Ухвала
Іменем України
"05" червня 2012 р. справа № 2а-0870/3601/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М.,
суддів: Католікяна М.О., Коршуна А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2011 р. у справі № 2а-0870/3601/11 (головуючий в першій інстанції - Шара І.В.)
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 4"
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,
встановив:
17.05.2011 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду першої інстанції з позовом до Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 4" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 85 723,14 грн. за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів у 2010 році.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2011 р. в задоволені позову відмовлено повністю. Суд мотивував своє рішення тим, що позивачем створені фактично робочі місця для працевлаштування інвалідів, застосовані відповідні заходи для їх працевлаштування, а тому відсутня вина у вчиненні правопорушення, що виключає можливість притягнення до адміністративно-господарської відповідальності.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Зазначає, що факт інформування відповідачем відповідних Центрів зайнятості належить до сфери правовідносин відповідача з цими Центрами зайнятості, що регулюються Законом України „Про зайнятість населення", проте який не регулює спірні правовідносини, оскільки:
- предметом спору є стягнення адміністративно-господарських санкцій;
- Центр зайнятості не є структурним підрозділом Фонду соціального захисту інвалідів та його територіальних відділень (і навпаки), і не відповідає за належне (неналежне) виконання службою зайнятості своїх обов'язків.
Вважає, що виконанням обов'язку, покладеного на відповідача Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ) є саме фактичне працевлаштування.
Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В судове засідання представники учасників процесу не з'явилися, повідомлені належним чином, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідач є юридичною особою та належить до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було подано до Запорізького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ річна, середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача у 2010 році склала 272 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 11 осіб. Фактично, на підприємстві відповідача у 2010 році, були працевлаштовані інваліди у кількості 6 осіб.
Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності та обґрунтованість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, здійсненого позивачем. Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем вживались залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення щодо працевлаштування інвалідів.
Так, у 2010 році відповідачем виділялись та створювались місця для працевлаштування інвалідів, щомісяця упродовж 2010 року КП «ВРЕЖО №4» зверталось до Заводського районного центру зайнятості та надавало останньому звітність про наявність вакансій щодо працевлаштування інвалідів, що підтверджується наданими відповідачем копіями звітів форми №3-ПН про наявність вакансій.
Листами від 28.10.2010 р. №2778/05-05, 26.11.2010 р. №2814/05-69, 29.12.2010 р. №2814/0569 до Заводського районного центру зайнятості позивач просив направляти на працевлаштування інвалідів III групи на посади двірників і робочих по комплексному прибиранню та утриманню домоволодінь.
За вказаний період Заводським районним центром зайнятості у грудні 2010 року було видано одне направлення на працевлаштування, від якого особа (інвалід) відмовився самостійно.
Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надати державній службі занятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проте, слід окремо зазначити, що за правилами викладеними у ч.1 ст.18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звертання до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно діючого законодавства, обов'язок з пошуку робочих місць для інвалідів покладено як на державну службу зайнятості, так і на самих інвалідів, а обов'язок роботодавця є вже безпосереднє працевлаштування інваліда на спеціально створене робоче, місце, тобто укладення з ним трудового договору. Обов'язок державних органів щодо організації працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Принцип застосування відповідальності лише за наявності вини закріплено в теорії права, та конкретизовано для господарських правовідносин у ч.2 ст. 218 ГК України, якою повинен керуватися суд при вирішені даної справи. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини. Якщо законом не передбачено застосування відповідальності без наявності вини, то суд при вирішенні справи виходить із загального принципу застосування відповідальності - лише за наявності вини.
Отже, відповідач довів факт відсутності вини та неможливість уникнення правопорушення з незалежних від нього причин, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності.
Щодо стягнення пені колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.
Таким чином, підставою для нарахування пені є наявність порушення, за яке передбачено стягнення адміністративного - господарських санкцій, та порушення термінів їх сплати. Оскільки суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність порушення, пеня окремому застосуванню та нарахуванню не підлягає, а вимога щодо стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2011 р. у справі № 2а-0870/3601/11 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий: О.М. Панченко
Суддя: М.О. Католікян
Суддя: А.О. Коршун