ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 березня 2013 року 12:15 № 826/1228/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"
до Окружної державної податкової служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2013 №0000034310 та №0000024310
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 22.01.2013 р. №№ 0000034310 та 0000024310.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Відповідачем була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог законодавства при взаємовідносинах ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Кратос" по договору про відступлення прав вимоги та відступлення прав кредитора до ТОВ "ЮайПі Лтд" за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.
В ході проведення перевірки встановлено, що між ПАТ "Укрсоцбанк" (первісний кредитор) та ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Кратос" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора б/н від 20.04.2012, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги до ТОВ "ЮайПі Лтд" (боржник) за додатковими угодами № 2-1 від 30.11.2007, № 3 від 06.02.2009 та № 4 від 05.03.2009 до Генерального договору № 18/107-К про здійснення кредитування від 05.10.2007 в порядку та обсязі, передбаченому цим договором. До нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за зазначеними додатковими угодами та Генеральним договором, в тому числі, право вимоги повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафів). При цьому, зобов'язання боржника за кредитним договором забезпечені, крім іншого, іпотекою на підставі іпотечних договорів від 05.11.2007 та від 30.11.2007, укладених між первісним кредитором та боржником в якості забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором. Отже, після підписання договору про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, сторони уклали договори про відступлення прав за відповідними іпотечними договорами. За відступлення прав вимоги, новий кредитор сплатив первісному кредитору суму коштів у розмірі 10 000 000,00 грн. (десять мільйонів гривень 00 коп.), шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора.
Враховуючи зазначене, а також положення п.1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", відповідач дійшов висновку, що фактично, договір про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора б/н від 20.04.2012, укладений між позивачем та ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Кратос" по своїй економічній суті є договором факторингу. В той же час, беручи до уваги те, що ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Кратос" не є фінансовою становою згідно з законодавством, не зареєстровано в Державному реєстрі фінансових установ, не має на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України здійснення факторингових операцій (операцій відступлення права вимоги) позивачем зазначеній юридичній особі суперечить чинному законодавству, що свідчить про відсутність у позивача підстав для відображення витрат за цими операціями в податковому обліку відповідно до п.138.1. ст.138 та п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України.
Крім того, на думку відповідача, оскільки позивачем недотримано обов'язкової вимоги до договору факторингу який є первинним документом та в подальшому передано грошову вимогу по акту прийому-передачі не належній особі, тобто як акт і договір зі сторони нового кредитора підписано не посадовою особою фінансової установи як того вимагає ст.1079 ЦК України, то такі первинні документи не можуть братись до уваги в контексті оподаткування та підтверджувати понесені банком витрати.
Таким чином, за висновками податкового органу, у порушення п.138.1. ст.138 та п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України, позивачем завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відображеної позивачем за договором про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, який по своїй економічній суті є договором факторингу та укладений юридичною особою, яка не є фінансовою установою та не має права надавати фінансові послуги на загальну суму 117 266 632,90 грн.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 04.01.2013 № 6/43-10/00039019, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.138.1. ст.138, пп.138.1.1. п.138.1. ст.138, п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 24 142 331,43 грн., в тому числі по періодах: півріччя 2012 року - 3 970 105,65 грн., 3 квартали 2012 року - 24 142 331,42 грн. та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування: півріччя 2012 року - 98 361 368,00 грн., 3 квартали 2012 року - 2 303 150,00 грн.
Не погоджуючись з висновками зазначеного акту перевірки, позивачем у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, були подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, висновки акту були залишені без змін.
На підставі акта перевірки від 04.01.2013 № 6/43-10/00039019, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 22.01.2013 № 0000034310, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 100 664 518,00 грн. (сто мільйонів шістсот шістдесят чотири тисячі п'ятсот вісімнадцять гри. 00 коп.); від 22.01.2013 № 0000024310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України в загальному розмірі 30 177 914,29 грн.(тридцять мільйонів сто сімдесят сім тисяч дев'ятсот чотирнадцять грн. 29 коп.) - за основним платежем - 24 142 331,43 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6035582,86 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст.512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Варто звернути увагу на те, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 656 ЦК України).
На підставі зазначених норм цивільного законодавства позивачем було укладено з ТОВ "Міжнародна юридична компанія "Кратос" (далі-контрагент) договір про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора б/н від 20.04.2012.
В той же час, слід звернути увагу на те, що одним з випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Отже, як вбачається зі змісту ст.ст. 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем, для регулювання відносин в цивільному праві, розмежовуються правочинини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.
При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.
Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що між позивачем та контрагентом фактично було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а не договір факторингу, як стверджує відповідач.
Зазначене свідчить про помилковість доводів відповідача щодо тлумачення змісту договору про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, укладеного між позивачем та контрагентом, як факторингу.
Слід також звернути увагу на те, що відповідно до ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). В той же час, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо тлумачення змісту правочинів.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Більше того, слід звернути увагу на положення ст.204 ЦК України щодо правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦК України).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
З матеріалів справи встановлено, що договір про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора б/н від 20.04.2012, укладений між позивачем та контрагентом не був визнаний недійсним у судовому порядку, тобто є чинним та правомірним.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (ст. 5 Кодексу).
Відповідно до пп.14.1.255. п.14.1. ст.14 Кодексу відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги податком на прибуток регламентується п.153.5. ст.153 Кодексу. Тобто, Кодекс містить спеціальну норму (статтю), яка регулює порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги. При цьому зазначена норма не передбачає розбіжностей у оподаткуванні договорів з відступлення права вимоги та факторингу, що в купі з вимогою ст. 5 Кодексу позбавляє податковий орган права застосовувати Цивільний Кодекс України (закон, який не регулює податкові відносини) та розмежовувати на власний розсуд правочини, регулювання яких здійснено спеціальним законом з питань оподаткування.
Відповідно до зазначеного п.153.5. ст.153 Кодексу, з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.
При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.
Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.
Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.
Аналогічна позиція з питань оподаткування операцій з відступлення права вимоги підтримується Державною податковою службою України (лист від 11.06.2012 №9765/6/15-1415 та від 05.12.12 №10784/0/71-12/22-1117), яка наголошує на однаковому регулюванні відносин з відступлення права вимоги та факторингу.
З матеріалів справи встановлено, що саме враховуючи викладені спеціальні законодавчі норми, операція з відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора за відповідним договором, була відображена позивачем в бухгалтерському та податковому обліках, про що свідчить декларація з податку на прибуток за І півріччя 2012 року та 3 квартали 2012 року, в якій в складі доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, в рядку ОД 02.7 Декларації задекларовані доходи в розмірі 10 000 000,00 грн. по Договору про відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора від 20.04.2012, як отримані кошти першим кредитором від такого відступлення; в складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в рядку ОВ 05.9 Декларації були задекларовані витрати в сумі 117 266 632,90 грн. в розмірі фактичної заборгованості, що була відступлена за вказаним договором; резерви під тіло кредиту в сумі 36 195 621,87 грн. та під проценти 40 827 858,57 грн. було розформовано у квітні 2012 року, що підтверджується формами №604 «Звіт про формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» та №606 «Звіт про формування банками резерву за прострочення та сумнівними до отримання нарахованими доходами».
Згідно п.44.1. ст.44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п.138.2. ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.
Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, для підтвердження включення відповідних витрат понесених платником податків до складу його валових витрат, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).
Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).
Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Під час огляду та дослідження первинних документів (договору), поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, оформлені належними первинними документами (договором), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.
У той же час податковим органом, який вдався до тлумачення правовідносин між суб'єктами цивільного права ключове питання про наявність витрат у досліджених операціях взагалі не досліджувались. Податковий орган оскаржуваним рішенням позбавив позивача можливості визначити витрати у податковій звітності.
Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
В той же час, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів для обґрунтування представленої ним позиції.
Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговуванні великих платників податків ДПС від 22 січня 2013 року №№ 0000034310 та 0000024310.
Судові витрати в сумі 2294,00 грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговуванні великих платників податків ДПС.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Р.О. Арсірій