"18" березня 2013 р. Справа № 5023/5859/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився.
відповідача - Омельченко О.В. дов б/н від 14.01.2013 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 724 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 18.02.13 р. у справі № 5023/5859/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства "Роганська картонна фабрика", смт. Рогань
про визнання недійсним договору
У грудні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір № 368/12/08 від 23.12.2008 р., укладений між ним та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Роганська картонна фабрика", з посиланням не невідповідність вказаного договору вимогам чинного законодавства України ст. ст. 11, 16, 202, 203, 215, 509, 663 ЦК України та ст. ст. 180, 207, 265, 266 ГК України.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.02.2013 р. у справі № 5023/5859/12 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване з тих підстав, що позивачем не було доведено, що сторонами у спірному договорі не були визначені істотні умови. Крім того, позивач не довів поважності причин пропуску позовної давності, у зв'язку з чим задоволена заява відповідача про застосування позовної давності та ін.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.
В судове засідання позивач не з'явився, 18.03.2013 р. на адресу суду від нього, а саме директора Долинського Д.В. надійшла телеграма, в якій він просить відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання його уповноваженого представника, з посиланням на участь в іншому судовому засіданні у м. Києві по справі № 910/3566/13, забезпечення участі у судовому засіданні іншого представника є неможливим.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження обставин, викладених в ньому, його заявником не надано жодного належного доказу. При цьому, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає. Крім того, колегія суддів зазначає, що явка представників сторін у судове засідання апеляційного господарського суду не була визнана обов'язковою.
Враховуючи факт належного повідомлення позивача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Неявка в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 23.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ренесанс Кепітал Інвест" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Роганська картонна фабрика" (продавець) укладений договір № 368/12/08 (а. с. 11-12), згідно з яким продавець зобов'язується передати партіями у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти від продавця та оплатити виготовлену способом флексодруку, гнучку рулону упаковку (етикетку) для кондитерських виробів (далі - продукція), згідно з письмово затвердженими покупцем оригіналів-макетів.
Відповідно до п. 2.1. договору, загальна кількість продукції, яка є предметом цього договору, визначається підсумком кількості фактично поставлених партій продукції в межах терміну чинності цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, кількість та асортимент кожної партії продукції визначається згідно з заявками покупця, які покупець передає продавцеві через засоби факсимільного зв'язку та зазначається у специфікації, яка підписується обома сторонами та скріпляється їх печатками на кожну партію, що поставляється, і після підписання та скріплення печатками є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 4.1. договору, ціна на продукцію встановлюється за домовленістю сторін і визначається специфікацією, яка підписується обома сторонами та скріплюється їх печатками на кожну партію, що поставляється, і після підписання та скріплення печатками є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 4.4. договору, розрахунки за продукцію покупець здійснює з продавцем у гривнях, безготівково, у термін 30-ти календарних днів з дня відвантаження її покупцеві разом з необхідними документами, що підтверджують відповідність продукції по якості.
Позивач у позовній заяві зазначає, що сторонами договору не підписано жодної специфікації до укладеного договору, тобто вважає, що п. 2.2. та п. 4.1. договору не виконані.
Не визначено у договорі ні кількості товару, ні якісних показників товару, ні ціни товару за одиницю, не затверджено оригіналів макетів етикеток, тобто сторонами не виконаний п. 1.1. договору.
Також позивач зазначає про те, що укладаючи вищезазначений договір сторони мали визначити та конкретизувати предмет договору, визначивши його індивідуальні ознаки. Але такі дії вчинені не були, посилаючись також на інші обставини про які наголошено у позовній заяві.
Позивач з посиланням на невідповідність даного правочину вимогам чинного законодавства України звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем не було доведено, що сторонами у спірному договорі не були визначені істотні умови. Крім того, позивач не довів поважності причин "втрати строків позовної давності, у зв'язку з чим задоволена заява відповідача про застосування строків позовної давності" та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тобто, правочин - правомірна, не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Якщо вчинений правочин відповідає всім вимогам закону, а також вимогам, що їх висунули його учасники, цей правочин є правомірним з урахуванням вимог ст. 204 Цивільного кодексу України.
Договір, згідно з ст. 11 ЦК України, є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є: умови про предмет договору; умови, що визнані законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
В ст. 203 цього ж кодексу містяться загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину (заснованого на договорі) не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин (підстав), з якими закон пов'язує визнання їх недійсними.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Отже, сторони у договорі можуть, відступивши від положень актів цивільного законодавства, врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Як свідчить укладений між сторонами договір № 368/12/08 від 23.12.2008 р. за своєю ознакою він є договором купівлі - продажу.
Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Як передбачає ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Укладеним договором сторони обумовили всі необхідні для даного виду правочину істотні умови, в зв'язку з чим, висновки суду про відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним є законними та такими, що підтверджуються матеріалами справи. До таких висновків судова колегія прийшла виходячи з наступного.
Згідно з п. 1.1. договору, продавець зобов'язується передати партіями у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти від продавця та оплатити виготовлену способом флексодруку, гнучку рулону упаковку (етикетку) для кондитерських виробів (далі - продукція), згідно з письмово затвердженими покупцем оригіналів-макетів.
Відповідно до п. 2.1. договору, загальна кількість продукції, яка є предметом цього договору, визначається підсумком кількості фактично поставлених партій продукції в межах терміну чинності цього договору.
Відповідно до п. 2.2. договору, кількість та асортимент кожної партії продукції визначається згідно з заявками покупця, які покупець передає продавцеві через засоби факсимільного зв'язку та зазначається у специфікації, яка підписується обома сторонами та скріпляється їх печатками на кожну партію, що поставляється, і після підписання та скріплення печатками є невід'ємною частиною цього договору.
На виконання умов договору сторонами складені відвантажувальні специфікації до укладеного договору № 368/12/08 від 23.12.2008 р.: № 31 від 10.11.2010 р., № 32 від 30.11.2010 р., № 33 від 07.12.2010 р., № 1 від 13.01.2011 р., № 2 від 31.01.2011 р., № 3 від 07.02.2011 р., № 4 від 21.03.2011 р., № 5 від 30.03.2011 р., № 6 від 31.03.2011 р., № 7 від 04.04.2011 р., № 8 від 06.04.2011 р., № 9 від 07.04.2011 р., № 10 від 26.04.2011 р., № 11 від 04.05.2011 р., № 14 від 02.06.2011 р., № 15 від 06.06.2011 р., № 16 від 09.06.2011 р., № 17 від 16.06.2011 р. (а. с. 36-53), зазначені специфікації підписані позивачем та відповідачем, містять відомості щодо назви продукції, кількість продукції, ціну продукції за одну тону (без ПДВ), суму до сплати у гривнях, загальну вартість товару. Крім того містять відомості з якого матеріалу виготовлені, кількість кольорів, якого діаметру втулка, зовнішній діаметр бобіни, масу готової етикетки на 1 м І, ширина етикетки та додаткові умови (доставка продавця).
Відповідно до п. 4.4. договору, розрахунки за продукцію покупець здійснює з продавцем у гривнях, безготівково, у термін 30-ти календарних днів з дня відвантаження її покупцеві разом з необхідними документами, що підтверджують відповідність продукції по якості.
На виконання умов договору відповідач відпустив, а уповноважені представники позивача Перун О.В. та Томащук Н.В. за довіреностями № 002488 від 01.11.2010 р., № 002624 від 01.12.2010 р., № 000025 від 01.01.2011 р., № 000122 від 07.02.2011 р., № 000231 від 16.03.2011 р., № 000324 від 01.04.2011 р., № 000462 від 04.05.2011 р., № 000590 від 01.06.2011 р., № 000887 від 02.08.2011 р., № 001208 від 18.10.2011 р. (а. с. 74-83) отримали товар за видатковими накладними № 904 від 10.11.2010 р., № 942 від 30.11.2010 р., № 960 від 07.12.2010 р., № 1003 від 13.01.2011 р., № 493 від 03.08.2011 р., № 704 від 18.10.2011 р., № 37 від 31.01.2011 р., № 47 від 07.02.2011 р., № 114 від 21.03.2011 р., № 150 від 31.03.2011 р., № 156 від 04.04.2011 р., № 162 від 06.04.2011 р., № 167 від 07.04.2011 р., № 220 від 26.04.2011 р., № 239 від 04.05.2011 р., № 253 від 10.05.2011 р., № 268 від 16.05.2011 р., № 313 від 02.06.2011 р., № 318 від 06.06.2011 р., № 330 від 09.06.2011 р., № 347 від 16.04.2011 р. (а. с. 54-73).
Відповідачем складена довідка (а. с. 84-85), якою підтверджено оплату позивачем отриманого товару у сумі 2279807,64 грн. за період 2011-2012 р.
Отже, конклюдентні дії сторін та додані документи свідчать про фактичне узгодження всіх необхідних умов та виконання спірного договору сторонами.
Вказане спростовує доводи позивача про невідповідність спірного договору вимогам ст. 180 ГК України.
Умовою пункту 11.1. договору сторонами передбачено, що договір укладений на засадах добровільності сторін, набуває чинності з моменту його підписання, є чинним до 31.12.2009 року.
Відповідно до п. 11.2. договору сторонами визначено, що зміни, доповнення до цього договору можуть вноситися тільки за письмовою погодженістю, якщо ці погодження підписані і скріплені печатками обох сторін.
На виконання цього пункту договору, сторонами укладені додаткові угоди № 2 від 30.12.2009 р., № 3 від 20.12.2010 р.
Вказане також спростовує доводи позивача про невизначеність в спірному договорі строку його дії.
До того ж, істотне значення для виконання зобов'язання, що виникло на підставі договору має не строк останнього а визначення строку виконання цього зобов'язання.
Сторони у встановленому законом порядку узгодили обов'язкові умови договору, що вважаються для нього істотними.
Матеріали справи свідчать про те, що сторонами вчинені дії щодо виконання умов спірного договору.
Крім того, відповідно до ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч. 2, 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як свідчать матеріали справи спірний договір укладений сторонами 23.12.2008 р., позивач звернувся до суду з позовною заявою 20.12.2012 р. Заява про відновлення позовної давності позивачем до суду не подана, тобто позивач не довів поважності причин пропуску позовної давності, а тому господарський суд обґрунтовано задовольнив заяву відповідача про застосування позовної давності, яка подана до господарського суду 11.02.2013 року.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи позивача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає позивач.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 18.02.13 р. по справі № 5023/5859/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -
Рішення господарського суду Харківської області від 18.02.13 р. по справі № 5023/5859/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови підписано 21.03.2013 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Плужник О.В.