79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
28.11.06 Справа № 2/1144-7/253
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Скрутовського П. Д.
суддів Онишкевича В. В.
Слуки М. Г.
Розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Стрийському районі Львівської області № 6531/06 від 20.10.2006 р.
на постанову господарського суду Львівської області від 03.10.2006 р.
у справі № 2/1144-7/253
за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Стрийському районі Львівської області
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стрию та Стрийському районі
про стягнення 2 839, 20 грн.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) -явка необов'язкова -Піцко І. В. -головний спеціаліст, юрисконсульт (довіреність № 7208/06 від 27.11.2006 р.)
від відповідача -явка необов'язкова -не з'явився
Представнику позивача (скаржника) були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Заяв про відвід суддів не надходило. Згідно клопотання, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. розгляд справи було призначено на 28.11.2006 р., явка сторін не була визнана обов'язковою.
Постановою господарського суду Львівської області від 03.10.2006 р. у справі № 2/1144-7/253 за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Стрийському районі до Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стрию та Стрийському районі про стягнення 2 839, 20 грн. (згідно заяви про зміну позовних вимог, про прийняття до заліку виплачені суми пенсій зазначеній категорії осіб за період з жовтня 2005 року по серпень 2006 року та включення до щомісячних актів звірки суми пенсій гр. Голивця П. В. та Берездецького Р. Я. в розмірі 152, 34 грн. та гр. Петровського Є. І. в розмірі 131, 58 грн.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.
При винесенні оскаржуваної постанови, місцевий господарський суд керувався нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», положеннями Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному Фонду України витрат пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України від 04.03.2003 р. № 5-4/4, а також нормами Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків від 09.09.1994 р., ратифікованою Верховною радою України 06.10.1995 р., Угоди про гарантії прав громадян країн-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. та мотивував її тим, що згідно вищевказаних нормативно-правових актів, відшкодування виплат по виплачених пенсіях та їх доставки повинні проводитися на централізованому рівні, а не на регіональному. Крім того, господарський суд зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (в тому числі під час втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, пов'язаних з виконанням працівником трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на території іншої сторони), смерті проводиться роботодавцем сторони, законодавство якої поширюється на працівника під час отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.
Скаржник, позивач у справі, не погодився з постановою господарського суду Львівської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дану постанову слід скасувати повністю і прийняти нову ухвалу, якою зобов'язати відповідача включити в акт щомісячної звірки витрат за особовими справами потерпілих, витрат на виплату пенсій в розмірі 2 839, 20 грн. за пенсійними справами гр. Голивця П. В., Берездецького Р. Я., Петровського Є. І. та зобов'язати надалі включати у відповідні акти суми фактичних місячних витрат на виплату пенсій, зазначаючи, що з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсії по інвалідності у зв'язку із втратою годувальника, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Позивач також звертається до положень ч. 2 п. 5 ст. 24 зазначеного Закону, яка передбачає, що після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому, страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо понесених ним витрат. Апелянт зазначив, що витрати, понесені Пенсійним фондом у зв'язку із виплатою пенсій, передбачених ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Це підтверджується і ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», згідно з якою органи виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, починаючи з 01.04.2001 р. відшкодовують органам Пенсійного фонду пенсії, сплачені особам, яким призначено пенсії внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Крім цього, позивач наводить норми Постанови правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 р. № 5-4/4, якою затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, а також Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в сфері пенсійного забезпечення від 13.02.1992 р.
Представник скаржника у судовому засіданні повністю підтримала викладені в апеляційній скарзі вимоги.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 191 КАС України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, а також не забезпечив явки уповноваженого представника у судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду справи, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 1766115.
Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Відповідно до даних актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 14.09.2005 р. по 15.07.2006 р. Відділенням Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Стрию та Стрийському районі не прийняті до відшкодування пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначені Голивцю Петру Васильовичу, Петрівському Євгену Ільковичу, Берездецькому Роману Ярославовичу, оскільки нещасні випадки сталися за межами України (на території СНД), що підтверджується наявними у справі копіями Актів про нещасні випадки на виробництві.
Пенсійний фонд України створено у 1992 р., згідно Постанови КМУ від 28.01.1992 р. До його відання віднесено призначення пенсій та забезпечення їх виплати (Указ Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України»від 01.03.2001 р. № 121/2001).
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань здійснює виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Таким чином, з часу набрання чинності даним Законом (з 01.04.2001 р.) виплату пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника повинен здійснювати страховик (ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України).
При цьому, страховик здійснює виплату таких пенсій застрахованим особам, тобто, фізичним особам, на користь яких здійснюється страхування. Такі особи, згідно ст. 10 зазначеного Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом.
До набрання законної сили даним Законом позивач відшкодовував виплачену потерпілому пенсію в регресному порядку за рахунок страхувальника, тобто, підприємства, на якому стався нещасний випадок.
ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України є некомерційною самоврядною організацією, яка діє на підставі статуту, є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці. Метою останніх було доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підвищення рівня охорони праці на виробництві, тощо. Фонди охорони праці не здійснювали соціальне страхування та соціальне забезпечення працівників.
Ст. 35 вказаного Закону, передбачає перелік документів, які необхідно подати до робочих органів Фонду для призначення страхових виплат. А згідно ст. 36 цього ж Закону, Фонд соціального страхування від нещасних випадків розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у 10-денний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України здійснює виплати з того часу, коли підприємства передали в установленому порядку документи, що підтверджують право працівників (членів їх сімей), що потерпіли на виробництві до 01.04.2001 р. на такі страхові виплати та соціальні послуги.
Однак, діючим законодавством не передбачено права Пенсійного фонду України передати ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України документи для проведення соціальних виплат у формі виплати пенсій по інвалідності і пенсій у зв'язку з втратою годувальника. Виплату таких пенсій на даний час здійснює Пенсійний фонд України згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», до заяви про призначення пенсії додаються перелік документів, в тому числі акт про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1), акт про розслідування нещасного випадку (аварії) (форма Н-5), акт розслідування професійного захворювання (форма Н-4), і виписку з акту огляду МСЕК.
Для проведення відшкодування будь-яких виплат, відповідач, відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в обґрунтування понесених витрат повинен мати акт розслідування і інші документи, як підставу для призначення і проведення виплат.
Згідно з ст. 2 зазначеного вище Закону ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України діє в межах України і здійснює страхування застрахованих в Україні осіб з дати набрання чинності цим Законом. Вище перелічені громадяни отримали ушкодження здоров'я за межами України.
Між Російською Федерацією та Україною підписано дві угоди, які стосуються предмету спору: Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. та Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків від 09.09.1994 р., які не ратифіковано Верховною радою України.
Ці угоди регулюють відносини в галузі пенсійного забезпечення громадян країн СНД щодо місця призначення пенсії, трудового стажу, обчислення та виплати пенсій. Угоди регулюють правовідносини щодо захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення і щодо взаємних прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків.
Однак, ці угоди не регулюють правовідносини між органом який виплатив фізичній особі пенсію (Пенсійний Фонд України) і органом який зобов'язаний відшкодувати виплачені пенсії фізичним особам (в спірному випадку ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України).
Національним законодавством питання відшкодування Пенсійному фонду України витрат пов'язаних з виплатою пенсій громадянам, які отримали трудове каліцтво чи професійне захворювання на території країн СНД не передбачено.
Відповідно до Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України», укладені і належними чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Відповідно до ст. 2 згаданого Закону, від імені України укладаються міжнародні договори, що стосуються прав та свобод людини, а відповідно до ст. 7 цього ж закону, такі договори підлягають ратифікації Верховною радою України.
Із змісту ст. 4 Закону України Про дію міжнародних договорів на території України», ст. 4 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та ст. 9 КАС України випливає, що норми міжнародного договору України, які передбачають інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку підлягають застосуванню лише тоді, коли згода на обов'язковість даного договору надана Верховною радою України.
Тому, колегія суддів не бере до уваги ні Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., ні Угоду про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків від 09.09.1994 р., оскільки вони не ратифіковані Верховною радою України і не регулюють спірного між сторонами питання взагалі.
Отже, вказані вище угоди не регулюють питання щодо відшкодування виплачених пенсій за рахунок відповідача. Дані угоди передбачають лише виплату пенсій державою -Україна.
Спірне питання повинно було б бути врегульовано національним законодавством.
Ч. 2 ст. 2 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»передбачає, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно з законодавством СРСР та законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку, відповідно до цього закону.
Однак, дана норма закону, як і ст. 2 в цілому, стосується виплат пенсій фізичним особам і не регулює порядку відшкодування Пенсійному фонду України витрат, здійснених фізичним особам по відшкодуванню пенсій за рахунок ФСС від НВ на виробництві на ПЗ України.
На думку колегії суддів, вказана норма закону стосується лише фізичних осіб, яким заподіяно шкоду на території України за часів СРСР, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»відноситься до національного законодавства і регулює питання загальнообов'язкового державного соціального страхування в просторі та часі на території України.
Згідно ст. 38 зазначеного Закону, страхові виплати та надання соціальних послуг може бути припинено на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України.
Як вже було зазначено, потерпілі громадяни отримали трудове каліцтво на підприємствах, які розташовані не на території України.
Потерпілі, які отримали каліцтво поза межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання, не є застрахованими в Україні і за них не сплачувались страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України, а тому, у Фонду немає підстав відшкодовувати виплачені пенсії управлінню Пенсійного фонду України.
Зобов'язань ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України з відшкодування виплачених пенсій Пенсійним фондом України фізичним особам діючим законодавством не передбачено.
Ні міжнародним договором, ні іншими законодавчими актами України не врегульовано питання покриття вказаних витрат Пенсійному фонду на виплату пенсії по інвалідності, заподіяної внаслідок трудового каліцтва за межами України, за рахунок коштів ФСС від НВ на виробництві та ПЗ України.
Враховуючи те, що на час завдання шкоди потерпілому, діяло законодавство, яке передбачало право позивача звернутися з регресною вимогою до страхувальника, міжнародні угоди не ратифіковані, а відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми цього Закону не застосовуються, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України встановлено інше, обов'язковість відшкодування відповідачем виплачених пенсій позивачем потерпілим, які отримали ушкодження здоров'я за межами України діючим законодавством не передбачено, тому, відсутні підстави для спонукання відповідача прийняти до заліку виплачені суми пенсій та включити до щомісячних актів звірок суму пенсії.
Крім цього, між Фондами розроблено Порядок відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання від 04.03.2003 р. № 5-4/4, яким передбачено здійснення розрахунків на централізованому рівні тих виплат, що здійснюються за національним законодавством.
На звернення вищестоящого органу відповідача до Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України з цього питання, останнє листом № 16/3-9 від 10.01.2006 р. висловило думку про відсутність підстав для відшкодування відповідачем позивачу виплачених пенсій.
Таке відшкодування відповідачем позивачу можливо лише за рахунок коштів Державного бюджету України, оскільки інший порядок діючим законодавством не передбачено.
Аналогічна практика Вищого адміністративного Суду України у справах № 2/47-7/21 і № 2/48-7/20 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова до ВВДФСС від НВ на виробництві та ПЗ України у м. Львові.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, враховуючи наведене, положення чинного законодавства України, а також практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, апеляційна інстанція дійшла висновку, що постанова місцевого господарського суду прийнята з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства України, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -
1. Постанову господарського суду Львівської області від 03.10.2006 р. у справі № 2/1144-7/253 залишити без змін, а апеляційну скаргу УПФ України в Стрийському районі без задоволення;
2. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;
3. Ухвала може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Головуючий-суддя П. Д. Скрутовський
Суддя В. В. Онишкевич
Суддя М. Г. Слука