Справа № 375/107/13- ц
Провадження № 2/375/71/13
11.03.2013 року Рокитнянський районний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Литвина О.В.,
при секретарі - Юрченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Рокитне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за договором позики, -
Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що 22.11.2010 року він позичив відповідачу гроші в сумі 7000.00 грн. без сплати відсотків на строк до 01.08.2011 року. Відповідач у свою чергу надала йому про це письмову розписку та зобов'язалася повернути борг у визначений термін. На разі, відповідач взяті на себе за договором позики зобов'язання не виконала, борг не повернула, а тому просить стягнути з неї на свою користь основну суму боргу з врахування індексу інфляції за період прострочення зобов'язання та трьох відсотків річних в загальній сумі 7396.60 грн., з яких інфляційні нарахування становлять 98.00 грн., а три відсотки річних - 298.60 грн..
В судовому засіданні позивач позов підтримав та суду показав, що відповідач позичила у нього 05.05.2005 року 10000.00 грн. з оплатою 24 відсотків річних за користування грошовими коштами та зобов'язувалася повернути борг до 04.10.2005 року в загальній сумі 11000.00 грн.. Проте вказаний борг з відсотками вона йому у визначений термін не повернула, та лише 22.11.2010 року передала йому 12000.00 грн., тоді як мала сплатити ще 12000.00 грн. в рахунок відсотків. Але він погодився зменшити розмір заборгованості і вони домовилися, що вона має йому повернути до 01.08.2011 року ще 7000.00 грн. і про що власноруч написала розписку. Вказана сума становить відсотки за користування відповідачем його коштами. Також уточнив, що він звертався з позовом до відповідача і рішенням суду від 14.04.2006 року з неї було стягнуто на його користь 12000.00 грн.. Починаючи з 2006 року відповідач у нього більше жодних коштів не позичала.
Просив позов задовольнити.
Відповідач позов не визнала та суду показала, що розписку про позику коштів в сумі 7000.00 дійсно писала вона, але вчинила це під тиском позивача, який погрожував їй не визнавати обставину повернення нею 10000.00 грн. основного боргу та 2000.00 грн. відсотків, забравши при цьому передані йому нею кошти, якщо вона не напише ще розписки про факт позики нею у нього ще 7000.00 грн.. Також уточнила, що дійсно вона у 2005 році позичала у позивача гроші в сумі 1000.00 грн. під 24% річних та повернула їх йому 22.11.2010 року відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду. Починаючи з 2006 року вона у позивача більше жодних коштів не позичала.
У задоволенні позову просила відмовити.
Заслухавши сторін спору, дослідивши отримані у справі письмові докази, судом встановлено наступне.
05.05.2005 року позивач передав відповідачу на умовах позики зі сплатою 24% річних на строк до 04.10.2005 року 10000.00 грн.. У визначений договором позики (розпискою) термін відповідач позичені кошти з врахуванням відсотків позивачу не повернула, що змусило його звернутися із позовом до Білоцерквського міськрайонного суду Київської області, рішенням якого від 14.04.2006 року позов ОСОБА_1 задоволено в межах уточнених ним вимог, а саме про стягнення суми боргу з врахуванням 3% річних, що становило за рішенням суду 11880.00 грн. і яка була визначена сторонами спору попередньо відповідно до наданої відповідачем 04.02.2006 року розписки. Також судом було постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення виконання грошового зобовязання в період з 04.02.2006 року по день розгляду справи в сумі 68.00 грн.. Всього таким чином судом було стягнуто з відповідача на користь позивача 11948.00 грн..
22.11.2010 року відповідач повернула позивачу 11948.00 грн. та написала одночасно розписку про отримання від позивача в борг 7000.00 грн. на строк до 01.08.2011 року. Хоча фактично гроші позивачем їй не передавалися за вказаним договором і що підтвердив у судовому засіданні сам позивач. На разі, як він засвідчив, це була визначена ним сума коштів на сплату відсотків за користування відповідачем його грошовими коштами.
Викладене підтверджується показаннями у судовому засіданні сторін спору та письмовими доказами, якими є:
· Боргова розписка відповідача від 22.11.2010 року, зі змісту якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_1 (позивача) в борг 7000.00 грн. на строк до 01.08.2011 року;
· Боргова розписка відповідача від 22.11.2010 року, зі змісту якої вбачається, що позивача отримав від відповідача на виконання судового рішення 11948.00 грн.;
· Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за яким стягнуто з відповідача на користь позивача 11948.00 грн.;
· Боргова розписка відповідача без дати, відповідно до якої відповідач зобовязувалася повернути позивачу борг в сумі 11880.00 грн.;
· Боргова розписка відповідача від 05.05.2005 року, зі змісту якої вбачається, що вона отримала від ОСОБА_1 (позивача) в борг 10000.00 грн. зі сплатою 24% річних на строк до 04.10.2005 року.
Відповідно до положень ст.1046 за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому відповідно до ч.2 ст.1047 цього Кодексу на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається із встановлених обставин справи, які визнав сам позивач і що не потребує доказування у відповідності до положень ст.61 ЦПК України, гроші позивачем у борг відповідачу відповідно до наданої останньою розписки від 22.11.2010 року фактично не передавалися, що вказує на те, що договір є неукладеним, а відтак він не породжує відповідних цивільно-правових наслідків для сторін спору та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу за договором позики.
На разі, судом встановлено, що грошові кошти в сумі 11948.00 грн. за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.04.2006 року відповідач повернула позивачу лише 22.11.2010 року і що не звільняє її від обов'язку, що визначений ст.625 ЦК України, сплатити позивачу три відсотки річних за користування грошовими в період з дня набрання рішенням суду законної сили (14.06.2006 року) до фактичної сплати заборгованості (22.11.2010 року), що становить вцілому 1382.50 грн..
За викладеного та встановлених у судовому засіданні обставин справи, оцінюючи у сукупності отримані у справі докази, надаючи їм правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Понесені позивачем судові витрати у зв'язку із частковим задоволенням його позовних вимог у відповідності до положень ст.88 ЦПК України підлягають частковому відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 42.88 грн..
Керуючись ст.ст. 625, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1382.50 грн..
В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування понесених судових витрат 42.88 грн..
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Рокитнянський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які не були присутні при постановленні рішення, шляхом подання апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повне обгрунтування рішення виготовлено 19.03.2013 року.
Суддя О.В. Литвин