Справа № 375/186/13- ц
Провадження № 2/375/96/13
13.03.2013 року Рокитнянський районний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Литвина О.В.,
при секретарі - Юрченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Рокитне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання недійсним договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки , -
Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що до травня місяця 2009 року він був власником житлового будинку та земельної ділянки, що в АДРЕСА_1 13 травня 2009 року на пропозицію свого сина - відповідача у справі, та з огляду на обіцянку останнього здійснювати за ним догляд, він уклав з ним оспорювані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, які були посвідчені нотаріусом. Незважаючи на те, що відповідач обіцяв після оформлення всіх документів допомагати йому та приймати участь в утриманні будинку, насправді він цього не робив та лише обіцяв здійснювати за ним догляд пізніше. Так тривало до вересня місяця 2010 року, коли в черговій розмові з того ж приводу відповідач заявив, що в укладених договорах дарування не зазначено про його обов'язок здійснювати за ним догляд і тоді він зрозумів, що при укладанні спірних договорів допустив помилку, під впливом якої діяв в період підготовки до укладення спірних договорів та безпосередньо в момент їх укладення. Він вважав, що після підписання договорів син буде зобов'язаний його доглядати, а в разі, коли він цього не робитиме, він зможе їх розірвати. Укладені під впливом помилки договори порушують його права та законні інтереси, оскільки в результаті їх укладення він позбувся значних матеріальних цінностей, за рахунок яких мав намір забезпечити свій догляд.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив його задовольнити. При цьому суду показав, що саме син запропонував йому переоформити на нього його будинок та земельну ділянку та зобов'язувався здійснювати за ним догляд. З цією метою він пішов до нотаріуса та уклав договір дарування на сина. При цьому йому оголошували договір, але він не чув усього сказаного через незадовільний слух та ствердно кивав головою на запитання нотаріуса. Самостійно не прочитав договір через свою малограмотність, хоча читати вміє. У 2010 році син повідомив йому, що він не зобов'язаний його доглядати за умовами договору. Уточнив, що нотаріус роз'яснювала йому його права та наслідки укладеного договору дарування, але він не зрозумів всього сказаного через не задовільний слух, а перепитувати нотаріуса не захотів.
Просить скасувати договори дарування у зв'язку із тим, що син його не доглядає. На протязі майже десяти останніх років він проживає в АДРЕСА_2, без реєстрації шлюбу однією сімєю із ОСОБА_3, з якою вони тримають підсобне господарство та утримують його самостій но. Також він обробляє разом з нею присадибну земельну ділянку біля спірного будинку в с.Бирюки. Він є зареєстрованим у спірному будинку і в нього є ключі від останнього.
Інший його син хоче забрати сарай біля спірного будинку, а він у свою чергу хоче йому його віддати, та приїздив з цього приводу з іншим сином до відповідача, але той відмовляється віддати сарай, а сам він не може цього зробити, тому, що сарай оформлений на відповідача. Також уточнив, що він сам особисто збирав документи на оформлення договорів дарування та сам їх надав нотаріусу. Не виключає того, що говорив сину ОСОБА_2 після даровизни, що вже він (син) хазяїн будинку.
Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з тих міркувань, що в момент укладання спірних договорів позивач не розумів юридичного значення наслідків оспорюваних правочинів та допустився таким чином помилки щодо наслідків угод, оскільки укладаючи останні, він мав надію, що син буде його доглядати. Вважає пояснення позивача у судовому засіданні щодо обставин спору логічними та послідовними, оскільки не міг позивач просто так відмовитися від свого права власності. Крім того, через свою туговухість позивач не міг сприймати в момент укладення всю інформацію та надавати їй відповідну оцінку.
Відповідач позов не визнав та суду показав, що батько у судовому засіданні багато чого сказав неправду. На нього батько склав заповіт на спірний будинок, який є на даний час не скасованим і батько по місцю проживання своєї співжительки, на пропозицію та у присутності останньої запропонував йому переписати на нього будинок і на що він погодився. З цією метою батько сам оформив документи на будинок в органах бюро технічної інвентаризації та подав разом з іншими документами до нотаріуса для оформлення договору дарування і про що повідомив його особисто. Потім вони поїхали до нотаріуса, який їм обом роз'яснив зміст договору дарування та його наслідки і батько добре розумів це, оскільки у його присутності говорив нотаріусу, що все розуміє. Також вони з батьком прочитали особисто зміст договору та поставили у ньому свій підпис. Після оформлення документів батько віддав їх йому та сказав робити дальші все самому. Укладання спірних договорів під умовою послідуючого здійснення ним за батьком догляду не було. На його запитання батькові чому він звернувся до суду з позовом, батько пояснив, що так він хоче, але чому саме, не пояснив. Батько приїздив із братом та вимагали повернути документи на будинок, але він відмовився, пославшись на обставину дарування останнього.
Таку ж позицію свого довірителя підтримала у судовому засіданні і його представник, яка послалася на відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач сам виявив волю подарувати спірне майно своєму сину, особисто підготував документи для укладення спірних договорів та домовився з нотаріусом про їх посвідчення, був присутнім при їх укладенні і йому оголошувався їх зміст, за яким вбачається його воля на вчинення таких правочинів та розуміння правових наслідків їх вчинення. Посилання позивача на те, що в момент укладення договорів та їх посвідчення він через свою туговухість не зрозумів зміст оголошуваних нотаріусом спірних договорів, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшло, оскільки, як вбачається із судових засідань, позивач розумів зміст поставлених до нього питань та давав з їх приводу відповіді. На це вказує також та обставина, що за свідченням позивача в нього, починаючи з моменту укладення спірних договорів до розгляду даної справи, слух не погіршився. Також просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.
Заслухавши сторони спору та їх представників, свідків, дослідивши отримані у справі письмові докази, суд вважає, що в позові необхідно відмовити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що позивач, маючи у своїй власності житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 0.4650 га, що в АДРЕСА_1, (яка становить земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд площею 0.2500 га і земельну ділянку площею 0.2150 га для ведення особистого селянського господарства) виявив бажання подарувати їх своєму сину - ОСОБА_2, який є відповідачем у справі. Діючи на виконання такої своєї волі, позивач особисто вчинив дії по збиранню та оформленню необхідних для укладення договорів дарування документів, про список яких він дізнався особисто під час звернення до Державного нотаріуса Рокитнянського районного округу ОСОБА_5. Саме з останньою він домовився про час та посвідчення спірних угод та повідомив про це відповідача, після чого він разом з відповідачем 13.05.2009 року уклав в присутності вказаного нотаріуса спірні правочини, яка оголосила попередньо у присутності дарителя та обдарованого їх зміст та посвідчила останні. Позивач у відчуженому будинку не проживає, проживаючи постійно на протязі останніх десяти років у іншому населеному пункті (с.Насташка Рокитнянського району Київської області), хоча має доступ до останнього та зі згоди відповідача користується ділянкою для ведення особистого селянського господарства.
Викладене підтверджується сукупністю отриманих та досліджених у судовому засіданні доказів, якими є:
· Показання у судовому засіданні позивача в тім, що на протязі майже десяти останніх років він проживає в АДРЕСА_2, без реєстрації шлюбу однією сімєю із ОСОБА_3, з якою вони тримають підсобне господарство та утримують його самостійно. Також він обробляє разом з нею присадибну земельну ділянку біля спірного будинку в с.Бирюки. Він є зареєстрованим у спірному будинку і проживати в ньому відповідач не проживає, в нього є від нього ключі. Інший його син хоче забрати сарай біля спірного будинку, а він у свою чергу хоче йому його віддати, та приїздив з цього приводу з цим сином до відповідача, але той відмовляється віддати сарай, а сам він не може цього зробити, тому, що сарай оформлений на відповідача. Також уточнив, що він сам збирав документи на оформлення договорів дарування та сам їх надав нотаріусу. Оголошували договір, але він не чув усього сказаного через незадовільний слух та ствердно кивав головою на запитання нотаріуса. Самостійно не прочитав договір через свою малограмотність, хоча читати вміє. Нотаріус роз'яснювала йому його права та наслідки укладеного договору дарування, але він не зрозумів всього сказаного через не задовільний слух, а перепитувати нотаріуса не захотів. Не виключає того, що говорив сину ОСОБА_2 після даровизни, що вже він (син) хазяїн будинку;
· Показання у судовому засіданні відповідача в тім, що на нього батько склав заповіт на спірний будинок, який є на даний час не скасованим і батько по місцю проживання своєї співжительки, на пропозицію та у присутності останньої запропонував йому переписати на нього будинок і на що він погодився. З цією метою батько сам оформив документи на будинок в органах бюро технічної інвентаризації та подав разом з іншими документами до нотаріуса для оформлення договору дарування і про що повідомив його особисто. Потім вони поїхали до нотаріуса, який їм обом роз'яснив зміст договору дарування та його наслідки і батько добре розумів це, оскільки у його присутності говорив нотаріусу, що все розуміє. Також вони з батьком прочитали особисто зміст договору та поставили у ньому свій підпис. Після оформлення документів батько віддав їх йому та сказав робити дальші все самому. Укладання спірних договорів під умовою послідуючого здійснення ним за батьком догляду не було. На його запитання батькові чому він звернувся до суду з позовом, батько пояснив, що так він хоче, але чому саме, не пояснив. Батько приїздив із братом та вимагали повернути документи на будинок, але він відмовився, пославшись на обставину дарування останнього.
· Показання у судовому засіданні третьої особи - державного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу в тім, що не так давно до неї звернувся особисто позивач та повідомив, що подарував сину будинок, а тепер хоче повернути все назад і на що вона йому пояснила, що не вбачає підстав для визнання договору недійсним, оскільки на її думку він добре все розуміє. При цьому позивач також пояснив, що син за ним не доглядає. Обставин посвідчення нею спірних договорів вона не пам'ятає, але як правило, вона завжди чітко і голосно роз'яснює сторонам їх права та обов'язки та наслідки укладени угод. В усіх випадках вона запитує, чи зрозуміли сторони сказане нею і у випадках дарування будинку завжди каже дарителю: «Я вас вітаю! Ви залишилися без будинку»;
· Показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_6 в тім, що йому ще відразу від брата та батька було відомо про факт дарування братові спірного майна. Також йому відомо, що батько зробив заповіт на відповідача. Він був присутній при розмові батька з відповідачем, коли батько вимагав від останнього відмовитися від даровизни, а ні то він (батько) звернеться до суду. Він пропонував їм обом розібратися між собою без звернення до суду;
· Показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_7 в тім, що вона робила ремонт у спірному будинку і позивач їй повідомив, що будинок він подарував відповідачу, що це вже будинок відповідача і що той сам має провести з нею розрахунок. Вона з почутого зрозуміла, що будинок вже належить ОСОБА_2 і що саме він має з нею розраховуватися за роботу по ремонту;
· Показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_8 в тім, що він був очевидцем розмови між позивачем та відповідачем та чув як батько вимагав від сина відмовитися від даровизни і на що той відповів відмовою. Після цього батько сказав, що буде подавати до суду, але інший син, який також був присутній при розмові, сказав, що суду не потрібно і вони розберуться самі;
· Показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_9 в тім, що відповідач є її чоловіком, з яким проживає 13 років і весь цей період знала, що батько (позивач) заповів спірний будинок чоловікові. У 2008 році батько повідомив їм, що хоче зробити даровизну на ОСОБА_2 і з цією метою вони поїхали до нотаріуса, яка розповіла які документи необхідні для оформлення договору дарування. Необхідно також було мати технічний паспорт на будинок, якого не було і батько сказав, що будинок все одно він заповів ОСОБА_2, а тому дарування робити не буде. На початку 2009 року, коли стало бути відомо, що різко подорожчає оформлення дарування у нотаріуса, батько сам зібрав документи, необхідні для укладання договору дарування і в тому числі оформив будинок у БТІ та повідомив їх про те, що він вже всі документи підготовив і домовився про все з нотаріусом і вони з чоловіком разом поїхали до нотаріуса. У її присутності батько віддав всі документи чоловікові та сказав, щоб дальші він все робив сам. Також він сказав чоловікові, що вже хазяїном будинку є він (чоловік). Умовою укладання договору дарування не було здійснення чоловіком догляду за батьком.
· Показання у судовому засіданні свідка ОСОБА_10 в тім, що позивач приїздив до відповідача та повідомляв останнього про те, що він вже зробив документи по даровизні;
· Договір дарування житлового будинку, посвідчений 13.05.2009 року державним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 1785, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок, цегляний, 1986 року забудови, загальною площею 98.0 кв.м з господарськими та побутовими спорудами, що в АДРЕСА_1, і зі змісту якого вбачається, що обидві сторони оспорюваного правочину на час його вчинення були ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення своїх дій та добровільно підтвердили відсутність мнимості та удаваності здійснюваних правочинів, були ознайомленні зі змістом ст.ст. 120, 21 ЗК України, ст.ст.182, 377 ЦК України та були повідомлені про момент виникнення права власності на спірне майно у обдарованого;
· Витяг з державного реєстру речових прав від 13.11.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_2 зареєстрував 13.11.2012 року своє право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1;
· Договір дарування земельної ділянки, посвідчений 13.05.2009 року державним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 1787, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку загальною площею 0.4650 га, що в АДРЕСА_1, яка становить земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд площею 0.2500 га і земельної ділянки площею 0.2150 га для ведення особистого селянського господарства, зі змісту якого вбачається, що обидві сторони оспорюваного правочину на час його вчинення були ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо їх прав та обов'язків за вчинюваним правочином, і в тому числі з підставами припинення права власності на земельну ділянку, однією з яких відповідно до положень п.»в» ч.1 ст.140 ЗК України є відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
· Заповіт ОСОБА_1 (позивача), посвідчений 14.11.1996 року державним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу за реєстровим № 5031, відповідно до умов якого позивач заповідав все своє майно ОСОБА_2 (відповідачу).
За вимогами ч.1 ст.717, ч.1 ст.718, ч.2 ст.719 вказаного Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. При цьому дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі і власне договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до нього та Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Так, відповідно до положень ч.3, 4, 5 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на викладені положення закону та встановлені обставини справи в тім, що: позивач сам запропонував відповідачу (виявив волю) подарувати житловий будинок з господарськими спорудами та земельні ділянки для обслуговування останнього і для ведення особистого селянського господарства і на що вказують його дії по збиранню та підготовці документів необхідних для оформлення в нотаріальній конторі договорів дарування (зібрав відповідні довідки та оформив технічну документацію на будинок в органах БТІ ), передача їх нотаріусу та домовленість з останнім про посвідчення спірних договорів, суд приходить до висновку, що оспорювані правочини були укладені сторонами спору за взаємною згодою та з їх доброї волі і позивач розумів наслідки вчинення ним таких правочинів.
На факт волевиявлення позивача щодо передачі спірного майна у власність відповідача побічно також вказує встановлена у судовому засіданні обставина укладання позивачем посвідченого 14.11.1996 року державним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу за реєстровим № 5031 заповіту на імя відповідача відповідно до умов якого він заповідав все своє майно ОСОБА_2. Вказана обставина не заперечувалася у судовому засіданні позивачем, визнана ним, а тому доказуванню у відповідності до положень ст.61 ЦПК України не підлягає.
На разі, доводи позивача у судовому засіданні, що умовою укладання спірних договорів була попередня домовленість між сторонами спору про здійснення відповідачем догляду за позивачем свого належного підтвердження не знайшли, а його посилання, що при укладанні спірних договорів він не розумів значення договору дарування спростовуються показаннями у судовому засіданні відповідача, третьої особи у справі та свідка ОСОБА_9, які по суті не заперечував позивач, в тім, що батько казав чоловікові, що вже хазяїном будинку є він (чоловік) і що вказує на розуміння позивачем на час укладання спірних правочинів їх наслідків. Не знайшли свого підтвердження і його посилання на недостатність розуміння на час укладання спірних правочинів змісту роз'яснень нотаріуса через незадовільний стан слуху, оскільки, як вбачається з огляду на дані фіксації судового засідання у справі за допомогою технічного засобу, позивач чітко розумів значення кожного питання до нього та надавав адекватні відповіді на них, жодного разу не зазначив у судовому засіданні, що він не розчув запитання, тощо і пояснив на уточнююче запитання головуючого, що він чув все, сказане у судовому засіданні нотаріусом ОСОБА_5 та підтвердив викладені нею обставини. На це вказують і його посилання, що з моменту укладення договорів до розгляду спору судом стан його слуху не змінився, а тому такі його доводи суд розцінює як намагання будь-яким способом здобути докази в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Викладене дає підстави суду стверджувати про відсутність підстав вважати, що позивач помилявся щодо змісту та наслідків оспорюваних ним правочинів на момент їх укладення і на що він вказує як на підставу своєї вимоги, яка передбачена ст.229 ЦК України.
Такий висновок суду ґрунтується також на положеннях п.19 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в тім, що: обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Окрім того, відповідно до вимог ст.ст. 210, 640 ЦК України в редакції, що була чинною на момент укладання спірного договору дарування земельної ділянки, не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо він підлягає такій реєстрації, тоді як за вимогами статті 182 вказаного Кодексу в редакції, що була чинною на момент укладання спірного договору дарування земельної ділянки, право власності та інші речові права на нерухомі речі, якими також являються і земельні ділянки, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягали державній реєстрації.
В судовому засіданні встановлено зі слів відповідача і що не заперечував сам позивач, що відповідачем не було проведено державної реєстрації оспорюваного позивачем договору дарування земельної ділянки, посвідченого 13.05.2009 року державним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1787, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар земельну ділянку загальною площею 0.4650 га, що в АДРЕСА_1, яка становить земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та господарських споруд площею 0.2500 га і земельної ділянки площею 0.2150 га для ведення особистого селянського господарства, а відтак останній не є вчиненим і що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання цього правочину недійсним з огляду на положення ст.ст.210, 640 ЦК України в редакції, що була чинною на момент укладання спірного договору дарування земельної ділянки. Такий висновок суду узгоджується з положеннями п.8 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» в тім, що згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації і що, встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
Таким чином, підсумовуючи викладене та оцінюючи всі отримані у справі докази у їх сукупності з позиції достатності та належності, надавши їм відповідну правову оцінку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 182, 203, 210, 229, 640, 717-719 ЦК України, п.8, 19 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 року, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 169, 212-215ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Рокитнянський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні при постановленні рішення, шляхом подання апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повне обґрунтування виготовлено 19.03.2013 року.
Суддя О.В. Литвин