01010 м. Київ, вул. Московська, 8
15.07.2008№ К-11160/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є, Пилипчук Н.Г.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача: Цебрика Л.В. та відповідача: Попельського С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 по справі № 2/66
за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Злагода»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішенняДержавної податкової інспекції у м. Ужгороді (далі - ДПІ) від 18.03.2005 № 0000442343/0/331/116/23-4/22096207/5145, яким визначено суму зобов'язання за платежем штрафні (фінансові) санкції - 27 546,85 грн., винесеного за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП «ВКФ «Злагода»за період з 01.10.2003 - 01.10.2004 про що складено Акт від 16.03.2005 №116/23-4/10/22096207, де зазначено про те що згідно касової книги підприємства, встановлено здійснення виплат на заробітну плату при наявності податкового боргу за період з 14.11.2003 по 10.03.2004 на суму 27546,85 грн. чим порушено вимоги п.2.12 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 за що застосовано штраф у відповідності до ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки».
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2005 залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 по справі № 2/66 - позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що платіжним дорученням № 1804 вартість торгового патенту за грудень 2003 року було сплачено 25.11.2003, а за січень 2004 року - 23.12.2003 року; строк чергового платежу наступив 15.11.2003 року та 15.12.2003 року у зв'язку з цими виплатами за касовими ордерами не можуть вважатись такими, що здійснені за наявності податкового боргу. Також суд зазначає, що Акт перевірки не містить відомостей про дату одержання працівниками позивача заробітної плати за грудневими платіжними відомостями. При цьому судом встановлено, що згідно копій платіжних відомостей за грудень 2003 року строк виплати заробітної плати визначено з 10.01.2004 року по 13.01.2004 року, тобто, після набрання чинності Господарським кодексом України, чим покликано застосування ст. 250 ГК України. Апеляційний господарський суд погодився із позицією суду першої інстанції повністю.
Враховуючи фактичні обставини справи, судами встановлено і зазначено, що правопорушення позивачем вчинені у листопаді, грудні 2003 року та січні, лютому і березні 2004 року.
При цьому на думку судів, до даних правовідносин необхідно застосовувати ст.250 Господарського кодексу України із врахуванням норм ст. 216, ст. 238 та ч. 1 ст. 239 цього ж кодексу, так як штраф за порушення названих правил встановлено ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки». За таких обставин суди визнали, що ДПІ не мала права застосовувати до позивача адміністративно-господарський штраф у зв'язку із пропуском строку нарахування такого штрафу.
Не погодившись із рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2005 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 по справі № 2/66, відповідач - Державна податкова інспекція у м. Ужгороді (далі - ДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та відмовити в позові.
На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи, а саме в порушення встановленого порядку ПП ВКФ «Злагода» здійснювало виплати на заробітну плату, що пов'язані з оплатою праці за рахунок коштів отриманих від реалізації товарів, під час наявності податкового боргу на загальну суму - 27546,85 грн. Відповідно посилаючись на ст. 239 Господарського Кодексу України про можливість застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, і зазначивши ст. 250 Господарського Кодексу України, вирізнивши слова - «крім випадків, передбачених законом», скаржник вважає, що таким законодавчим актом є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», із чого скаржник і робить висновок про правомірність своїх дій.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. І як зазначено в ст.238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Таким чином серед видів адміністративно-господарських санкцій ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу Українивизначає адміністративно-господарський штраф, яким вважається грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (ст. 241 Господарського кодексу України).
Розглядаючи підстави нарахування штрафних (фінансових) санкцій за спірним податковим повідомленням-рішеннямвід 18.03.2005 № 0000442343/0/331/116/23-4/22096207/5145, необхідно виходити із загального правового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним. І оскільки адміністративно-господарські санкції, до яких відносяться спірні нарахування штрафних санкцій, не є податковим зобов'язанням, таким чином необхідно погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що до даних правовідносин необхідно застосовувати ст. 250 Господарського кодексу України, у зв'язку з приписами ч.2 п.5 розділу IX Прикінцевих положень цього кодексу, якою передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами права здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Тобто, враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на помилковість міркувань щодо необхідності застосувати норми ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам», так як нарахування штрафних санкцій відбулось у відповідності до ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки». І оскільки діяльність позивача у сфері ведення касових операцій у національній валюті в Україні є господарською діяльністю у відповідності до ст. 3 Господарського кодексу України, а відтак штрафна санкція, яка визначена у згаданому Указі Президента України, є адміністративно-господарським штрафом, тому строк застосування таких санкцій повинен відповідати вимогам ст.250 Господарського кодексу України.
З огляду на встановлене судами та враховуючи зазначене вище, суд касаційної інстанції визнає рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2005 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 по справі № 2/66 такими, що скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.05.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 по справі № 2/66 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
Н.Є. Маринчак
Н.Г. Пилипчук