Справа № 22-274/08 Головуючий у 1 інстанції: Іжевська Н.Г.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
19 лютого 2008 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Приймака В.М.
суддів : Мануйлова Ю.С. Подліянової Г.С.
при секретарі: Батарейній О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3, до ОСОБА_4, про вселення та встановлення сервітуту,
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому зазначали, що у 1976 р. вони на земельній ділянці, що належала матері ОСОБА_2 -ОСОБА_5 і розташована по АДРЕСА_1 за свої кошти почали будувати жилий будинок літ «Д». Вказаний будинок зареєстрований на їхнього сина -відповідача у справі ОСОБА_4 На вказаній земельній ділянці також розташований будинок літ «Г», який належить їх дочці ОСОБА_3 Таким чином, зареєстровано за ОСОБА_3- 39/100 частин, за ОСОБА_4- 61/100 частин. Будинок під літерою «Д» вони будували для себе і для сина, для чого побудували два виходи з будинку. З 1999 р. вони переїхали з с. Новоіванівки до Запоріжжя та поселилися у вказаному будинку, де і проживали до 2005 р. Влітку 2005 р. відповідач, скориставшись їх відсутністю, переніс належні їм речі з частини будинку, яку вони займали, до будинку під літерою «Г», в якому вони з того часу змушені проживати без води та каналізації.
Посилаючись на вказані обставини, просять вселити їх у жилий будинок під літерою «Д», а саме : кімнати 2-2 (площею 7 кв.м. ), 2-3 (площею 13, 2 кв.м. ), веранду та коридор 2-1 (площею 8 кв.м. ) залишити у спільному користуванні сторін, а також встановити сервітут, згідно з яким вони матимуть право користуватися 61/100 частинами будинку, а саме: кімнатами 2-2 (площею 7 кв.м. ), 2-3 (площею 13, 2 кв.м. ), верандою та коридором 2-1 (площею 8, 8 кв.м. ).
Відповідач про и позову заперечує, мотивуючи тим, що у 1976 р. батьки купили для своєї дочки ОСОБА_6 земельну ділянку, де вона збудувала будинок під літерою «Г». Батьки в цей час проживали у с. Новоіванівка, Оріхівського району, Запорізької області. У 1979 р. батьки почали будувати будинок під літерою «Д».
2
У 1980 р. він після повернення з армії добудував вказаний будинок за власні кошти, Батьки допомагали йому, але домовленості між ними щодо їхнього проживання у вказаному будинку не було. Будинок у 1982 р. прийнятий в експлуатацію. Будинок під літерою «Г» був переданий ОСОБА_3, а будинок під літерою «Д» будували для нього та ОСОБА_6
У 1985 р. він одружився, після чого разом з дружиною зайняли половину будинку, друга його половина була недобудована. У 2002 р. батьки переїхали до Запоріжжя і до закінчення ремонту будинку під літерою»Г» тимчасово проживали у будинку під літерою »Д». Після закінчення ремонту батьки оселились у будинку під літерою «Г».
У його сестриОСОБА_3 є АДРЕСА_2. Друга його сестра ОСОБА_6 проживає в будинку, розташованого в с. Новоіванівка, Оріхівського району, Запорізької області, який належить батькам. Будинок під літерою «Д» зареєстрований на нього, у цьому будинку він проживає разом зі своєю сім'єю.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі на вказане рішення ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а також необґрунтованість висновків суду, просять його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову..
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у позові, районний суд виходив з того, що доводи позивачів та показання свідків з їхнього боку про те, що саме вони збудували спірний будинок під літерою "Д" на земельній ділянці за адресою : АДРЕСА_1 є спором про право власності на будинок. Разом з тим, з такими вимогами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду не звертались.
З матеріалів справи (а.с. 5, 23, 25, 33) вбачається, що позивачі у спірному будинку не зареєстровані, право власності на вказаний будинок рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів від 14 квітня 1994 року № 221/8 оформлено на відповідача ОСОБА_4, з ним також укладено договір на відпуск води, а також договір на газопостачання, на нього також оформлена розрахункова книжка за газ.
Пославшись на вказані обставини та докази у справі, районний суд правильно визначив, що власником будинку під літерою "Д" за вказаною адресою є ОСОБА_4
Зважаючи на те, що позивачі не є власниками вказаного спірного будинку, суд обгрунтовано відмовив їм у задоволенні вимог про вселення до кімнат під літерами 2-2, 2-3, при залишенні в загальному користуванні коридору та веранди у будинку під літерою "Д", виходячи з того, що вони є фактично вимогами про визначення порядку користування власністю, але такого права вони не мають.
Згідно зі ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітутні правовідносини виникають в силу закону згідно з ч.1 ст. 402 ЦК України при встановленні факту проживання особи із власником житла, спільного з ним використання житла Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду, тобто договір є загальною підставою встановлення сервітуту. Особа, яка потребує встановлення сервітуту, має право звернутися з позовом до суду, якщо не досягнута домовленість відносно сервітуту та його умов, тобто, це право надано особі при укладенні договору, якщо виникли суперечки.
Разом з тим, вимоги позивачів фактично зводяться до спонукання власника будинку до
укладення сервітуту, згідно з яким вони вимагають надати їм право користування 61/100
частинами домоволодіння, тобто всім будинком під літерою "Д", хоча їхньою вимогою за
позовом є вселення до кімнат 2-2 та 2-3 вказаного будинку.
Згідно з ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником, тобто тільки власник житла має визначити ті приміщення, які він вважає за можливе відлучити від себе на користь члена сім'ї. Крім того, позивачі на обгрунтування позовних вимог посилаються на положення
3
ст. 64 ЖК України, яка передбачає право наймача на вселення інших осіб в займане ним жиле приміщення. Разом з тим, позивачі не є наймачами житла. У відповідності до ч.3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном. Разом з тим позивачі не надали будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини.
Судом також встановлено, що після переїзду до Запоріжжя між сторонами була досягнута домовленість щодо проживання позивачів в будинку під літерою "Т" у АДРЕСА_1В будинку "Д" за вказаною вище адресою вони проживали тимчасово на час ремонту у будинку під літерою "Т".
Суд, пославшись на довідку голови квартального комітету (а.с. 29), встановив факт роздільного проживання сторін у різних будинках.
Позивачі не надали доказів на підтвердження домовленості з відповідачем щодо їх спільного проживання у будинку за літерою "Д".
У відповідності до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Судом встановлено, що позивачам на праві власності належить будинок в с. Новоіванівка, Оріхівського району, Запорізької області.
Суд, пославшись на технічну документацію (а.с. 37) та інші докази, встановив, що на даний час вони мешкають у будинку під літерою "Т", розташованому на земельній ділянці по АДРЕСА_1, який має усі вигоди, а саме: будинок цегельний, дах шиферний, у будинку є електропостачання, водопровід, каналізація, туалет. Вказаний будинок належить дочці позивачів - ОСОБА_3, яка не проживає в будинку, оскільки має інший будинок на праві власності, розташований у м. Запоріжжі, по вул. Чайковського, 22.
Суд першої інстанції, відмовляючи позивачам у задоволені позовних вимог, на підставі наявних доказів у справі, прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відповідач не є членом їхньої сім'ї, не укладав і не бажає укладати з ними договір про користування належним йому будинком , тобто тіро відсутність причин та підстав для встановлення між позивачами та відповідачем сервітуту з приводу користування вказаним будинком.
За таких обставин суд правильно відмовивОСОБА_7 іОСОБА_2 у задоволені позовних вимог, оскільки вони не грунтуються на вимогам закону і не відповідають обставинам справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування з мотивів , викладених в апеляційній скарзі, немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 "листопада 2007 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.