Провадження № 22-ц/774/1267/13 Головуючий в 1 інстанції - Брага А.В.
Справа № 412/7433/2012
Категорія - 27 Доповідач - Кочкова Н.О.
25 березня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кочкової Н.О.,
суддів - Слоквенка Г.П, Максюти Ж.І.,
при секретарі - Сичевській А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання пункту кредитного договору недійсним, розірвання договору, зобов'язання вчинити певні дії за апеляційними скаргами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року, -
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просив визнати недійсним пункт 5.3.12 договору про іпотечний кредит від 22.04.2008 року в частині відшкодування витрат на представництво інтересів кредитора в суді перед третіми особами; розірвати договір про іпотечний кредит від 22.04.2008 року та кредитний договір від 22.04.2008 року та вважати, що позичальник по даних договорах заборгованість сплатив повністю; зобов'язати відповідача повернути техпаспорт на квартиру та свідоцтво на право власності на ім'я ОСОБА_4; зобов'язати відповідача видати повідомлення для зняття обтяжень по здійсненню правомочностей щодо предмету іпотеки.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: визнано недійсним пункт 5.3.12 договору про іпотечний кредит від 22 квітня 2008 року в частині відшкодування витрат на представництво інтересів кредитора в суді, перед третіми особами; стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача судові витрати у розмірі 1362, 61 грн., у задоволенні іншої частини позову - відмовлено (том 2, а.с. 96-100).
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог (том 2, а.с. 103-107).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального права, просив змінити рішення суду та задовольнити інші позовні вимоги (том 2, а.с. 119-126).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 22 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та банком укладено договір про іпотечний кредит № VIBOG4000007028 та договір кредиту № VIBOG4000007028, за умовами яких позивач отримав кредит в розмірі 100 000 грн. та 4 267,74 грн., зобов'язавшись їх повернути в порядку та на умовах, визначених договорами, сплативши 15 % на рік на суму залишку заборгованості (том 1, а.с.8-12, 13-16). Вказаними договорами було передбачено право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за кредитами у разі настання певних подій. Відповідачем в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року збільшено розмір відсоткової ставки за вказаним іпотечним договором до 30%, ця обставина у судовому засідання сторонами по справі не заперечувалась. За кредитним договором № VIBOG4000007028 від 22 квітня 2008 року відсоткова ставка не підвищувалась, чого сторони також не заперечували. 09 липня 2008 року позивач передав працівнику ПАТ КБ «ПриватБанк» під розписку документи на заставну нерухомість, а саме технічний паспорт і свідоцтво про право власності на квартиру (а.с.35).
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 5.3.12 договору про іпотечний кредит від 22 квітня 2008 року щодо відшкодування витрат на представництво інтересів кредитора в суді, перед третіми особами, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний пункт договору суперечить вимогам ст. 88 ЦПК України, оскільки зазначена умова договору передбачає відшкодування судових витрат на користь банку без ухваленого судового рішення.
Вказані висновки є правильними, відповідають вимогам закону та підтверджуються матеріалами справи.
Так, згідно із ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до п. 5.3.12 договору про іпотечний кредит від 22.04.2008 року позичальник зобов'язаний на підставі наданих кредитором підтверджуючих документів відшкодувати витрати/збитки кредитору, які виникли у зв'язку із наданням бюро кредитних історій інформацію про позичальника (кредитор повідомляє позичальника про назву та адресу бюро, до якого передаватиме інформацію про позичальника), а також сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав кредитора за даним договором, а також договорам застави, іпотеки, поруки і т.п., укладені з метою забезпечення зобов'язань позичальника за цим Договором. До послуг, вказаних у цьому пункті, відносяться: послуги, пов'язані з реалізацією застави; представництво інтересів кредитора в суді й перед третіми особами та інше. Позичальник зобов'язується відшкодувати кредитору в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів, інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів кредитора), пов'язаних з розглядом суперечок за даним договором у судах всіх інстанцій, у т.ч. апеляційної й касаційної, а також на всіх підприємствах, організаціях всіх форм власності, в органах державної влади й керування - у строк, зазначений у письмовій вимозі кредитора.
Таким чином, зазначена умова договору передбачає відшкодування в повному обсязі витрат без судового рішення, ухваленого на користь кредитора, що протирічить вищезазначеній ст.. 88 ЦПК України.
Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Доводи Банку про те, що п. 5.3.12 договору відповідає діючому законодавству - спростовується вищенаведеними доводами, а посилання на ст.. 1054, 626, 627, 638 ЦК України - не мають правового значення для вирішення спору.
Доводи апелянта про те, що позивач не надав суду докази на підтвердження позовних вимог - являються голослівними і спростовуються матеріалами справи, а посилання на те, що рішення суду не відповідає вимогам ст.. 213, 214 ЦПК України - спростовуються текстом судового рішення і тому не можуть бути прийняті до уваги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у частині розірвання договору про іпотечний кредит від 22.04.2008 року та кредитного договору від 22.04.2008 року, встановлення, що позичальник по даних договорах заборгованість сплатив повністю; зобов'язання видати повідомлення для зняття обтяжень по здійсненню правомочностей щодо предмету іпотеки, суд 1 інстанції виходив із того, що іпотечний договір, укладений сторонами, містить умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки, позивач погодився з такими умовами договору, підписавши його особисто, дії банку щодо підвищення розміру процентної ставки позичальником не оспорені, тому не має підстав вважати, що ОСОБА_2 повністю сплатив заборгованість.
Вказані висновки також є правильними, відповідають вимогам закону та підтверджуються матеріалами справи. Так, згідно із ч.1, 2 ст.. 652 ЦК України «У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Таким чином, закон пов'язує можливість розірвання договору не з наявністю істотної зміни обставин, а за наявності одночасно 4 умов, визначених ч.2 ст. 652 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач на наявність вищеперерахованих 4 умов не посилався, тому суд правильно відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у частині зобов'язання повернути техпаспорт та свідоцтво на право власності на квартиру (предмет іпотеки) на ім'я ОСОБА_4, суд 1 інстанції правильно виходив із того, що законодавством України не передбачено підстав для витребування майна особою, яка не є його власником. Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Виходячи із того, що факт порушення відповідачем прав свобод чи інтересів позивача, який добровільно передав документи банку, і який до цього часу не повернув у повній мірі кредит та відсотки за користування ним, - не знайшов свого підтвердження, суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Посилання ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на те, що він повністю виконав свої зобов'язання за договором про іпотечний кредит - спростовуються матеріалами справи, а посилання на неналежне повідомлення його про зміну відсоткової ставки - не має правового значення для вирішення спору, оскільки позовні вимоги щодо визнання незаконними цих дій банку позивачем не заявлялись, однак, він не позбавлений права звернутись із такими позовними вимогами у майбутньому.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зводяться до повторення обставин справи, викладених у позовній заяві, суттєвими не являються і не спростовують правильність висновків суду 1 інстанції.
Судом у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог і на підставі наданих доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст.. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: