05 березня 2013 р. Справа № 804/2212/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Коренева А.О.,
при секретарі - Литвин Ю.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, УПФУ в м. Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області, звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове про зобов'язання включити до актів щомісячної звірки витрати на виплату щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 26.03.08 №265 за період грудень 2012 року в розмірі 51 413,33 грн., витрати на її доставку в розмірі 148,40 грн., а також пенсії, виплаченої ОСОБА_1 за період грудень 2012р. в сумі 129,86 грн. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 виплачується пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, який трапився в Горненському совхозі, с. Бабстово, Хабаровський край, тобто на території СРСР. Відповідно до ч.2 ст.2 Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. Згідно з пп. «г», «д» ст.21 Закону №1105 до обов'язків Фонду соціального страхування відноситься своєчасне та в повному обсязі відшкодовування пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Окрім того, починаючи з 01.04.08 зазначеним у списках особам, що отримують пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, позивачем виплачувалась щомісячна державна адресна допомога, передбачена постановою КМУ від 26.03.08 №265. Розмір такої допомоги за грудень 2012р. дорівнює 51 413,33 грн., а витрати на її доставку складають 148,40 грн. В судове засідання позивач не з'явився, направив до суду клопотання про підтримання позову та розгляд справи без участі представника управління.
Відповідач, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникові, направив до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні та письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволені позову. Мотиви незгоди зводяться до того, що вимоги позивача про прийняття до заліку сум щомісячної державної адресної допомоги та витрат, пов'язаних з їх до ставковою за грудень 2012р., є неправомірним, тому що для цього відсутні матеріально правові обставин.
З огляду на приписи ст.41, ст.122, ст.128 КАС України суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, при винесені рішення виходить з наступних підстав та мотивів.
Як встановлено судом в ході вирішення справи спірна сума, відносно якої позивачем заявлена вимога щодо її включення відповідачем до актів звірки, структурно складається із суми пенсії по інвалідності, виплаченої потерпілому від нещасного випадку на території країн-учасниць СНД - ОСОБА_1 в грудні 2012р. в розмірі 129,86 грн., а також із сум щомісячної державної адресної допомоги в розмірі 51 413,33 грн., виплаченої позивачем пенсіонерам в грудні 2012р., та витрат на її доставку в розмірі 148,40 грн.
Суд відмічає, що принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні врегульовані положеннями Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 №16/98-ВР (далі - Основи), відповідно до яких, залежно від страхового випадку, визначені наступні види загальнообов'язкового державного соціального страхування: - пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; - медичне страхування; - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; - страхування на випадок безробіття; - інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (ст. 4 Основ).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.25 Основ пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є видом соціальних послуг та матеріального забезпечення, яка надається за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Отже, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 №1105 (далі - Закон №1105), який виданий відповідно до Конституції України та Основ, страхування від нещасного випадку покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційну самоврядну організацію, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Отже, належним страховиком, тобто тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, також мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону №1105 (ч.2 ст.2 Закону №1105). Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що право на таке забезпечення не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. На користь викладеного свідчать як положення ст.27 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788, відповідно до яких громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи, так і положення абз.2п.3 Прикінцевих положень Закону №1105, за змістом яких відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.
Звідси суд робить висновок, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території країн-учасниць СНД - є Фонд соціального страхування від нещасних випадків, який і має відшкодовувати органам ПФУ витрати з виплати такими органами відповідних пенсій потерпілим. Адже, положеннями ч.4 ст. 26 Основ визначено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Між тим, обраний Позивачем у цій справі спосіб захисту (відновлення) порушеного права є таким, що не відповідає змісту прав Управління ПФУ щодо відшкодування понесених ним витрат. Так, Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.03 № 5-4/4 (далі - Порядок), не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору. Згаданий Порядок визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом №1105, у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
У випадку відсутності згоди на підписання актів з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що має місце у спірних правовідносинах, вимоги про відшкодування таких сум вирішуються в судовому порядку шляхом пред'явлення позову про стягнення (відшкодування) цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про зобов'язання прийняти до заліку сум виплачених пенсій та включити їх до актів звірки.
Даний висновок відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у його рішенні від 20.05.07, прийнятому у справі за позовом Управління ПФУ у Великобагачанському районі Полтавської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Великобагачанському та Решетилівському районах Полтавської області про зобов'язання прийняти до заліку та відшкодування суми.
Враховуючи наведене, позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача включити до акту щомісячної звірки суми пенсії, виплаченої ОСОБА_1 за грудень 2012р. в сумі 129,86 грн., є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні вищенаведених положень чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача включити до актів щомісячної звірки витрати на виплату щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої постановою КМУ від 26.03.08 №265 за грудень 2012 р. в розмірі 51 413,33 грн. та витрати на її доставку в розмірі 148,40 грн., суд зазначає таке.
Виплата державної адресної допомоги установлена підзаконним нормативно-правовим актом - Постановою КМУ «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26.03.08 №265 (далі - Постанова №265), відповідно до якої у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що адресна допомога, як окремий вид соціальної допомоги, не віднесена законодавцем до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Визначення ж пунктом 4 Постанови №265, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога, не дає підстави ототожнювати щомісячну адресну допомогу із пенсією по інвалідності та пенсією у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України, що вбачається з постанови від 06.06.11, прийнятої у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Лисянському районі Черкаської області про визнання протиправною відмови у відображенні в акті щомісячної звірки витрат та стягнення державної адресної допомоги, а також з постанови від 20.06.11, прийнятої у справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Маріуполі про спонукання до вчинення дій за заявою управління ПФУ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18.01.11. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, вирішуючи питання про те, чи здійснюються виплати з щомісячної державної адресної допомоги за рахунок коштів Фонду, необхідно враховувати, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до ст.46 Закону № 1105 кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням. Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.
Суд, розв'язуючи спір в даній справі, зауважує, що відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначенні норми права, та для всіх судів України. Згідно зі ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що позиція Позивача ґрунтуються на помилковому розумінні вищенаведених положень чинного законодавства, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -
В задоволені адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в м. Синельниковому та Синельниківському районі Дніпропетровської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельникове про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев