01010 м. Київ, вул. Московська, 8
04.02.2008№ К-10501/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Бившевої Л.І., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуВасилівської міжрайонної державної податкової інспекції в Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.06.2005 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 по справі № 23/294-23/255 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Запорізької області від 07.02.2005
за позовомДніпрорудненського комунального підприємства «Тепловодоканал»»
до Василівської міжрайонної державної податкової інспекції в Запорізькій області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.06.2005 залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 по справі № 23/294-23/255 заяву позивача перегляд за нововиявленими обставинами справи № 23/294-23/255 - задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.02.2005 скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення Василівської МДПІ від 02.12.2003 № 0000072401/0.
Господарський суд Запорізької області мотивував своє рішення тим, що при застосуванні відповідачем штрафних санкцій в розмірі 200 000 грн. не враховано адекватність суми податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків.
При цьому судом встановлено, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення став Акт перевірки від 28.11.2003 № 90 «Про результати комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Дніпрорудненського комунального господарства «Тепловодоканал» за період з 1.01.2002 по 30.06.2003».
В Акті перевірки зазначено, що в порушення абзацу «а» пп. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України № 2181) ДКП «Тепловодоканал», згідно договору купівлі-продажу від 29.04.2003, за 200 000 грн. була реалізована база відпочинку «Волна». Реалізація проведена без узгодження з податковою інспекцією та без експертної оцінки.
Факт порушення МДПІ підтвердила витягом із Інформаційного центру Міністерства юстиції м. Запоріжжя від 24.05.2004 № 1309789 про те, що податкова застава виникла у ДКП «Тепловодоканал» 30.07.1998, запис про реєстрацію застави дійсний до 08.04.2004.
30.07.1998 на адресу позивача надіслано повідомлення про те, що все майно та майнові права ДКП «Тепловодоканал» перебувають у податковій заставі до повного погашення податкової заборгованості. Після чого позивачу були направлені податкові вимоги: перша № 1/83 від 08.10.2001 та друга № 2/95 від 22.01.2002 та винесено було рішення 07.05.2002 № 79 про застосування заходів погашення податкового боргу платника податку за рахунок стягнення його активів.
Відповідно після продажу нерухомості було проведено перевірку, за наслідками якої винесено податкове повідомлення-рішення Василівської МДПІ від 02.12.2003 № 0000072401/0, яким підприємству на підставі пп. 17.1.8 ст. 17 Закону України № 2181 нараховано штрафні санкції в сумі 200 000 грн. за самостійне відчуження активів, які перебувають у податковій заставі та потребують обов'язкової попередньої згоди податкового органу на таке відчуження.
Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, де скарга була залишена без задоволення а повідомлення-рішення без змін.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.06.2005 та ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 по справі № 23/294-23/255 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Запорізької області від 07.02.2005, відповідач (МДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення, оскільки рішення винесено із порушенням ст. 58 Конституції України, так як закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Також на думку скаржника суд невірно застосував норми ст. 152 Конституції України, за якою закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх конституційними. При цьому скаржник зазначив, що відповідач на час проведення перевірки не мав можливості знати наперед, що в подальшому Конституційний суд України прийме рішення щодо розмірності і справедливості. Відповідно свої дії МДПІ вважає правомірними на час винесення податкового повідомлення - рішення.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив і просив судові рішення залишити без змін, так як відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Тобто згідно ст. 58 Конституції України необхідно було застосувати рішення Конституційного Суду України про визнання визнані неконституційними положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України № 2181.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.01.2008 визнано за можливе попереднє провадження по справі.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 № 2-рп/2005 - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України від 21.12.2000 № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме:
- абзац другий п.п.8.2.1 п. 8.2 ст. 8, згідно з яким право податкової застави виникає у разі неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;
- пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.
В зазначеному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що практика його застосування підтверджує, - право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин. На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
Тобто поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.
Відповідно враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій визначились, що в спірному випадку, нововиявленими обставинами, які впливають на суть рішення є прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання визнані неконституційними положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України № 2181 в частині розповсюдження права податкової застави на всі види активів податкового платника без урахування суми його податкового боргу. При цьому необхідно врахувати, що в силу ст. 58 Конституції України, як норму прямої дії, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, оскільки судами встановлено, що на дату відчуження у позивача була переплата по податкам у сумі 217 289,74 грн., а недоїмка складала лише 1757 грн., тому з огляду на вказане, суди дійшли правильного висновку, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення та нарахуванні штрафних санкцій в сумі 200 000 грн., відповідачем не враховано адекватність суми податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків.
Аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання також необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку у відповідача згідно ст. 58 Конституції України відсутні законні підстави нарахування штрафних санкцій, а тому прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним, оскільки розповсюдження права податкової застави на всі види активів податкового платника без урахування суми його податкового боргу є неправомірним.
Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А рішення Господарського суду Запорізької області від 13.06.2005 та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 по справі № 23/294-23/255 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Запорізької області від 07.02.2005 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Василівської міжрайонної державної податкової інспекції в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.06.2005 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 по справі № 23/294-23/255 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Л.І. Бившева
М.І. Костенко
А.О. Рибченко
М.О. Федоров