Провадження № 22-ц/774/2394/13 Справа № 2/0418/615/12 Головуючий у 1 й інстанції - Маймур Ф.Ф. Доповідач - Романюк М.М.
Категорія 27
20 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого Романюк М. М.
суддів Котушенко С. П., Петренко І.О.
при секретарі Савчук Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, -
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 28 травня 2010 року уклав з відповідачем договір позики, відповідно до якого він передав у борг відповідачу 25 000 грн., а відповідач повинен був повернути зазначені кошти до 31 грудня 2010 року. У встановлений строк відповідач борг не повернув, тому позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 25 000 грн. Крім того, враховуючи, що відповідач не повернув грошові кошти позивачу у строк, позивач позбавив себе нормального, повноцінного, спокійного життя змушуючи тяжкою працею заробляти гроші, в зв'язку з цим погіршилися його сімейні взаємовідносини, позивач змушений витрачати час на судові тяжби, що негативно впливає на його трудову діяльність та ускладнює взаємини з керівництвом, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 7 000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати по справі.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому посилався на те, що договір позики від 28.05.2010 року було укладено під загрозою насильства та він не є реальним, а тому просив суд визнати договір позики від 28.05.2010 року недійсним.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто 25 000 грн., у задоволені решти вимог відмовлено. У задоволені зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити, його вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості, відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_2 суд виходив з його недоведеності.
З даним висновком судова колегія погоджується виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 28.05.2010 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав, а відповідач отримав у борг 25 000 грн. терміном до 31.12.2010 року, що підтверджується власноруч написаною розпискою від 28.05.2010 року.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З урахування зазначеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3
Посилання апелянта на те, що він грошей не отримував не може бути прийнято до уваги з наступного.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
З урахуванням того, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: