ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
№ 12/572
07.12.06
За позовом Державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»
До Державної акціонерної компанії «Хліб України»
Про стягнення 22 473, 77 грн.
Суддя Л.В.Прокопенко
Представники:
Від позивача Сватуха О.В. -п/к (дов. від 19.01.06 р. №221д)
Від відповідача Вільчинська Н.І. -голов.ю/к (дов. від 04.09.06 р. №12-14/553), Більчуков А.В. -голов.ю/к (дов. від 04.09.06 р. №12-14/552)
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про стягнення боргу в розмірі 22 473, 77 грн., що становлять суму переданої відповідачем дебіторської заборгованості, переданої позивачу згідно розподільчого балансу від 31.07.03 р.
Відповідач надав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.
04.10.06 р. позивачем подано заяву про зміну предмету позову, а саме, позивач просить стягнути з відповідача 22 473, 77 грн. в якості збитків, нанесених передачею недійсної вимоги.
В судовому засіданні 05.10.06 р. оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
Постановою КМУ від 15.05.03 р. №690 «Про утворення державного підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»шляхом виділення зі складу Державної акціонерної компанії «Хліб України»утворено позивача - ДП «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу»та віднесено його до сфери управління Міністерства аграрної політики України.
На виконання п. 3 постанови КМУ від 15.05.03 р. №690 між позивачем та відповідачем підписано розподільчий баланс станом на 31.07.03 р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р., що були погоджені протоколом від 02.09.03 р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК «Хліб України», відповідно до яких до позивача переходить право вимоги до дебіторів відповідача за розрахунками з оплати матеріально-технічних ресурсів, поставлених відповідно до постанови КМУ від 03.09.97 р. №977.
В тому числі, до позивача перейшло право вимоги до СТОВ «Ольховатський»(правонаступник КСП «Ольховатський») на суму 22 473, 77 грн.
Позивачем встановлено, що господарський суд Донецької області постановою по справі №24/125Б від 03.01.02 р. визнав банкрутом СТОВ «Ольховатський»та відкрив ліквідаційну процедуру.
Претензії кредиторів приймалися протягом 30 днів після опублікування в газеті «Урядовий кур'єр»№33 від 19 лютого 2002 р. оголошення про порушення справи про банкрутство.
Відповідач кредиторські вимоги не заявляв, станом на 31.07.03 р. кредиторські вимоги вже були недійсними у зв'язку з пропущенням терміну на їх пред'явлення.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Акт було підписано ще в 2000 р., тобто, до підписання розподільчого балансу між позивачем та відповідачем.
Згідно ч. 1 п. 2 акту приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу від 31.07.03 р. в разі виявлення факту проведення повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем, що зменшує суму дебіторської заборгованості, переданої позивачу за розподільчим балансом, відповідач зобов'язаний перерахувати протягом одного місяця отримані суми на рахунок позивача.
26.06.06 р. позивач надіслав вимогу №1061 відповідачу щодо перерахування коштів у розмірі 22 473, 77 грн., на яку відповіді та задоволення не отримав.
Після подачі позову позивач змінив підставу позову. А саме, сума 22 473, 77 грн. кваліфікована ним як збитки відповідно до ст.22 ЦК України та ст. 224 ГК України, так як передачею недійсної вимоги відповідач наніс позивачу збитки у вигляді втрати майнових прав, тобто, майна (активів) та необхідності проведення списання безнадійної дебіторської заборгованості та віднесення вказаної суми списаної дебіторської заборгованості на валові витрати.
Відповідач проти позовних вимог заперечив з таких підстав.
Постановою КМУ від 15.05.03 р. №690 передбачалася передача відповідачу абсолютно всієї заборгованості без виключень, оскільки в постанові не зазначено ніяких умов передачі боргу.
Передача заборгованості виникла в рамках адміністративних відносин, а не в процесі фінансово-господарської діяльності, а отже відповідач отримав всі ризики щодо стягнення заборгованості, тому в даному випадку не можна говорити про відповідальність позивача згідно ст. 519 ЦК України. у випадку виявлення безнадійної заборгованості позивач повинен був звернутися до її власника - КМУ -з питанням щодо врегулювання проблеми стягнення боргу.
Позивач не надав належних доказів того, що відповідач у встановлений законодавством термін не заявив кредиторських вимог до СТОВ «Ольховський».
Відповідно до п. 2 акту від 31.07.03 р. відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу кошти лише у двох випадках: у разі виявлення факту повного або часткового розрахунку дебіторів з відповідачем. В даному випадку такі обставини не мали місце, так як розрахунок з відповідачем СТОВ «Ольховський»не проведено.
Також відповідач не погоджується з тим, що сума 22 473, 77 грн. може розглядатися як збитки, а саме.
Позивачем не надано доказів ліквідації боржника -СТОВ «Ольховський», розміру завданих збитків та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками.
Також відповідач вважає, що саме позивач зобов'язаний відповідно до п. 3.1 свого статуту вживати заходів до стягнення заборгованості. Крім того, не надано доказів того, що заборгованість є безнадійна.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з таких підстав.
Як свідчать надані суду докази станом на 31.07.03 р. -дату підписання акту приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільчого балансу -заборгованість боржника СТОВ «Ольховатський»вже була недійсною, що підтверджується наступним.
Постановою господарського суду Донецької області від 03.01.02 р. №24/125Б СТОВ «Ольховатський»визнано банкрутом та призначено ліквідаційну процедуру, про що позивача повідомлено листом Виконавчого комітету Єнакіївської міської ради від 24.03.05 р. №03-776.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Так як 03.01.02 р. боржника вже було визнано банкрутом, то оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство друкувалося ще раніше.
Суду не надано відомостей про дату публікації оголошення, але це не має значення в даному випадку, так як навіть постанова про визнання боржника банкрутом винесена раніше, ніж відповідачем позивачу передано дебіторську заборгованість за актом від 31.07.03 р.
Публікація в газеті «Урядовий кур'єр»№33 від 19 лютого 2002 р., яка суду не надана, напевне, стосувалася оголошення про визнання боржника банкрутом, що мало бути зроблене відповідно до ст. 23 Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 31 Закону вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.
Таким чином, позивач, що отримав право на стягнення заборгованості після 31.07.03 р., не мав можливості заявити кредиторські вимоги та отримати частково чи повністю заборгованість.
За таких обставин посилання відповідача на те, що обов'язок по стягненню заборгованості покладено саме на позивача, не приймаються до уваги, так як кредиторські вимоги мали бути заявлені саме відповідачем, що ним зроблено не було, тобто, саме бездіяльність відповідача призвела до неможливості стягнення заборгованості.
Також суд не може погодитися з твердженням відповідача, що факт відсутності заявлення відповідачем кредиторських вимог позивачем не доведений.
Зазначений факт доведений тим, що відповідача як кредитора не включено до реєстру кредиторів, він не залучався до участі у справі про банкрутство.
Саме відповідач має довести свої заперечення щодо факту відсутності заявлення ним кредиторських вимог, так як згідно ст. 33 ГПК України кожна особа має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надав доказів заявлення ним кредиторських вимог, що саме по собі підтверджує факт неподання заяви.
Тим не менше, суд не може погодитися з кваліфікацією суми 22 473, 77 грн. в якості збитків з таких підстав.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України під збитками розуміються, в тому числі, неодержані доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Тобто, заборгованість у розмірі 22 473, 77 грн. можна було би вважати збитками, якби існували докази, що у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань заборгованість напевне була би стягнута.
Таких доказів суду не надано.
Між тим, навіть вчасне заявлення відповідачем кредиторських вимог в процесі банкрутства СТОВ «Ольховатський»не означає, що заборгованість була би реально стягнута.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89, 93 ГПК України, ст. 224 ГК України, суд, -
1.
2. В задоволенні позовних вимог відмовити.
3. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.
Суддя Л.В.Прокопенко