Кіровоградської області
"05" грудня 2006 р.
Справа № 11/118
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коваленко Н.М.
при секретарі судового засідання Бобко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 11/118 від 17.10.2006 року
за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 25009, м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 7 а,
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Компанії “Нафтатрейд», 27500, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Комсомольська, 36,
про стягнення 8 850, 00 грн., -
від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/1655 від 30.06.2006 року, головний спеціаліст відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій;
від відповідача - Дівін К.Г., довіреність б/н від 07.11.2006 року;
Час прийняття постанови - 16:25.
Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Компанії “Нафтатрейд» 8 850, 00 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Відповідач заперечив позовні вимоги мотивуючи тим, що ним здійснювались заходи щодо працевлаштування інвалідів. До Світловодського міськрайонного центру зайнятості був наданий звіт про наявність вільних робочих місць за формою 3 - ПН про потребу в працівниках, однак працевлаштування інвалідів не відбулося, по незалежним від відповідача обставинам, через відсутність на обліку в центрі зайнятості претендентів на відповідні робочі місця. Безпосередньо до відповідача інваліди не звертались, а отже вина в непрацевлаштуванні інвалідів відсутня.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Згідно ст. 19 Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів в Україні» для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інваліді у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001р. підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 8 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З матеріалів справи: копії звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік відповідача від 20.03.2006 року вбачається, що при середньообліковій чисельності працюючих на підприємстві відповідача в 2005 році 40 осіб та виходячи з нормативу, передбаченого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 1 особи.
Так як в строки, визначені вищезазначеним Порядком, відповідач самостійно не сплатив штрафні санкції згідно вимог 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій в загальній сумі 8 850, 00 грн.
Спростовуючи вимоги позивача, відповідач у заперечені на позов зазначив, що з січня 2005 року згідно штатного розпорядку підприємства та у відповідності до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на підприємстві повинно працювати 2 інваліди, але працював фактично 1 інвалід. На протязі 2005 року, не дивлячись на неодноразові звернення, ні одна із державних та громадських структур, які здійснюють працевлаштування інвалідів, інвалідів для працевлаштування на підприємство не направляла, в особистому порядку з питанням працевлаштування інваліди не зверталися.
Викладені відповідачем обставини мають відповідне документальне підтвердження. До Світловодського міськрайонного центру зайнятості відповідачем протягом 2005 року надавалися звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3 - ПН про потребу в працівниках, а також 18.02.2006 року за вих. № 41 направлено листа з проханням надати інформацію на працевлаштування інвалідів на підприємство в 2005 році, однак працевлаштування інвалідів у 2005 році не відбулося, по незалежним від відповідача обставинам, через відсутність на обліку в центрі зайнятості претендентів на відповідні робочі місця (лист № 03-1991 від 01.11.2006 року Світловодського міськрайонного центру зайнятості). Безпосередньо до відповідача інваліди не звертались, а отже вина в непрацевлаштуванні інвалідів відсутня.
Аналізуючи норми чинного законодавства при вирішенні даного спору господарський суд прийшов до висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підприємства підбирати і працевлаштовувати інвалідів, такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, які зазначені в ч. 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціального захисту інвалідів в Україні».
Відповідно до п.3 "Положення про робоче місце і порядок працевлаштування інвалідів", яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 року, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів. Тобто, безпосередньо створення робочого місця для інваліда полягає в пристосуванні його для праці інваліда в кожному конкретному випадку спеціально для конкретної особи інваліда, а тому умовою для створення місця інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може бути запропоновано.
Разом з тим, відповідачем подано до господарського суду Наказ № 2 від 11.01.2005 року, в якому зазначено: 1. визначити робоче місце механіка з обслуговування автотранспорту таким видом виробництва, де доцільно використовувати працю інвалідів, 2. створити для інваліда умови праці з урахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань та з урахуванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок та знань інвалідів; колективний договір, зареєстрований у встановленому законом порядку, додаток до колективного договору “Про працю інвалідів на підприємстві та соціальні гарантії».
Позивачем на надано доказів того, що до відповідача направлялись інваліди для працевлаштування, а відповідач відмовив їм у працевлаштуванні.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи те, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення - працевлаштування інвалідів на створені робочі місця, нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, за обставин викладених в позовній заяві
За викладених обставин господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі згідно п. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, 254, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
Н.М. Коваленко
11.12.2006 року