"31" жовтня 2006 р.
Справа № 7/292-3878
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув справу
за позовом: Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, 46021
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Козлівський цегельний завод», смт. Козова, вул. Личакова, 26, Тернопільської області, 47600
за участю представника від:
відповідача: Псуй Степан Романович -довіреність від 30.10.06р..
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Козлівський цегельний завод» 28994,70 грн. штрафних санкцій за не створення у 2005 році робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 883,34 грн. пені.
Сторони повідомлені про час і місце розгляду спору відповідно до ст. 64 ГПК України.
Позивач без поважних причин витребувані ухвалою суду від 26.09.2006 року матеріали не подав.
Учаснику судового процесу в засіданні роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що ВАТ «Козлівський цегельний завод» розробило заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, інформувало державну службу зайнятості та Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, шляхом подачі відомостей про численність штатних працівників, кількість працюючих інвалідів, вільні робочі місця та вакантні посади, на яких можна використовувати працю інвалідів, шляхом подачі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік. Проте, у 2005 році позивачем та центром зайнятості населення інваліди для працевлаштування не направлялися, а самі інваліди для працевлаштування у товариство не зверталися. Також, просить суд врахувати відповідь Козлівського районного центру зайнятості про не можливість направити інвалідів для працевлаштування в товариство, оскільки такі не перебували у нього на обліку.
Суд розглядає спір за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Враховуючи, що ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб'єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, встановлено:
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить вимогу про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Козлівський цегельний завод» 28994,70 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по створенню у 2005 році робочих місць для працевлаштування інвалідів та 883,34 грн. пені за несвоєчасну їх сплату, нарахованої за період з 15.04.2006р. по 01.08.2006р..
Підставою для застосування санкцій стали, як стверджує позивач, дані державної статистичної звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, згідно якого товариство зобов'язане було при середньообліковій чисельності штатних працівників облікового складу 151 чоловік працевлаштувати шість інвалідів, що складає 4 відсотки від загальної кількості працюючих, а фактично працевлаштовано 3 інвалідів, а тому за часткове невиконання нормативу по створенню робочих місць господарство повинно сплатити штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, передбачений ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон України), що складає 28994,70 грн..
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним відповідачем доводам, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
При цьому суд виходив із наступного:
- згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до Положення «Про Фонд соціального захисту інвалідів», затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434, є урядовим органом державного управління і на нього покладено завдання щодо здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння створенню таких робочих місць та здійснення контролю за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Порядок встановлення нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів передбачено ст. 19 Закону України, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4 -х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Обов'язок працевлаштування інвалідів покладено згідно ч. 1 ст. 18 Закону України на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві Ради, громадські організації інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, здібностей і професійних навиків відповідно до рекомендацій медико - соціальної експертної комісії. Підбір робочого місця для інваліда здійснюється цими органами із сприянням Фонду інвалідів на підприємстві, яке в свою чергу зобов'язане укласти трудовий договір та створити для нього умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечити інші гарантії (ст. 5, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 18 Закону України).
Отже, нормами Закону України чітко розмежовано як обов'язки вищезазначених органів, так і обов'язки підприємств.
Порядок створення робочого місця та працевлаштування інваліда передбачено «Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, відповідно до якого підприємства інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів з врахуванням індивідуальних програм реабілітації, які розробляються в кожному конкретному випадку медико -соціальною експертною комісією відповідно до «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затверджена наказом Міністерства здоров'я України від 07.04.2004р. № 183, шляхом подачі в порядку передбаченому п. 2 «Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів», затвердженого постановою КМ України від 28.12.2001р. № 1767, звіту форми № 10-ПІ, затвердженої наказом Держкомстату України від 10.01.2002р. № 49. Дана звітність містить графу щодо чисельності інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, працевлаштування яких повинні забезпечити вищезазначені органи, а не підприємство. Дана звітність введена з єдиною метою, щоб органи, на яких покладено обов'язки соціального захисту інвалідів, регулярно здійснювали спостереження, контроль та прогнозування виконання норм Закону України.
Відповідно до ст. 20 Закону України, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Оскільки даний вид санкції не є згідно Закону України «Про систему оподаткування» обов'язковим платежем, тому суд при вирішенні даного спору досліджує наявність вини підприємства в не працевлаштуванні інвалідів згідно встановленого нормативу, оскільки сама відсутність необхідної кількості працюючих на підприємстві інвалідів не може бути підставою для застосування штрафних санкцій.
Як випливає із даних товариства, зазначених у Державній статистичній звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, середньоблікова чисельність працівників у 2005 році складала -151 чоловік, визначено норматив по створенню 6 робочих місць для інвалідів, на які працевлаштовано трьох інвалідів.
Матеріалами справи доведено, що товариство проінформувало органи соціального захисту інвалідів, шляхом подачі Тернопільському відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, органи праці та соціального захисту населення та ,центр зайнятості шляхом направлення листів про створені робочі місця для інвалідів в кількості передбаченій законом, але органи, на які покладено обов'язок працевлаштування інвалідів, в 2005 році для працевлаштування інвалідів товариству не направляли, індивідуальні програми реабілітації інвалідів не надавали, також не було звернень в товариство для працевлаштування безпосередньо самих інвалідів, щоб забезпечити 3 робочих місця для їх працевлаштування.
Витребувані ухвалою суду від позивача докази вжиття заходів щодо працевлаштування інвалідів на товаристві не подані, отже позивач не довів порушення відповідачем норм Закону України, а тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов'язків, покладених на них чинним законодавством.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43., 82., 84. ГПК України, господарський суд
В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “24» листопада 2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя М.С. Стадник