01010 м. Київ, вул. Московська, 8
20.05.2008№ К-12216/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника позивача: Горбунової К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгіз-Дніпро» на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 у справі № 14/445-пд
за позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгіз-Дніпро»
2. Приватного підприємства «Каліз»
про визнання договору недійсним
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними угод купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформленні накладною № 31 від 06.05.2002, та накладною № 37 від 30.05.2002.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004 у справі № 14/445-пд в позові відмовлено. Постанова суду мотивовано ст. ст. 29, 49 ЦК УРСР, п.19 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 № 02-5/111. За висновками суду сам факт скасування державної реєстрації відповідача-2 не є підставою для визнання недійсними укладених ним угод. При цьому зазначено, що позивач не надав доказів того, що в діях відповідача-2 при укладенні спірних угод був умисел на ухилення від сплати податків.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 по справі № 14/445-пд постанову Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004 скасовано та задоволено позов. Визнано недійсними угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, оформлені накладною № 31 від 06.05.2002, та накладною № 37 від 30.05.2002. Стягнуто з ТОВ «Тенгіз-Дніпро» в доход Державного бюджету лобове скло в кількості 750 шт., трансформатор в кількості 1 шт. отримане по накладній № 31 від 06.05.2002 загальною вартістю 93 750 грн., тканину портьєрну у кількості 423 м., люстри у кількості 168 шт., бра у кількості 38 шт., отримані по накладній № 37 від 30.05.2002 загальною вартістю 24 341 грн. Стягнуто з ПП «Каліз» на користь ТОВ «Тенгіз-Дніпро» 118 091 грн. Також стягнуто з ПП «Каліз» судові витрати.
Апеляційний господарський суд не погодився із позицією суду першої інстанції, зазначивши про те, що ПП «Каліз» скасовано державну реєстрацію за рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2002 № 14-6-37/02-8998 з тих підстав, що з жовтня 1999 року ПП «Каліз» не надав податкової звітності.
Щодо фактичних обставин справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформленні накладною № 31 від 06.05.2002, та накладною № 37 від 30.05.2002 були укладені на виконання договору купівлі-продажу дизельного пального від 01.06.1999 №14. ТОВ «Тенгіз-Дніпро» згідно договору на умовах франко-резервуар надало дизельне пальне та бензин А-76 по накладним, а ПП «Каліз» за отримане пальне частково сплатило 28 000 грн., що підтверджується касовими ордерами. І зазначено, що при цьому в травні 2002 року між ПП «Каліз» та ТОВ Тенгіз-Дніпро» укладено дві усні угоди, де по накладній від 30.05.2002 № 37 отримано тканину портьєрну, люстри у кількості, бра у кількості, загальною вартістю 24 341 грн. на що виписано податкову накладну № 41 від 30.05.2002 на зазначену суму. А по накладній № 31 від 06.05.2002 було поставлено лобове скло та трансформатор на загальну суму 93 750 грн., на що виписано» податкову накладну № 37 від 06.05.2002. При цьому також зазначено, що 30.05.2002 ТОВ «Тенгіз-Дніпро» направив на адресу ПП «Каліз» пропозицію про залік зустрічних однорідних вимог № 072, за змістом якої відповідач-1 пропонує зарахувати зустрічні вимоги сторін по договору купівлі продажу № 14 від 01.06.1999 та по поставці товарів за накладними № 37 від 30.05.2002, № 31 від 06.05.2002.
Суд апеляційної інстанції визнав вимоги такими, що підлягають задоволенню згідно п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України та ст. 49 ЦК УРСР, з таких підстав, що до угод, що підпадають під ознаки ст. 49 ЦК УРСР, належать, зокрема, угоди, спрямовані на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів. А оскільки державну реєстрацію ПП «Каліз» скасовано з тих підстав, що зазначений суб'єкт підприємницької діяльності не надавав органу податкової служби за місцем реєстрації податкову звітність з жовтня 1999 року, таким чином, вказаним рішенням суду встановлено факти, які за висновками Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 № 1056 є доказовою базою наявності підстав для визнання укладених таким суб'єктом господарювання угод недійсними за ст. 49 ЦК УРСР, і які в силу ст. 35 ГПК України звільненні від доказування.
Не погодившись із постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 по справі № 14/445-пд, відповідач-1 (далі - ТОВ) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи. Посилаючись на фактичні обставини, скаржник звернув увагу на те, що ДПІ відокремлено було взято дві товарні накладні № 31 і № 37, по яким проведені остаточні розрахунки по договору і кваліфікуються як окремі угоди, в той час як вони є невід'ємною складовою всього ланцюга договору № 14 від 01.06.1999.
Скаржник також зазначив, що визнання недійсними угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформленні на підставі скасування судом державної реєстрації відповідача-2, тому що суб'єкт підприємницької діяльності не надавав органу податкової служби за місцем реєстрації податкову звітність з жовтня 1999 року, постановлено всупереч того, що невиконання стороною угоди обов'язків подання звітності і сплати податків не є підставою для визнання угоди недійсною, оскільки його контрагенти за договорами мають нести відповідальність за наявності вини. Судом же не було встановлено наявності вини відповідача-1 при укладанні угоди метою, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.
Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав, в судовому засіданні проти скарги заперечив, повністю підтримавши постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 мотивована положеннями ст. 49 Цивільного кодексу УРСР та п. 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, із посиланням на рішення Господарського суду Одеської області від 23.10.2002 № 14-6-37/02-8998 в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України з тих підстав, що з жовтня 1999 року ПП «Каліз» не надав податкової звітності.
Однак необхідно врахувати, що Цивільний кодекс України, який вступив в силу із 01.01.2004, конфіскаційних санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства санкцій, які були встановлені Цивільним кодексом УРСР (ст. 49), - не передбачає. А за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, починаючи із 01.01.2004 застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету. Крім того необхідно зазначити, що встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст. 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. А органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність і висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Тобто, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не врахував того, що із 01.01.2004 вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.
При цьому необхідно врахувати, що Господарський суд Херсонської області у своєму рішенні зазначив про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Будь-яких доказів наявності умислу у діях посадових осіб відповідачів при укладанні оспорюваних угод позивачем не подано і не встановлено матеріалами справи. Суми податку на додану вартість за зазначеними вище податковими накладними включені відповідачем-1 до податкового кредиту відповідного періоду, відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідний період, що підтвердив позивач в засіданні суду. На момент здійснення перевірки заборгованість відповідача-1 перед відповідачем-2 за отримані товари та надані послуги за спірними накладними відсутня. Доказів того, що відповідача-2 виключено із Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України позивач при заявлені позову не надав. А сам лише факт скасування судовим рішенням державної реєстрації відповідача-2 не є підставою визнання недійсними укладених ним угод.
Таким чином необхідно погодитись із вірним по своїй суті рішенням Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004, де підставою для відмови в позові є посилання на ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, про те, що документального підтвердження того, що проти винних посадових осіб чи фізичної особи, яка здійснювала підприємницьку діяльність від імені засновника відповідача-2 і писала оспорювані угоди порушувалася кримінальна справа, щодо ухилення від сплати податків, або виносилися постанова про відмову у її порушенні суду не надав. Будь-яких інших доказів наявності умислу в діях відповідача-2 при укладанні спірних угод позивач також не надав.
З огляду на наведене та враховуючи норми цивільного, господарського законодавства, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, як таким, що винесений за помилкових юридичних висновків при неправильному застосуванні норми матеріального права. Відповідно постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 у справі № 14/445-пд необхідно скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004 у справі № 14/445-пд залишити в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгіз-Дніпро» задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 у справі № 14/445-пд скасувати. Залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2004 у справі № 14/445-пд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 КАС України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.І. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров