« 25» лютого 2013 р. Справа №5023/5042/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Ісаєвій А.Ю.,
за участю представників сторін:
позивача - Кошліченко В.С., за довіреністю б/н від 30.11.2012 року;
першого відповідача - Гончаров Ю.М., за довіреністю №6-7 від 03.01.2013 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод», м.Полтава (вх.№314Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2013 року по справі №5023/5042/12,
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод», м.Полтава,
до 1. Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м.Харків,
2. Закритого акціонерного товариства «Внешторг», м.Харків,
про визнання договору поруки припиненим,-
Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та Закритого акціонерного товариства «Внешторг» про визнання договору поруки від 29.11.2012 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк», ЗАТ «Внешторг» та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» припиненим з 20.01.2009 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.01.2013 року по справі №5023/5042/12 (суддя Буракова А.М.) в позові відмовлено повністю.
Відкрите акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2013 року по справі №5023/5042/12 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Також апелянт просить стягнути на його користь з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та Закритого акціонерного товариства «Внешторг» судові витрати.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 року апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» прийнято до провадження та призначено до розгляду.
22.02.3013 року представник першого відповідача надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№1672), в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 25.02.2013 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.
Представник першого відповідача проти позиції апелянта заперечував, з підстав викладених у його відзиві.
Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 25.02.2013 року була направлена Закритому акціонерному товариству «Внешторг» рекомендованим листом 24.01.2013 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 28.01.2013 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, другий відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив.
Ухвалою суду від 24.01.2013 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін. Таким чином, враховуючи належне повідомлення другого відповідача про час та місце судового засідання, а також враховуючи те, що його явка в судове засідання не була визнана обов'язковою, справа розглядається за наявними в ній матеріалами за відсутністю другого відповідача.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача та першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
29.11.2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» - перший відповідач) та Закритим акціонерним товариством «Внешторг» (другий відповідач, позичальник) було укладено кредитний договір №6-КБ.
Згідно пункту 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії що дорівнює 16000000,00 грн. у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі.
Розділом 2 кредитного договору від 29.11.2005 року позивач та перший відповідач погодили умови забезпечення кредиту. Так, у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором банком прийнята порука, згідно договору поруки від 29.11.2005 року з ВАТ «Тепловозоремонтний завод».
Отже, з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №6-КБ між банком, ВАТ «Тепловозоремонтний завод» та позичальником 29.11.2005 року укладено договір поруки.
Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель (ВАТ «Тепловозоремонтний завод») зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору №6-КБ від 29.11.2005 року, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Банком та позичальником були внесені зміни до кредитного договору №6-КБ шляхом укладення 16 додаткових угод: №1 від 01.12.2005 року, №2 від 15.12.2005 року, №3 від 30.11.2006 року, №4 від 15.01.2007 року, №5 від 13.08.2007 року, №6 від 18.10.2007 року, №7 від 28.11.2007 року, №8 від 30.11.2007 року, №9 від 09.04.2008 року, №10 від 27.05.2008 року, №11 від 04.06.2008 року, №12 від 21.08.2008 року, №13 від 25.12.2008 року, №14 від 20.01.2009 року, №15 від 30.01.2009 року, №16 від 31.03.2009 року.
Додатковою угодою №11 від 04.06.2008 року зазначений кредитний договір було викладено у новій редакції і він отримав назву кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії.
Пунктом 1.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди №12 від 21.08.2008 року до кредитного договору) визначено, що банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти належним чином, використовувати і повернути банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 8500000,00 грн. в базовій валюті кредитування у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Також, було визначено, що базовою валютою за кредитним договором є гривня України, а під базової валютою розуміється валюта, в яку перераховуються суми наданих траншів.
При укладенні додаткової угоди №14 між банком та позичальником змінились умови кредитування в частині розміру процентної ставки, яка застосовується до простроченої суми боргу, однак, зобов'язання поручителя в частині обсягу солідарної відповідальності перед банком, у разі невиконання зобов'язання позичальником залишилось незмінним.
Відповідно до п. 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, за всіма зобов'язаннями останнього за кредитним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій.
Внесення в подальшому змін і доповнень до укладеного кредитного договору №6-КБ від 29.11.2005 року передбачено, зокрема і розділом 9 зазначеного договору, незалежно від редакції договору.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до частини 1 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Згідно частини 2 статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до положень статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі, як від усіх боржників так і від будь-кого з них окремо.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ПАТ «УкрСиббанк» зверталося до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути солідарно с ЗАТ «Внешторг» та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» суму боргу в розмірі 11630814,37 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору від 29.11.2005 року, який додатковою угодою №11 від 04.06.2008 року до кредитного договору №6-КБ від 29.11.2005 року було викладено у новій редакції та отримав назву кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, та договором поруки від 29.11.2005 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.03.2010 року по справі №37/47-10 позов задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно с ЗАТ «Внешторг» та ВАТ «Тепловозоремонтний завод» борг в сумі 11630814,37 грн., 25500 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року по справі №37/47-10 рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2010 року залишено без змін.
Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, в наслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.
Згідно пункту 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і позичальник, за всіма зобов'язаннями останнього за кредитним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій.
Під згодою розуміється як візування змін в кредитний договір поручителем, так і отримання згоди шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями і т.і.
З матеріалів справи вбачається, що позивач був обізнаний стосовно нарахування процентів по кредиту ЗАТ «Внешторг», про що свідчить обмін листами, а саме: листом від 27.05.2009 року №70-03/2152 позивач зазначав свою повну обізнаність про наявну заборгованість ЗАТ «Внешторг» перед банком, та ототожнював цей борг із собою; листом від 03.11.2009 року №70-04/10-294; листом від 20.11.2009 року №70-04/10-308.
Тобто, позивач свого зобов'язання за договором поруки щодо боргу ЗАТ «Внешторг» не заперечував та не оспорював, а навпаки згідно листів вів переговори щодо погашення боргу перед банком.
Крім того, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи №37/47-10 було встановлено, що, оскільки п. 1.3.2 кредитного договору щодо розміру підвищеної процентної ставки в редакції додаткової угоди №14 не був визнаний в установленому порядку недійсним або таким, що був викладений з порушенням п. 2.1 договору поруки, підстави вважати поруку припиненою - відсутні.
Щодо строку позовної давності колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вже зазначалося, позивач у своїх листах підтверджував існування боргу за ЗАТ «Внешторг», що спростовує позицію позивача, що він дізнався про існування додаткової угоди №14 лише під час розгляду справи №37/47-10 у 2010 році. Тобто, колегія суддів вважає, що позивач дізнався про існування додаткової угоди №14 в момент її укладення.
Крім того, позивач у справі не надав суду жодних доказів про те, що він дізнався про укладення зазначеної додаткової угоди в якійсь іншій термін, що свідчить про неповажність причин пропуску строку позовної давності.
Згідно приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника, оскільки місцевий господарський суд з урахуванням системного аналізу обставин справи, приписів чинного законодавства України а також доказів, які містяться в матеріалах справи дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2013 року по справі №5023/5042/12 має бути залишене без змін.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 99, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 02.01.2013 року по справі №5023/5042/12 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 04 березня 2013 року.
Головуючий суддя Пуль О.А.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Хачатрян В.С.