ч.3 КК України на ч.2 ст.15-ч.3 ст.152 КК України.
Крім того, з моменту скасування вироку ОСОБА_2 поводив себе позитивно, тяжко захворів і продовжує хворіти.
Тобто, станом на час повторного розгляду справи в суді відбулися суттєві зміни, які стосуються особи ОСОБА_2, виникли нові обставини, які вказують на те, що відбування покарання ОСОБА_2, який хворий на туберкульоз, у місцях позбавлення волі, протягом чотирьох років, може негативно відобразитися на його здоров'ї і це не може не враховуватися судом при призначенні покарання.
Враховуючі вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом І інстанцій покарання у виді чотирьох років позбавлення волі завдасть фізичних страждань тяжко хворому ОСОБА_2 А тому, ОСОБА_2 слід призначити покарання більш м'яке, яке відповідало б вимогам ст.ст.50, 65 КК України та було справедливим.
Оскільки ОСОБА_2 вчинив особливо тяжкий злочин, підстав для застосування ст.75 КК України, як про це ставиться питання в апеляції, немає.
На даний час ОСОБА_2 фактично відбув раніше призначене за вироком Маневицького районного суду від 02 червня 2009 року покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі. Відповідно до ст.338 КПК України (1960 року) в строк відбуття покарання за новим вироком підлягає зарахуванню строк відбутого покарання.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів,
Апеляції засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Любешівського районного суду від 26 грудня 2012 року змінити, призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.15-ч.3 ст.152 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки, за ч.2 ст.146 КК України залишити призначене судом покарання 1 (один) рік 6 (шість) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити до відбуття ОСОБА_2 2 (два) роки позбавлення волі.
Зарахувати в строк відбутого покарання раніше відбуте за вироком Маневицького районного суду від 02 червня 2009 року покарання і вважати ОСОБА_2 таким, що відбув покарання за даним вироком.
Міру запобіжного заходу скасувати.
В решті вирок залишити без зміни.
Головуючий:
Судді :