01010 м. Київ, вул. Московська, 8
19.02.2008№ К-24860/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєва Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників: позивача - Ушакової О.Є. та відповідача - Жечевої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 по справі № 24/99-АП
за позовом Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Запоріжжі (далі - СДПІ) від 02.04.2003 № 2514/10/32-01.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 по справі № 24/99-АП - позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Запоріжжі від 02.04.2003 № 2514/10/32-01.
Постанову мотивовано тим, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за перетоки реактивної електроенергії та суми ПДВ з матеріальних витрат по незавершеному виробництву.
Суд апеляційної інстанції повністю підтримав зазначений висновок.
При цьому судами встановлено, що оскаржене податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Запоріжжі від 02.04.2003 № 2514/10/32-01 винесено за результатами комплексної документальної перевірка КП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001 по 01.10.2002, що складено Акт від 27.01.2003 № 54-32/01/00194731 та рішення про результати розгляду скарги від 01.04.2003 № 2474/10/32-01. Податковим повідомленням-рішенням від 02.04.2003 № 2514/10/32-01 зменшено експортне відшкодування за березень 2002 року на суму 9 723 грн.; зменшено суми бюджетного відшкодування за липень 2002 року на суму 4 868,60 грн.; за серпень 2002 року на суму 8 551 грн.; за вересень 2002 року на суму 13 260,80 грн.
В Акті перевірки зазначено про порушення позивачем:
пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки в березні 2002 року об'єкт незавершеного будівництва було передано по розподільчому балансу іншому підприємству, а тому позивачем безпідставно збільшені валові витрати на суму 48 600 грн. і відповідно, підлягає зменшенню податковий кредит на суму 9 723 грн.
пп. 3.1.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки безпідставно включено до податкового кредиту плату за перетоки реактивної електроенергії на загальну суму 13 851 грн., і відповідно безпідставно включено до складу валових витрат суму плати за реактивну електроенергію, за що було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 13 851 грн.
пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскілки в липні і вересні 2002 року позивачем було здійснило ремонт та спорудження об'єкту, які не відносяться до виробничих основних засобів і не підпадають під дію ст. 8 Закону України 2Про оподаткування прибутку підприємств». За вказане порушення відповідачем зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 12 829,40 грн.
Не погодившись із постановою Господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 та ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 по справі № 24/99-АП відповідач (СДПІ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та відмовити в позові, оскільки рішення винесено із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку скаржника, оскільки виробництво, це діяльність, пов'язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва, тому чинне законодавство встановлює, що виробництво - це процес, що містить всі стадії технологічного процесу, тобто вести мову про виробництво можливо лише, коли наслідком такого процесу є готова продукція. А. витрати, понесені підприємством на незавершене виробництво можуть вважатися використаними у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва лише при завершенні такого виробництва в подальшому, що є неможливим щодо спірних об'єктів, оскільки вони перейшли за розподільчим балансом до новоствореного підприємства і впливатимуть на його бухгалтерський і податковий облік.
Таким чином скаржник вважає, що у зв'язку з передачею незавершеного виробництва на баланс іншої юридичної особи, воно використано на цілі, що не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). І за таких обставин на його думку, позивач повинен був вирахувати балансову вартість переданого незавершеного виробництва із суми залишку товарних запасів і матеріальних ресурсів на початок періоду, оскільки безпідставне збільшення залишків незавершеного виробництва призвело до безпідставного завищення валових витрат, що в свою чергу призвело до завищення податкового кредиту, яке потрібно було скоригувати.
Щодо зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум податків, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких не відноситься до складу валових витрат на загальну суму 12 829,40 грн., посилаючись на п. 1.32 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», скаржник вважає, що ні будинок громадських організацій, ні автобусний зупинковий комплекс не використовуються у власній господарській діяльності позивача. І відповідно такі витрати не підлягають амортизації (пп. 8.1.2, пп. 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.3.1 п. 8.3, ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Щодо плати за перетоки реактивної електроенергії, посилаючись на ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» та «Методику розрахунків плати за перетоки реактивної електроенергії між енергопостачальною організацією та її споживачами», скаржник зазначає, що зарахування енергоспоживачами плати за перетоки реактивної електричної енергії на поточний рахунок електропостачальної організації замість розподільчого рахунка пов'язано з тим, що зазначена плата не відноситься до плати за поставлену споживачам електричну енергію, оскільки плата за перетоки реактивної електроенергії в електричних мережах енергопостачальника - це компенсуючий платіж, за рахунок якого відшкодовується вартість активної електроенергії, яка втрачена у електромережі постачальника внаслідок такого перетоку, а також плата за активну електроенергію, яку втратив постачальник у своїх електромережах, то використання платником податку у власній господарській діяльності втраченої постачальником у своїх електромережах активної електроенергії не можливо. Таким чином скаржник зазначив, що чинним законодавством не передбачено віднесення компенсуючих платежів до валових витрат, а отже сплачених податків до податкового кредиту.
Позивач надав заперечення на касаційну скаргу в якому проти скарги заперечив і просив залишити в силі судові рішення, оскільки Закон не передбачає поділу електроенергії на «активну» і «реактивну» і не визначає плати за перетоки реактивної електроенергії до валових витрат, так як згідно із Законом України від 16.10.1997 № 575/97-ВР «Про електроенергетику» енергія - це електрична або теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 12 829,40 грн., позивач зазначив, що будинок громадських організацій і автобусний зупинковий комплекс знаходиться на території, яка належить КП «ЗТМК», що підтверджено відповідними документам і використовується у власній господарській діяльності КП «ЗТМК», а тому витрати на ремонт зазначених основних фондів відносяться до складу валових витрат.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як визначено пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» - податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно із ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника (пп. 7.4.2 ст. 7 Закону про ПД).
А згідно пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаним (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Тобто оскільки податковий кредит складається з сум податку, які сплачені (нараховані) у звітному періоді, а судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було передано по розподільчому балансу незавершене виробництво, а не матеріальні ресурси, відповідно дії відповідача відносно зменшення податкового кредиту за даною операцією правомірно визнані безпідставними.
На противагу заперечень скаржник, необхідно врахувати, що відповідно до п.5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» розрахунок приросту (убутку) провадиться щодо матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів, які містяться у незавершеному виробництві, а не безпосередньо незавершеного виробництва. Тобто незавершене виробництво - це продукт господарської діяльності підприємства у виробництві якого використані матеріальні ресурси. Отже, зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 9723 грн. не відповідає чинному законодавству.
Щодо включення до податкового кредиту плату за перетоки реактивної електроенергії необхідно зазначити, що згідно ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - валові витрати та обігу це сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті. (пп. 5.2.1 ст. 5 цього Закону). При цьому п. 5.10 (п. 5.11) ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення затрат на валові витрати.
За встановлених судами обставин, які не заперечуються, правомірно встановлено про відсутність підстав про порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». І тому зменшення суми бюджетного відшкодування по ПДВ в сумі 13 851 грн. судом касаційної інстанції також визнається таким, що не відповідає податковому законодавству.
Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ в сумі 12 829,40 грн. по витратах на ремонт будинку громадських організацій і автобусного зупинкового комплексу судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що зазначені основні фонди знаходиться на території, яка належить КП «ЗТМК», що підтверджено відповідними документам і використовується у власній господарській діяльності КП «ЗТМК», а тому витрати на ремонт зазначених основних фондів судами правомірно визнані такими, що відносяться до складу валових витрат і тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту відповідає пп. 7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в сумі 12 829,44 грн. також не відповідає законодавству.
Таким чином необхідно погодитись із обґрунтуванням судами свого рішення зазначеними нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». І з огляду на встановлене судами, суд касаційної інстанції визнає, що постанова Господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 по справі № 24/99-АП скасуванню не підлягають, як такі, що винесені за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Запорізької області від 29.03.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 06.06.2006 по справі № 24/99-АП залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров