Провадження № 22-ц/774/3435/13 Справа № 2/185/720/13 Головуючий у 1 й інстанції - Болдирєва У.М. Доповідач - Григорченко Е.І.
Категорія 32
18 березня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Григорченка Е.І.
Суддів: Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі судового засідання: Качур Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернувся з апеляційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року, де ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у позові, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року позов задоволено частково, з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 стягнено у відшкодування моральної шкоди 4 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що протягом тривалого часу позивач працював у шкідливих умовах на виробничих структурних підрозділах ВАТ «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач.
19 грудня 2012 року висновком МСЕК позивачу було встановлено сукупно 40% втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями первинно (а.с.4).
Внаслідок втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки він втратив професійну працездатність, постійно відчуває наслідки професійних захворювань, фізичний біль, обмеження у рухах, змушений вживати лікарські препарати, йому важко займатися фізичною працею. Все це викликає почуття неповноцінності і приводить до порушення психічної рівноваги.
Вказані обставини, які наявні у позивача, призвели до значних, тяжких змін його життєвих зв'язків, обумовлюють необхідність пристосовуватися та організовувати своє повсякденне життя по-новому і свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода та вважає можливим вимоги позивача задовольнити частково на суму 4 000 грн., з урахуванням ступені втрати працездатності, моральних страждань, розумності та справедливості. В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд не находить підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку. Висновки суду підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст.ст.23,1167,1168 ЦК України і ст.237-1 КЗпП України та рішення Конституційного суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу моральну шкоду, яка завдана йому в результаті отриманого ним захворювання на виробництві під час роботи у ВАТ «Павлоградвугілля».
Не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача як такі, що протирічать матеріалам справи та діючому процесуальному та матеріальному закону, - проте, що для вирішення питання щодо наявності спричинення позивачу моральної шкоди ушкодженням здоров'я, необхідні медичні висновки, оскільки наявність таких висновків не є обов'язковим для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди.
Посилання апелянта на те, що позивачем не доведена вина підприємства в заподіянні моральної шкоди позивачу, є безпідставними, оскільки актом розслідування хронічного професійного захворювання встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок важкої фізичної праці в умовах несприятливого мікроклімату, що підтверджує, що роботодавцем належних умов праці позивачу створено не було. Також зазначено, що посадові особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативні акти, не встановлені через тривалий час роботи в умовах несприятливих факторів та зміною директорів шахт.
Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно застосував вимоги п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, яка передбачає, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, оскільки відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.
Дійсно аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.
Проте згідно рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним, у зв'язку з чим зазначені висновки Конституційного Суду України стосуються лише позовів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум та не розповсюджуються на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров'я.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо суперечності рішень конституційного суду щодо спірних правовідносин, то суд не може прийняти їх до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на підставі ст.237-1 КЗпП України відповідає рішенню Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008р. у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «б» підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про страхові виплати), в якому, зокрема, визначено: положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007р. 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» 1105-XIV від 23.09.1999р..
Відповідно до цих висновків Конституційного Суду України право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Дійсно відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Проте, у зв'язку з вищевказаними змінами до норм матеріального права Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин не відповідає за завдану моральну шкоду.
Таким чином, доводи апелянта, який вважає, що не повинен нести відповідальність в даному випадку, так як позивач є застрахованою за Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особою та за спричинену йому моральну шкоду не відповідає, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони суперечать вищенаведеним обставинам, нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки на час звернення позивача Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України, на підставі якої суд обґрунтовано і стягнув з відповідача моральну шкоду в зазначеному розмірі, з урахуванням ступені втрати працездатності, моральних страждань, розумності та справедливості.
Інші доводи відповідача, приведені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у позові, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, особистого тлумачення апелянтом норм матеріального закону та критики рішень Конституційного Суду України.
Районний суд розглянув справу у відповідності із вимогами ст.ст.10, 11 ЦПК України про змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, в межах заявлених вимог та на підставі наданих суду доказів.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду.
Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: