19.03.2013
Справа №1203/5036/2012
№2/434/896/13
14 березня 2013 року
Артемівський районний суд міста Луганська в складі головуючого судді Космініна С.О., при секретарі Калашнікової Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, у місті Луганську цивільну справу за позовом -
ОСОБА_1 до Відособленого підрозділу «Шахтоуправління» «Луганське» Державне підприємство «Луганськвугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до суду із відповідним позовом до Відособленого підрозділу «Шахтоуправління» «Луганське» Державне підприємство «Луганськвугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити.
В обґрунтування вимог позову позивач пояснив, що 18 серпня 2008 року він був прийнятий електрослюсарем п'ятого розряду Відособленого підрозділу «Шахтоуправління» «Луганське» ДП «Луганськвугілля», відповідно до наказу № 971/к від 18 вересня 2008 року. Згідно з наказом № 388/к від 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 був призначений на посаду механіка підземної ділянки, у відповідності до запису у трудовій книжці від 23 квітня 2012 року.
02 травня 2012 року він відпрацював дві зміни та збирався йти до дому, однак зустрівся з начальником ОСОБА_3, який вимагав його залишитися працювати в третю зміну.
04 травня 2012 року позивач прийшов на роботу, з метою повідомити начальника ділянки ОСОБА_3 про свій ухід на лікарняний та про відсутність на робочому місці. В свою чергу ОСОБА_3 його повідомив, що він вже звільнений, до роботи приступати не буде та вимагав здати ключі від нарядної, залишити робоче місце та якщо заява про звільнення не буде написана ОСОБА_1, то ОСОБА_3 зробить все, щоб для позивача умови праці були нестерпними, таким чином вимусив позивача написати заяву про звільнення з займаної посади.
04 травня 2012 року, 17 травня 2012 року та 18 травня 2012 року він знаходився на лікарняному.
Відповідно до висновку ВКК № 60 від 01 червня 2012 року він повинен приступити до роботи з 02 червня 2012 року з певними обмеженнями, а саме: протипоказана робота, пов'язана з підйомом ваги понад 7 кг, частими нахиленнями тули та переохолодження.
Отримавши зазначені документи позивач приніс їх до відділу кадрів, де дізнався, що відповідно до наказу № 420/к від 07 травня 2012 року він був звільнений з займаної посади та в цей день був ознайомлений з наказом і отримав трудову книжку з відміткою про звільнення.
В трудовій книжці зроблений запис № 47 від 02 травня 2012 року, де зазначено, що він звільнений за власним бажанням, відповідно до наказу № 420/к від 07 травня 2012 року.
05 червня 2012 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про видачу копії наказу № 420/к від 07 травня 2012 року, який був отриманий ним 08 червня 2012 року з відповідною відміткою.
Однак, позивач вважає, що написана ним заява про звільнення не може розглядатися як заява про звільнення за власним бажанням, оскільки у ній не зазначено дати складання та дати звільнення, тому дана заява не могла бути підставою для видачі наказу про звільнення.
Також, зазначає, що запис про звільнення у трудовій книжці зроблений 02 травня 2012 року, тоді як наказ про звільнення був виданий 07 травня 2012 року, тобто запис у його трудовій книжці був зроблений на п'ять днів раніше ніж був виданий наказ про звільнення. Тому, просить вимоги позову задовольнити в повному обсязі. Також, просить стягнути з відповідача понесені ним витрати по отриманню юридичної допомоги згідно укладеного між ним та ТВ «Юридична фірма «Правова Позиція» договору № 05/06/12/4 від 05 червня 2012 року про надання юридичних послуг, за яким він здійснив оплату послуг у розмірі 1500,00 гривень.
Представник відповідача - Щавінська Л.Г. у судовому засіданні не погодилася із заявленими вимогами ОСОБА_1, проти їх задоволення заперечувала та наполягала на відмові у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач звільнений з займаної посади 02.05.2012 року за ст. 38 КЗпПУ згідно наданої ним заяви. Позивач звільнив робоче місце, отримав трудову книжку, належні до виплати кошти, тим самим підтвердив намір розірвання трудового договору та ніяких претензій до роботодавця з боку позивача пред'явлено не було. 02.05.2012 року позивач приступив до роботи та працював протягом 1 години та пізніше відмовився від виконання робіт по усуненню наслідків аварії. За даним фактом самовільного усунення від посадових обов'язків по усуненню раптово виниклої аварії на виробництві, позивач підлягав притягненню до адміністративної відповідності. Цей факт і слугував підставою для подачі позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Тому просить у задоволенні вимог позову відмовити за необґрунтованістю.
Також у судовому засіданні були присутні ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були допитані судом в якості свідків та яки дали пояснення відносно обставин справи.
Відповідно до ст. 15 ЦПК України розгляд даної справи належить до компетенції суду.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, суд приходить к наступному висновку.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
В ході розгляду справи судом було з'ясовано, що позивач 11 червня 2012 року звернувся до Артемівського районного суду м. Луганська суду по факту свого порушеного права.
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 / з подальшими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом /розпорядженням/ і перевіряти їх відповідність законодавству.
Судом встановлено, що 18 серпня 2008 року ОСОБА_1 був прийнятий електрослюсарем п'ятого розряду Відособленого підрозділу «Шахтоуправління» «Луганське» ДП «Луганськвугілля», відповідно до фотокопії наказу № 971/к від 18 серпня 2008 року /а. с. 42/.
Згідно з фотокопією наказу № 388/к від 25 квітня 2012 року /а. с. 43/ ОСОБА_1 був призначений на посаду механіка підземної ділянки, у відповідності до запису в трудовій книжці від 23 квітня 2012 року /а. с. 6/.
Судом встановлено, що 02 травня 2012 року позивач був звільнений відповідно до ст. 38 КЗпП України, згідно поданої ним заяви.
Трудова книжка видана позивачу 01 червня 2012 року, про що свідчить запис у книзі «Обліку руху трудових книжок і вкладишів до них».
Однак, позивач вважає, що написана ним заява про звільнення не може розглядатися як заява про звільнення за власним бажанням, оскільки у ній не зазначено дати складання та дати звільнення, тому дана заява не може бути підставою для видачі наказу про звільнення.
У ході судового розгляду відповідач пояснив, що 02 травня 2012 року позивач приступив до роботи та працював протягом 1-єї години, але згодом відмовився від виконання робіт по усуненню аварії. За фактом самовільного відхилення від посадових обов'язків по усуненню виниклої аварії на виробництві, позивач підлягав притягненню до дисциплінарної відповідальності, що і слугувало підставою для подачі ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз'яснено, що в справах про звільнення по ст. 38 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити доводи працівника про те, що роботодавець примусив його подать заяву про розірвання трудового договору.
Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватися як примус.
Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо трудовий договір укладений на невизначений строк, працівник має право в любій час його розірвати, попередивши роботодавця за два тижні. Позивач є пенсіонером і просив розірвати договір у день, коли він написав заяву. При таких обставинах роботодавець звільнив позивача, не порушуючи вимог ст. 38 КЗпП України.
Єдиним доказом того, що працівник хоче розірвати трудовий договір за власним бажанням це його письмова заява. Право повернутися на роботу та відкликати заяву про звільнення по ст. 38 КЗпП України, працівник може тільки протягом строку попередження.
ОСОБА_1 залишив місце роботи, 01 червня 2012 року одержав власноручно трудову книжку, та належні до виплати грошові кошти, тим самим підтвердивши намір про розірвання трудового договору та як зазначив відповідач ОСОБА_1 на той момент ніяких претензій з боку позивача до роботодавця пред'явлено не було.
Також, про знаходження позивача на лікарняному листі не було відомо роботодавцю, і видані ОСОБА_1 листки непрацездатності № 868851 від 04 травня 2012 року, № 141378 від 17 травня 2012 року, № 868983 від 18 травня 2012 року, з яких вбачається, що позивач знаходився на лікарняному, не пред'являлися позивачем до оплати роботодавцю, які разом з цим не можуть бути оплачені, внаслідок того, що звільнення позивача здійснено раніше, а саме 02 травня 2012 року.
Відповідно до наказу № 420/к від 07 травня 2012 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади та в цей день позивач був ознайомлений з наказом і отримав трудову книжку з відміткою про звільнення.
У відповідності до напису № 47 від 02 травня 2012 року у трудовій книжці, позивач був звільнений за власним бажанням, відповідно до наказу № 420/к від 07 травня 2012 року.
05 червня 2012 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про видачу копії наказу № 420/к від 07 травня 2012 року, яка була отримана 08 червня 2012 року з відповідною відміткою.
У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_3 пояснив, що 02 травня 2012 року, проводилися ремонтні роботи підприємства. У 15.00 годині зателефонував диспетчер, та повідомив, що 4-ту ділянку почало затоплювати, та ОСОБА_3 у свою чергу роз'яснив дану ситуацію ОСОБА_7, поставив йому задачі по даній аварії, однак ОСОБА_1 поробив 1 час у зміні, далі відмовився від усунення аварії, пославшись на те, що він свої дві зміни вже відробив, далі зібрався та поїхав. Заяву про звільнення ОСОБА_1 написав сам. Підприємством передбачено об'єм робіт на дві робочих зміни.
Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що 02-го травня 2012 року ОСОБА_1 вийшов останній день на роботу та 07 травня 2012 року був виданий наказ, оскільки заява, яка підписана на звільнення поступила у відділ кадрів 07 травня 2012 року.
Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 02-го травня 2012 року вони працювали на шахті, начальник ділянки дав команду розібратися з аварією механіку, однак ОСОБА_1 відмовився йти для усунення аварії 02-го травня 2012 року та написав заяву про звільнення з підприємства за власним бажанням.
З'ясувавши матеріали справи, встановивши юридичну природу виниклого спору, суд вважає, що звільнення позивача за ст. 38 КЗпП України проведено на законних підставах з дотриманням встановленого порядку.
За таких підстав суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позову.
До доводів позивача ОСОБА_1, про те, що роботодавцем зроблений неправильний запис про дату його звільнення в трудовій книжці, суд відноситься критично, оскільки це не може бути основою для відновлення ОСОБА_1 на роботі, тому, що запис про звільнення в трудовій книжці працівника зроблений на підставі п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книг працівників, зі змінами та доповненнями, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 24.09.2003 року, де в графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення та у графі 4 - відзначається, із чого внесений запис, наказ, його дата і номер, де день звільнення вважається останній день роботи та у зв'язку з цим відмовляє ОСОБА_1.
Разом з цим суд також відмовляє позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на його користь витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного й у відповідності зі ст. ст. 38, 41 КЗпП України, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до Відособленого підрозділу «Шахтоуправління» «Луганське» Державне підприємство «Луганськвугілля» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Луганської області через Артемівський районний суд м. Луганська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії судового рішення.
Суддя: С.О. Космінін